Денис Казанський член Тристоронньої контактної групи від представників Донецької області

«Ретроспектива» дев’яностих

Суспільство
3 Серпня 2017, 12:04

Спочатку подію сприйняли як розправу над ветеранами війни за участь у бойових діях проти Росії, яку організували проросійські терористи. Однак незабаром з’ясувалося, що історія має зовсім інший, кримінальний підтекст.

Колишні військові виявилися жертвами банальної «розборки» між дніпровськими бізнесменами братами Евардом та Едмоном Саакян, з одного боку, і громадянином Ізраїлю Шаломом Нахшоном — з другого. Вони давно конфліктували один з одним і 24 липня вкотре зустрілися, щоб обговорити спірні питання. При цьому кожен із них прийшов із «групою підтримки».

За версією Едмона Саакяна, який також дістав поранення внаслідок перестрілки, Нахшон привів на переговори озброєних бандитів, зав’язалася перепалка, його люди відкрили вогонь по опонентах. Загиблі атошники, які прийшли на «стрілку» підтримати братів Саакян, зброї не мали, тому захиститися не змогли. Едмон Саакян захопив на зустріч карабін, але залишив його в машині. Коли почалася стрілянина, він дістав зброю і відкрив по людях Нахшона вогонь у відповідь. Кількох бандитів вдалося поранити, але, на жаль, Іщуку та Вагнеру це вже не допомогло.
Як стверджують брати Саакян, вони не могли навіть припустити, що ситуація обернеться такою трагедією. «Роками працювали разом, мали спільні проекти. Це були забудови, мільйонні обороти. Нахшон жодного разу доти не провокував конфліктів чи ще щось. Стосунки були рівними й плідними», — розповів Едмон Саакян про відносини свого брата з ізраїльським партнером.

Читайте також: Убивство бійців АТО в Дніпрі. Один із фігурантів справи виїхав за кордон

За його словами, конфлікт виник раптово, коли Нахшон вирішив передати частку Саакяна в одному з проектів третім особам як сплату ним свого боргу. Саакян обурився. Призначили зустріч, на яку Нахшон і привів озброєних найманців, що були готові стріляти.

Усіх нападників, які прийшли з Шаломом Нахшоном, затримали. Двох із них — Станіслава Ельчіщева та Андрія Лакізу, які, за даними слідства, під час нападу застосували незаконну зброю — автомат і револьвер, — взято під варту. А от самому Нахшону вдалося безперешкодно покинути Україну й сховатися в Ізраїлі, звідки дістати його буде практично нереально. Понад те, за інформацією журналіста Юрія Бутусова, Нахшону вдалося вивезти до Ізраїлю й одного з поранених бандитів Давида Калашникова. Останній спочатку потрапив до лікарні імені Мечникова, однак чомусь проходив у справі свідком, тож правоохоронці не перешкоджали його від’їзду.

Безпосередні вбивці ветеранів АТО, швидше за все, отримають у суді реальні терміни, тоді як організаторів злочину притягти до відповідальності буде дуже складно. Але це історія не тільки про безкарність конкретних злочинців, а про всю нашу правоохоронну систему, гнилу й безпорадну.
Перестрілка в Дніпрі вмить відкинула нас років на 20 назад, повернула до життя, здавалося, вже давно забуті поняття 1990-х, такі як «стрілка», «розборка». Ми вже відвикли від такого явища, як стрілянина посеред білого дня в центрі мирного міста-мільйонника. І думати про те, що ті смутні часи повертаються, не хочеться.

Однак паралелі занадто очевидні. Тоді, на початку ­1990-х, країною блукали ветерани безглуздої афганської війни, багато з них охоче йшли в бандитські бригади й застосовували бойовий досвід уже в мирних реаліях. Тепер фігурантами кримінальних хронік стають ветерани вже іншої війни, яку ще не закінчено. Вони так само в пошуках заробітків вплутуються в різні сумнівні історії: вибивають борги, беруть участь у рейдерських захопленнях, приїжджають на «розборки» ворогуючих комерсантів.

Ще одна прикмета лихих часів — цілковите безсилля правоохоронних органів і деградація держави. У якийсь момент злочинні поняття та угруповання заміняють закон та офіційні держструктури. Криміналітет відіграє роль третейських суддів. Правду починають шукати не в офіційних кабінетах, а на кримінальних сходках. Поліцію та судових приставів замінюють міцні озброєні хлопці, які пройшли військову підготовку.

Кривава «розборка» в Дніпрі саме такого штибу. Вбивство ветеранів АТО — це щось більше, ніж просто черговий кримінальний епізод. Це діагноз державі, у якій двоє підприємців не побажали йти в суд, розуміючи всю безглуздість цього кроку, а натомість взяли із собою вогнепальну зброю і вирішили з’ясувати, хто сильніший, у відкритому поєдинку. При цьому один із них заздалегідь був готовий до вбивства опонентів, бо знав, що в разі реалізації найгіршого варіанта безперешкодно виїде з країни. І, як показала практика, не помилився. В Україні вбивці з грошима та зв’язками боятися нічого.

Цей відкат до 1990-х сьогодні прийнято пов’язувати з воєнними діями на Донбасі та загальним погіршенням економічної ситуації в країні. Проте під час детального розгляду стає зрозуміло, що взаємозв’язок між цими подіями мінімальний. Економічна ситуація в Україні, всупереч поширеним стереотипам, не така вже й страшна. Якщо не брати до уваги показники Донбасу, де війна призвела до розвалу промисловості й зупинки виробництва, в інших регіонах становище не таке критичне. У низці центральних і західних областей останніми роками фіксувалося навіть економічне зростання.

Причина неспроможності держави в іншому. Нагорі сидять погані управлінці, які не здатні взяти ситуацію під контроль і повернути державі належний авторитет. Розкладання держапарату починається із самої верхівки і, на жаль, відбувається на очах у всіх. Звичайно, спостерігаючи скандал навколо призначення суддів Верховного Суду або читаючи новини про те, як ГПУ закрила справу Пашинського, що стріляв у беззбройну людину, простий громадянин не захоче звертатися до правоохоронних органів. Як і взагалі мати з державою бодай якісь справи, якщо вже бути зовсім відвертими.

Справжньою причиною загибелі ветеранів АТО в Дніпрі стала корупція, хоч як банально це прозвучить. Якби в Україні не було тотальної недовіри до держави, бійцям не довелося б втручатися в чужі «розборки» й підставлятися під кулі, а конфліктна ситуація між братами Саакян і Нахшоном закінчилася б нудною судовою тяганиною. Перестрілка, що спричинилася до загибелі атошників, — історія гучна, але зовсім не оригінальна. Схожі інциденти в Україні стаються регулярно, просто в них зазвичай не буває загиблих, тому вони не викликають такого резонансу. Бійки з тітушками на незаконних будівництвах, сутички з перестрілкою на нелегальних бурштинових копальнях, «битви за врожай» у селах — усе це симптоми розвалу й неспроможності державного апарату. Щоб подолати цю хворобу, потрібно лише одне — політична воля. Але, на жаль, досі в Україні не знайшлося керівника, здатного її проявити.