Не будемо занурюватися у відалений уже 2007 рік, коли разом із Олесем Бузиною, Владіміром Корніловим та Алєксандром Чалєнко Копатько переконував, що всі лиха в країні – від недостатньо високого статусу російської мови. Звернімо увагу тільки на цьогорічний травень. На його початку Копатько наполегливо переконував люд, що тільки червоний прапор може об’єднати майже всю Україну, бо чи то 80%, чи то 90% українських громадян вважає 9 травня найбільшим святом. От майорітиме над нами цей червоний прапор сталінської перемоги – мільйони українців радо обіймуться та стрункими лавами рушать до світлого майбутнього. А тепер Копатько знайшов ключ до поліпшення демографічної ситуації: слід наполегливо проводити пенсійну реформу та створювати нові робочі місця – і кількість населення в Україні почне невпинно зростати.
Як просто, виявляється, розв’язуються найскладніші проблеми українського буття! Як легко зробити людське існування щасливим і правильним! Раз-два – і «нєт вопросов!». І це ж не казна-де заявив донецький (чи тепер уже київський?) маркетолог та соціолог, а на першому міжнародному форумі Ліги експертів пострадянського простору у Харкові, темою якого стали перспективи та сценарії розвитку майбутніх десятиліть. Так от, запам’ятайте: щоби нас із 45-ти не стало лише 30 мільйонів, слід проводити пенсійну реформу і створювати робочі місця, аби українці не виїздили за кордон. Так говорить «найпередовіша в Україні донецька наука»…
Читайте також: Хитра соціологія: час бити на сполох?
Так от, це все було б гарною темою для чергових анекдотів та демотиваторів, проте йдеться про речі значно серйозніші, ніж персональні публічні заяви Євгенія Копатька. Йдеться про становище, у якому перебувають в Україні соціальні науки та справжні науковці. Зверніть увагу: ніхто із справжніх соціологів не висміяв заяви Копатька про «червоний прапор» і «90%», хоча за місяць до цього були опубліковані дані всеукраїнського репрезентативного опитування на ту ж тему, проведеного авторитетним Київським міжнародним інститутом соціології. Це опитування з’ясувало, що найпопулярнішими офіційними святами українців, як і в 2011 році, є Пасха (Великдень) – 83% респондентів, Новий рік – 81%, Різдво Христове – 79%, Міжнародний жіночий день – 49%, День перемоги – 40%, Трійця – 36%. Порівняно з 2011 роком значно зменшилася кількість тих, хто вважає улюбленим свято Дня перемоги (з 50% до 40%), і збільшилася кількість тих, хто поважає і любить Міжнародний жіночий день (з 37% до 49%) та Новий рік (з 77% до 82%).
Ось такими є справи з «червоним прапором, який об’єднає українців» під науковим оглядом. Виникає закономірне запитання: а чого ж не звучить на всю країну протест справжніх фахових соціологів проти ігрищ на тему ставлення українців до 9 травня? Відповідь, як видається, проста: хтось залежний від бюджетного фінансування, а когось уже – під час виборів – неофіційно попереджали: будеш надто розумним, ми заблокуємо тобі під якимось дуже серйозним приводом – тож надовго! – банківські рахунки твого дослідницького центру. І смокчи тоді свою лапу разом із чесною наукою…
Зрозуміти можна й журналістів: спробуй викинь геть зі стрічки новин бодай і найдурніше, але «донецьке» за адресністю й ідеологією повідомлення, якщо більшість мас-медіа й інформагенцій в країні якщо і не належать «донам» безпосередньо, то не прагнуть псувати (на рівні власників та менеджменту) із ними стосунки… Отож Євгеній Копатько автоматично є одним із головних ньюсмейкерів «від науки». Так само, як й інші подібні персонажі.
Та повернімося до демографічного сюжету. Звичайно, якби йшлося про справжніх демографів, то вони б указали серед першорядних заходів, які б допомогли сповільнити чи взагалі спинити у майбутньому скорочення українського народонаселення не пенсійну реформу (адже навіть помітне зростання розмірів пенсій нічого само по собі не дає), а передусім істотне поліпшення якості медичного обслуговування, продуктів харчування, питної води тощо; і, головне, суть проблеми не в продовженні тривалості життя пенсіонерів, а у підвищенні народжуваності та помітному скороченні смертності в дитячому і працездатному віці. Крім того (і це відзначають усі серйозні соціологічні дослідження), українська молодь – особливо освічена – буквально рветься за кордон не тільки і не стільки тому, що вдома відсутні робочі місця; молодь не бачить в Україні можливості для самореалізації, для вільного й успішного підприємництва, для здійснення наукових досліджень на сучасному рівні, для життя без остраху, що «круті» відберуть у тебе твою справу, твоє житло і саме твоє життя… Інакше кажучи, молодь не хоче жити під орудою Партії регіонів, нехай навіть частина її з тих чи інших причин (передусім – у силу тиску оточення та пропаганди) і голосує за «регіоналів».
Але хіба наважиться хтось із «підвішених» на бюджетні кошти (нехай і мізерні, але ж…) науковців – окрім пари десятків тих несамовитих, кого спинити можна тільки кинувши за ґрати або знищивши фізично) публічно проголосити вердикт про необхідність спершу раз і назавжди усунути від влади «донів», а потім уже поліпшувати демографічну ситуацію?
От і виходить, що пан Копатько (а також панове Табачник, Колєсніченко, Бузина і Ко) знов і знов тішать країну черговими рецептами її одужання…