«Мене непокоять зачаровані Путіним республіканці», — зізнався часопису Journal du dimanche Ерве Марітон, один із можливих кандидатів від правих на майбутніх президентських виборах. Певно, з усіх проголошених учасників праймериз опозиційної партії, що заплановані на листопад цього року, саме він найкатегоричніше настроєний проти поступництва господареві Кремля. Марітон добре знає РФ, бо регулярно їздить туди з візитами впродовж кількох десятків років. Вправно розмовляє російською, активно відхрещується від «русофобії». Але водночас не шкодує різких слів на адресу як Владіміра Путіна, так і тих своїх соратників із партії «Республіканці», які нині активно виступають за зняття санкцій із Москви.
Ліберал та атлантист, він закликає не вдаватися до геополітичного спрощення, посилаючись на війну в Сирії, як це роблять депутати із близького кола Ніколя Саркозі. «Я не вважаю, що ворог «ІДІЛ» — мій друг, — наголошує політик. — Як і багато французьких військових, не поділяю замилування російським лідером».
Ці приємні українському вуху слова, звичайно ж, не варто переоцінювати. Марітон зовсім не Вацлав Гавел, готовий на методичну протидію системі. У його критичності багато від конкурентності, у перспективі майбутніх президентських виборів у Франції, що відбудуться наступного року. Об’єктивно в проросійського Саркозі поки що більше шансів, ніж у Марітона. Але соціологія підказує: понад 80% простих французів негативно ставляться до Путіна. Праймериз ураховуватимуть голоси не так партійних бонз, як звичайних небайдужих, у яких вистачить послідовності зареєструватись і проголосувати.
Читайте також: Україні – безвізовий режим, Росії послаблення санкцій?
«Мені шкода, що Ніколя Саркозі розчинився в дискурсі вдаваного російського мучеництва, котре нібито не дає змоги ставити деякі легітимні запитання, — заявив політик часописові Figaro. — Мова, зокрема, про параметри правової держави». Трохи згодом він скаже про «стратегічний туман», яким оповита Росія «на шляху до економічного маразму». Іще пізніше додасть: «Я не пропутінський і не антипутінський».
Не зачаровуймося, щоб потім не розчаровуватися. Марітон робить ставку на критичний до кремлівського режиму елемент, але намагається різко не відштовхувати й русофілів. Так склалося останнім часом, що в партії «Республіканці» прихильників «великого примирення з РФ» чути найкраще. Оскільки соціалісти, котрі нині при владі, суттєво утратили підтримку, саме консервативні праві, швидше за все, дадуть нового президента країни.
Уже можна сказати, що від праймериз республіканців результат майбутніх президентських виборів залежить найбільше.
Як усе це проектується на українські інтереси? Нині Ерве Марітон є одним із небагатьох, хто принаймні не дає себе відверто використовувати активістам прокремлівського лобі, чітко виступає проти його маніпуляцій довкола війни в Сирії, протистоїть антиамериканській істерії та наполягає на приматі міжнародного права в питанні державних кордонів.
Чи серйозні в цього політика шанси перемогти в праймериз? Висновки робити зарано. Поки що фаворитом правих великоваговиків бачиться колишній прем’єр-міністр Ален Жуппе. Він теж у путінофільстві не помічений, хоч і значно обережніший та стриманіший у висловлюваннях. Попри те, Жуппе чітко засудив анексію Криму, висловився проти продажу Росії вертольотоносців Mistral, тож чимало людей українського походження із французьким громадянством планують узяти участь у праймериз, щоб проголосувати за цього висуванця. «Не так за нього, як забрати голоси в Ніколя Саркозі та Франсуа Фійона, котрі обидва не приховують свого роздратування санкціями проти Кремля».
У соціалістів також є кілька особистостей, які дотримують дистанції з Москвою. Зокрема, мова про колишнього міністра закордонних справ Лорана Фабіуса. З огляду на свій системний антикомунізм на чолі зовнішньополітичного відомства Франції він особисто зробив чимало, щоб санкції зберігалися, поки причини їхнього проголошення — окупація Криму та присутність російської зброї на Сході України — не зникнуть.
Читайте також: Календарна технологія. Як активізуються проросійські сили в Парижі
Інша помітна постать — Елізабет Ґіґу, колишній міністр юстиції, нині керівник Комісії в міжнародних справах у Національній асамблеї. Вона розмірковує над можливістю взяти участь у президентських перегонах наступного року. «Росія не виконує своїх зобов’язань у контексті мінських угод, не домоглася від сепаратистів припинення вогню й доступу до всіх територій та об’єктів для ОБСЄ, — заявила пані Ґіґу під час обговорення резолюції за зняття обмежувальних заходів у Національній асамблеї Франції. — Санкції може бути скасовано лише за умови виконання перелічених зобов’язань». У випадку з Ґіґу теж не зачаровуймося. Хоча колишній міністр лише недавно відвідала Київ спільно зі своїми німецьким та польським колегами, демонструючи єдність Веймарського трикутника, вона заявила в стінах Національної асамблеї, мовляв, «може зрозуміти росіян, які вважають, що Крим завжди був російським і що Хрущов із незрозумілих причин долучив територію до України». Але — і саме це важливо для України в пошуках ситуативних і тактичних союзників — Елізабет Ґіґу чітко наполягає на дотриманні міжнародних правових норм та констатує їх порушення Росією в контексті Криму. Так, це не українофільство, але й не обожнювання Кремля. База для можливого порозуміння принаймні існує.
Читайте також: У ширшому контексті. Війна в Україні змінила все — навіть у далекій Північній Європі
У контексті близьких президентських виборів у Франції поки що не проглядається жоден політик із когорти спроможних вийти на фінішну пряму, який обіцяв би жорстко й безкомпромісно боротись із впливами Кремля. Маємо натомість кілька «вірусостійких» із критичним поглядом на його політику. Це складний дипломатичний матеріал, але кращого сьогодні немає. За вмілої роботи, цілком можливо, деякі прогалини стосовно «завжди російського Криму» цілком можуть бути ліквідовані. Тих, хто не загруз до безнадійності в інтересах Москви, варто запрошувати, залучати до дискусій, переконувати… Вода камінь точить, а наполегливість здатна чинити дива. За умови, звичайно, що її виявлятимуть ті, хто має відповідно до своїх службових обов’язків просувати інтереси України на Заході.