Унікальна ситуація, бо буває таке нечасто. Спочатку впливовий американський журнал Foreign Policy оприлюднив сотню найбільших мислителів світу за 2011 рік. У неділю в Російській Федерації відбулися вибори до Державної думи. І, нарешті, відразу після того, у ніч на понеділок, на вулиці Москви вийшла безпрецедентна кількість людей, щоб захистити свій вибір. Поліція розігнала мирну ходу, у перших кроках якої чулося відлуння Помаранчевої революції по-російськи. 300 осіб кинули за ґрати.
Усі ці три миттєвості об’єднані фігурою юриста та блогера Алєксєя Навального. Два слова про нього, бо крім завсідників Живого Журналу не так багато українців знають про 35-річного адвоката. Син військового з коренями на Київщині – у вже неіснуючому селі Залісся, півкілометра від Чорнобиля. Став знаменитим завдяки копіткій і дуже ефективній боротьбі з корупцією в Газпромі, ВТБ, «Транснефти» та інших бездонних діжках путіноміки. Створив сайт «РосПил» – від слів «Россия» та «пилить».
Під авторитет Навального через інтернет було зібрано понад 6 млн руб. ($200 тис.) на оплату праці юристів, які ведуть судові бої з топ-менеджерами держбанків і держмонополій. Вони змогли зупинити тендери та оборудки на суму 337 млн руб. Має політичні амбіції. Не брав участі у виборах через небажання підігравати «Единой России». За поглядами російський націоналіст.
Кожен пост у блозі Навального читають 30 тис. постійних читачів і сотні тисяч користувачів інтернету. Це сила навіть у підцензурному медіа-просторі Росії. 2011-го Навальний ініціював кілька гучних кампаній в онлайні, запустивши мем «партия жуликов и воров», який сильніше за реп’ях вчепився в шкуру «ведмедів» партії Путіна.
Читайте також: Симулякр виборів
Таранний стиль Навального, ефектні акції, харизма та… порушені проти нього та його батьків кримінальні справи переконали інтернет-спільноту, що він реальний опозиціонер. І без негативного шлейфу – у владі, на відміну від Нємцова, Касьянова, Явлінского, не був. Не є тусовщиком. Гарний сім’янин тощо.
Цікаво, що він заслужив щедрі аванси не тільки на батьківщині. Включення Навального до сотні найбільших мислителів (global thinkers) світу – це визнання західним істеблішментом не тільки його «віртуального» впливу на суспільство, а й здатності стати диригентом протестних рухів у Росії. Тим більше що перші дев’ять місць цьогорічного рейтингу посіли активісти Twitter- і Facebook-революцій в Єгипті, Тунісі, Ємені, Сирії та Лівії.
До речі, такі світові політичні лідери, як Анґела Меркель, Махмуд Аббас, Девід Кемерон, нобелівські лауреати Пол Круґман і Джозеф Стіґліц, архієпископ Десмонд Туту розміщені колегами з Foreign Policy позаду Навального. А це щось і означає.
Любителі конспірології, і перший із них – Владімір Путін, отримали інформацію для невпевненості й роздумів. Коли і де вибухне? Що чи хто натисне на спусковий гачок невдоволення? Якою буде російська революція – «оксамитовою» чи, за Пушкіним, «бессмысленной и беспощадной»?..
Чергові парламентські вибори – більш ніж вдала нагода продемонструвати невдоволення. Тим більше знаючи, як робляться цифри явки і підтримки Путіна та «единороссов», особливо на Північному Кавказі. Навальний і тут перший, бо завчасно запустив кампанію «Хватит кормить Кавказ!». Він на цифрах показав, як авторитарні ставленики Кремля «доять» бюджет РФ, не відмовляючи собі ні в чому.
І зміг переконати російський політичний інтернет у хибності поширеної думки, що голоси нічого не значать, вибори можна проігнорувати. Стратегії «нах-нах!» (не йти на дільниці, а якщо йти, то псувати бюлетені) блогер протиставив ідею голосувати за будь-яку партію, яка є в бюлетені, крім, само собою, «Единой России». Можна сперечатися, чи саме ця ідея дала високі відсотки «справедливороссам», «яблочникам» і, прости Господи, комуністам у Москві, Санкт-Петербурзі, Новосибірську та інших інтелектуальних центрах Росії. Там, де інтернет є чинником формування громадської думки. Але факт, що водночас із консолідованим протестним голосуванням тисячі людей вперше у своїй громадянській історії стали спостерігачами, вели Twitter-трансляції з виборчкомів, сформували мобільні групи, які виловлювали «стада» прокремлівських молодіжних активістів, що, маючи на руках по півсотні відкріпних талонів, курсували з дільниці на дільницю.
І, як в українському 2004-му, блоги та соціальні мережі стали каналами поширення відео, що викриває безмежний цинізм влади, місцевого бородатого «підрахуя» Чурова, «нашистських» заробітчан. Тисячі москвичів вийшли проти ночі на Чисті пруди, щоб взяти участь у мітингу «Жулики и воры украли голоса». Було багато молоді. Але були й старші люди, яким набридло боятись і гидко уявити надвечір’я свого життя за незмінного «дорогого Владіміра Владіміровіча».
Ходу колони в бік похмурої Луб’янки зупинили. Автозаки швидко наповнили «протестантами» і журналістами. Навальний встиг повідомити у Twitter, що він теж серед затриманих. Через кілька годин прокремлівські сайти запустили дезу, що Алєксєй не витримав і наклав на себе руки. Брехлива «сенсація» прожила лише кілька хвилин.
Наразі немає підстав говорити, що починається революція, якої давно бояться Путін і Мєдвєдєв. Але якщо влада так її боїться, вона буде.
Читайте також: Опозиційність.ru