Алла Лазарева головна редакторка «The Ukrainian Week, Edition Francaise», керівниця напрямку іномовлення, власна кореспондентка «Тижня» у Парижі

Режим спресованого часу

Світ
31 Січня 2022, 14:37

Висновки робити рано, але цілком можливо, що епоха великої наївності щодо природи кремлівського режиму завершується. Нехай навіть німецькі соціал-демократи знову подаватимуть «Північний потік-2» як «приватний, економічний проєкт», а керівник Міненерго РФ Ніколай Шульгін повторюватиме, ніби «жодної провини Москви та Газпрому» в нинішній енергетичній кризі ЄС немає. Та ціни не дадуть збрехати. Цього тижня, згідно з даними лондонської біржі ІСЕ, вартість ф’ючерсів на газ у Європі торгується на позначці понад $1100 за тисячу кубометрів (+19%). Інші цифри також промовисті. У річному обчисленні в IV кварталі 2021 року Газпром скоротив свій експорт до Європи на 25%, а також зменшив спотові продажі попри високі ціни на ринку. Натомість інші експортери свої обсяги, навпаки, збільшили. Попри те, що Європі очевидно бракує газу, Росія не забронювала вільні потужності української ГТС на січень і продає додаткові обсяги Китаю.

«Якщо це не шантаж, щоб запустити другу нитку «Північного потоку-2» й додатково узалежнити Європу від російського газу, то що тоді? — замислюється в розмові з Тижнем Жюлі Монфор, французька фахівчиня з питань енергетики. — Мало хто звернув увагу на важливий момент. Два місяці тому Путін ніби побіжно заявив, що взимку на газогоні «Дружба» «може статися аварія». Коли йдеться про те, щоб організувати проблеми іншим, на цього хлопця можна покладатися. Не впадаючи в конспірологію, зауважу: газопровід, що пролягає через Україну, вже недозаповнений. Німці 1 січня закрили три свої АЕС. П’ять французьких атомних станцій зупинилися на плановий технічний контроль. Це тимчасово, але надворі зима. Може статися, що Європі взимку бракуватиме енергії. І тоді Кремль диктуватиме вимоги — імовірно, це буде запуск «Північного потоку-2». До шантажу в безпековій тематиці може додатися ще один — енергетичний».

Читайте також: «Північний потік-2» на штучному диханні

Сайт Єврокомісії повідомляє, що днями відбулася неформальна зустріч міністрів енергетики країн ЄС. Привід до розмови — рекордні світові ціни на газ, що досягли історичного максимуму. Комісарка з питань енергетики Кадрі Сімсон мусила визнати: зниження податків і мита, а також прямі субсидії соціально незахищеним ($21 млрд) тенденцію не зламали. «Невизначеність на ринках створено ситуацією на східних кордонах ЄС, — зазначила Сімсон. — Також в останні місяці значно скоротилося постачання газу з Росії». Який вихід? Кадрі Сімпсон закликає ефективніше використовувати наявні резервуари, стратегічно — зменшити залежність від викопного палива та переходити до «зеленої» економіки.

Агентство Reuters цитує Фатіха Біроля — голову Міжнародного енергетичного агентства (МЕА), що базується в Парижі. Він заявив без реверансів: «Елементи напруженості на газових ринках Європи виникли через поведінку Кремля… Низькі потоки російського газу до Європи збігаються з посиленням геополітичної напруженості навколо України… РФ недопоставила Євросоюзу газ, і європейським компаніям у майбутньому потрібно запровадити обов’язкові квоти на його зберігання». Езопова мова в обговоренні відносин з Москвою вийшла з моди. Ілюзія, ніби Росію можна демократизувати шляхом економічної взаємозалежності, схоже, також віджила своє.

Німцям, які так сподівалися для себе ролі потужного енергетичного хабу Європи, дедалі важче відбиватися від відвертих звинувачень у колаборації з Кремлем. Газогін став для Німеччини тією горошиною, що виявила правдиву сутність нинішньої Ostpolitik Берліна

Газова криза протверезила європейський політичний клас за рекордний термін. Що не токшоу — то заклики долучити до санкційного списку «Північний потік-2». «Путін — кривавий диктатор, з ним не треба домовлятися», — методично повторює в публічних виступах лідер французьких зелених і депутат Європарламенту Янік Жадо. Німцям, які так сподівалися для себе ролі потужного енергетичного хабу Європи, дедалі важче відбиватися від відвертих звинувачень у колаборації з Кремлем, попри зусилля Анналени Бербок зіграти доб­ру міну при поганій грі. Газогін став для Німеччини тією горошиною, що крізь перини дипломатичних та екологічних «відмазок» виявила правдиву сутність нинішньої Ostpolitik Берліна.

Французький часопис Le Monde назвав «Північний потік-2» німецьким «прокляттям». «Він — наче гаряча картоплина, що потрапила від Ґергарда Шредера спочатку до Анґели Меркель, а потім і до Олафа Шольца. Газогін — як невідчіпний пластир, що прогулявся по колу — від одного соцдемократа до іншого. Це своєрідна повільна отрута, що дискредитує німецьку політику щодо Росії в очах України й засмічує відносини Берліна зі східними сусідами — насамперед з Польщею та країнами Балтики. Газопровід символізує суперечливість зовнішньої політики Німеччини, що коливається між правами людини й комерційними інтересами».

Читайте також: Ринок для монополістів

«Ми відмовимося запускати «Північний потік-2», якщо Росія розпочне напад на Україну», — вичавив із себе під тиском мікрофонів і телекамер нинішній канцлер ФРН Олаф Шольц. Якщо так станеться, що обіцянку доведеться виконувати, Німеччина буде змушена кардинально переглянути свою енергетичну політику й зокрема рішення закрити АЕС. «Найгірша помилка європейців — це намір убити атомну енергетику», — каже бельгійський науковець і викладач Дам’єн Ернст.

Французи, які менше, ніж німці, залежать від російського газу, користаються моментом і намагаються дорівняти атомну енергетику до «зеленої», себто екологічно не такої шкідливої, як викопна. Головування в Євросоюзі, власний розвинений сектор атомної енергетики, а також гостре політичне протистояння між Росією та Заходом дають Парижу в руки додаткові козирі. Французька преса майоріє текстами про переваги «відносно чистого» виробництва енергії на АЕС — не лише з екологічних, а також з політичних міркувань: 30% енергії надходить до ЄС з Росії. «Ця третина — потужний важіль тиску в руках Путіна, — нагадує євродепутат Янік Жадо. — Запустити додаткову нитку «Північного потоку-2» — те саме, що дати диктатору в руки зброю».

Події нині розвиваються так швидко, що прогнози стають невдячною справою. Але. Уявімо, що капризами й тиском (плюс мороз у поміч) Путін змусить європейців запустити другу гілку «газогону розбрату». Наприклад, це стане частиною угоди про ненапад на Україну. Париж, зокрема, не відкидає такої гіпотези. «Ми перебуваємо на тому етапі, коли ймовірність санкцій мусить допомогти уникнути кризи, — відповіли Тижню в пресслужбі Єлисейського палацу на запитання, чи потрапить «Північний потік-2» до санкційного переліку в разі широкомасштабного нападу. — Що потрапить під санкції, суто гіпотетично? Щодо «Північного потоку-2» Емманюель Макрон казав не раз: це не обов’язково ми мусимо висловлюватися першими. Річ у тім, що криза має дуже чутливі аспекти, зокрема щодо постачання газу до Європи. Ми його потребуємо, особливо взимку. Це питання постане також перед Україною, якщо розгорнеться конфлікт. Треба бути дуже обережними… Але якщо пан Путін перекриє газ, питання «Північного потоку-2» постане зовсім інакше».

Читайте також: Кремлівські лобісти в Європарламенті: коли палій стає пожежником

Стрибаючи до останнього вагону англо-саксонського потяга, що вирушив на підтримку України, європейські країни констатують із запізненням, як міцно вони вже сидять на газовій голці. Брак спільної енергетичної політики призвів до того, що механізмів самозахисту — навіть не тиску на росіян — доволі небагато. Європейці звикли десятиліттями «годувати крокодила» та сподіватися, що статус заможного клієнта рятує від поглинання. Нинішні події змушують світ попрощатися з наївними ілюзіями. Крокодили, як і диктатори, на апетит ніколи не скаржаться та вдячних сентиментів не практикують. Їх можна задобрити на певний час, але не навічно.

Що далі, якщо газогін таки запрацює? «Дорослішати», — каже в розмові з Тижнем енергетик Жюлі Монфор. —Будувати термінали для скрапленого газу, як-от Литва. Міняти труби на кораблі. Розвивати атомну й інші види невикопної енергетики. Домовлятися з німцями про використання трубопроводів на реверс, якщо доведеться допомагати іншим країнам. «Газпрому це, звісно, не сподобається. Але час нарешті відучитися від згубної звички подобатися Москві».