Повернення сотень тисяч протестувальників на каїрську площу Тахрір менше, ніж через шість місяців після того, як було скинуто режим диктатора Хосні Мубарака, розпочинає новий етап єгипетської революції. Масові демонстрації відбулися й у інших містах країни. В єгипетському суспільстві назріває масове розчарування тим, що революція опинилася в тісному куті. Також єгиптяни дуже незадоволені, що ключові персони колишнього режиму Мубарака так і залишилися на своїх місцях, і мало хто з них поніс відповідальність.
Втрачені надії
Військовий уряд, який взяв на себе відповідальність за Єгипет після повалення режиму Мубарака, почав непогано. Однак тепер вже мало віриться в те, що демократію можна насадити силовими методами, і що військові на чолі з міністром оборони маршалом Хусейном Тантаві здатні провести політичні, економічні та соціальні реформи, не маючи при цьому не лише відповідної команди спеціалістів, а й чіткої програми реформування країни.
Для того щоб визначити, які тенденції нині наявні в Єгипті, треба звернути увагу на кілька показників, що є найважливішими для нової політичної системи, зокрема на громадянські свободи, економічне процвітання і політичну стабільність. Певні зміни є. Стало більше свободи для політичних партій, відкрито декілька нових газет і телеканалів, проте масштаби і темпи змін, найімовірніше, не зовсім зрозумілі і самим військовим. Тому народ, не бачачи реального покращення свого життя і виконання обіцянок, що Єгипет буде кращим, ніж за попереднього режиму, вирішив не чекати ще десятиліття, а вимагати змін вже сьогодні.
Більшості єгиптян зрозуміло, що монополія на владу і монополія на багатство залишилася в тих самих руках. Не усунувши агентів режиму Мубарака від влади, важко сподіватися, що революція здобуде остаточну перемогу і матиме позитивні результати. Будь-яка революція передбачає докорінні зміни правлячих еліт і радикальні зміни свідомості самих її учасників. І очевидно, що цей процес змін зовсім не є автоматичним. Він потребує постійного тиску на владу і ретельного контролю за її діями. Тому народні маси намагаються подолати силу опору старого режиму, який, по суті, так нікуди і не подівся. З тією лише різницею, що тепер влада в Єгипті належить Вищій Раді збройних сил на чолі з маршалом Хусейном Тантаві, а не президенту Мубараку.
Стає очевидним, що якщо досягнення єгипетської революції не будуть закріплені у новій демократичній конституції, то жорстке протистояння між ісламістами і лібералами не лише може фактично звести нанівець на самому початку всі прогресивні її починання, а й перерости у стадію бойових дій. А в найгіршому разі навіть спровокувати розв’язання громадянської війни.
Нині для багатьох єгиптян дуже важливим є питання того, чи йде революція в Єгипті у правильному напрямку? Адже після падіння режиму Мубарака справжньої демократії немає, як і не було раніше, але, як вважають деякі єгипетські експерти, при цьому втрачено безпеку, стабільність, надходження іноземних та арабських інвестицій в країну, виникли великі проблеми в галузі туризму.
Друге, не менш важливе питання, хто має право виступати від імені єгипетської революції. Адже коаліція, до якої входитимуть понад десяток політичних сил, виглядає повним нонсенсом. Наперед зрозуміло, що вони не зможуть дійти згоди між собою. По-третє, без незалежної судової влади демократія в Єгипті приречена.
Дилема Тантаві
25 січня 2011 року народна революція в Єгипті заклала не лише легітимність необхідного проведення змін, а й висунула чіткі вимоги необхідності знищення старої системи влади і розвитку сучасного громадянського суспільства. І якщо військовий уряд не розуміє, що цей меседж щодо потреби докорінних змін надійшов від усіх політичних партій без винятку, а за ним мільйони єгиптян, то поновлення протестних рухів у Єгипті стає прямим попередженням можливої подальшої революційної корекції.
Тимчасом маршал Хусейн Тантаві не поспішає: знести «будівлю» колишньої системи можна за лічені дні, але потрібно чимало часу, щоби на її місці побудувати нову й ефективну систему управління. Очевидно, що перед Тантаві постала нині дуже непроста дилема – стара система, котра дісталася йому від часів Хосні Мубарака, практично не піддається реформуванню. А як розвернути нову, він і його оточення просто не знають. При цьому вони добре розуміють, що при реформуванні дуже легко перетнути ту межу, за якої в Єгипті може запанувати хаос.
Чорною спадщиною колишнього режиму є те, що половина єгиптян народилася за царювання Мубарака, і тому частина з них, не сподіваючись на покращення свого життя найближчим часом, може почати ностальгувати за колишніми «стабільними» часами і своїм «спокійним» життям, яке вони мали за панування диктатури. А отже, паралельним курсом народного невдоволення просуватимуться не лише ті, хто прагне змін, свободи і демократії, а й ті, хто розчарувався у цих змінах і волів б за краще повернути до тих часів.
Поза сумнівом, що не можна буде вести мову про закінчення єгипетської революції, якщо не буде усунено причин, котрі призвели до неї. І першою з них є тортури, корупція і соціальна несправедливість. Тортур теоретично може стати менше. Однак ті, хто катував людей, працюючи в поліції за часів Мубарака, здебільшого так і залишилися на своїх місцях. Або ж були переведені в інші райони країни, не понісши при цьому жодної відповідальності за свої злочини.
Мало того, поки військові, до котрих перейшли повноваження поваленого президента, не отримають чітких сигналів від творців революції та не визначаться остаточно щодо того, на чиєму вони боці, говорити про досягнення консенсусу в єгипетському суспільстві буде передчасно. До уточнення позицій народу та влади, можливо, і має призвести повторний вихід протестувальників на площу Тахрір.
Нині у єгиптян виникає чимало запитань до військових. Адже коли на початку революції армія підтримала народ, то цим вона підтвердила, що підтримує його вимоги. Проте, якщо Хосні Мубарак так і не буде покараний за узурпацію влади на майже 30 років та за беззаконня його режиму, а старий режим так і не буде демонтовано, то єгиптяни навряд чи погодяться із таким станом речей.
Перемогти дракона
Потрібне узгодження інтересів правлячих еліт в Єгипті та народу країни, який не бажає жити так, як колись. Після трьох десятиліть пограбування країни, придушення свобод і тотальної корупції важко очікувати, що все в Єгипті може повернутися до нормального життя простим натисканням політичної кнопки «зміни». Як показує досвід реальної демократії, зміни потребують часу.
Але важливо, щоб цей перехідний період не затягнувся надовго. Для справжніх змін важливими є реформування конституції Єгипту та проведення парламентських і президентських виборів. Військовий режим під тиском громадськості все ж мусив би задовольнити такі ключові вимоги, як: звільнення міністрів – представників колишнього режиму, відмова від корумпованого управління країною і притягнення до відповідальності головних фігурантів режиму Мубарака. Тому зрозуміло, чому єгиптян не влаштовує спад у судових процесах над представниками екс-влади.
Хоча якщо вдатися в питання, в чому різниця між протестами 25 січня і 8 липня, то відповідь буде, що дуже велика. Адже в першому разі народу вдалося повалити диктаторський режим і відкрити цим шлях до реформування Єгипту. А вже 8 липня єгиптяни вимагали конкретних реформ і змін, намагаючись цим закріпити революційні здобутки і не дати країні скотитися тепер вже до диктатури військової хунти. І якщо військові не виконуватимуть своїх зобов’язань, то зіткнення між ними і народом неминуче.