З погляду науки я розпочав би ХХ століття 16 грудня 1900 року — саме тоді Макс Планк зробив у Берліні доповідь про вирішення ним проблеми випромінювання абсолютно чорного тіла, що дала старт квантовій механіці. Стрімкий розвиток цієї науки, а також нових галузей фізики, ядерної та теорії відносності, що народилися на зорі ХХ століття, і визначив той світ, у якому ми живемо.
Читайте також: Станіслав Вільчинський: «Великий адронний колайдер — вершина людської науково-технічної думки»
Країни, чиї наукові інституції виявилися достатньо сильними, а політичні системи гнучкими, щоб іти в ногу з розвитком науки і вкладатися у фундаментальні дослідження, дістали колосальну перевагу в новому світі. Усі електронні пристрої — наші лептопи, смартфони — це безпосередній наслідок першої квантової революції. 1956 року Вільям Шоклі, Джон Бардін і Волтер Браттейн отримали Нобелівську премію з фізики за винайдення напівпровідникового транзистора — найбільший дарунок квантової фізики простим людям. Відтоді спостерігається стрімке зменшення розмірів електронних приладів, а також зростає їхня доступність. Сполучені Штати й країни Західної Європи, які швидко імплементували нові технології в промисловість, і нині задають цивілізаційний напрямок світу.
Читати також: Сила малих груп
Усе це ґрунтувалося на інтересі з боку держави до фундаментальної науки, а також на інших принципах, які важко виміряти з погляду економічних показників та які мають на них істотний вплив, — репутації та довірі. Репутація та довіра — базові цінності наукової спільноти. Кожна стаття, яку науковці надсилають у журнал, проходить через незалежний фільтр — процедуру сліпого рецензування від галузевих фахівців. Кожна стаття, яка друкується, — продукт не тільки наукової думки авторів, а й репутації та довіри до рецензентів. Науковець, якого спіймали на підробці даних або неналежному використанні чужих здобутків, плагіаті, миттєво втрачає репутацію, його виключають зі спільноти, йому стає важко отримувати гранти, до нього перестають дослухатися.
Читайте також: Науковий популізм
Якщо зазирнути глибше, то репутація та довіра закладаються системою освіти. Массачусетський технологічний інститут, Стенфорд, Кембридж, Єль, що входять до рейтингів найкращих світових навчальних закладів, — університети із сильними академічними цінностями, які вони передають студентам. Диплом випускника Стенфорду — це не просто папірець про вищу освіту, що підтверджує факт навчання людини в цьому виші, а автоматичний набір компетенцій та цінностей. Випускник Стенфорду — це репутація. Засновник освітньої платформи Prometheus Іван Примаченко назвав такі університети «кузнями еліт». Їхні випускники впливають не тільки на розвиток науки і технологій, а й на політичний ландшафт, на розвиток суспільства загалом.
Чи є щось подібне в Україні? На жаль, ні. Система нашої вищої освіти лояльна до плагіату, інших видів шахрайства, університети ставлять корупційні зв’язки вище за репутацію і здебільшого ніяк не реагують на викритих у їхній системі плагіаторів, корупціонерів, псевдонауковців. Показовою є історія з деканом факультету інформаційних технологій КНУ Юрієм Теслею, скандал довкола псевдонаукової діяльності якого ніяк не вплинув на його роботу в університеті. Засилля плагіаторів призвело до того, що вже двічі поспіль не вдається обрати склад Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти без скандалів, пов’язаних з академічною недоброчесністю. І це інституція, яка має виявляти плагіат у науковців і позбавляти їх ступенів!
Брак довіри до вищої освіти, низька репутація університетів, девальвація дипломів призводять до того, що «кузні еліт», тобто людей зі спільними цінностями, які можуть рухати країну, у нас відсутні. І на вершині політичної піраміди опиняються випадкові особи, часто малоосвічені, без необхідних компетенцій. Іншого бути й не могло: нижній щабель піраміди трухлявий і погризений мишами. І доки його не вдасться відбудувати, залатати дірки, викинути із системи недоброчесних людей, підвищити цінність освіти в очах абітурієнтів, довести, що диплом — це не просто папірець, ми ходитимемо по колу. А зиск від прогресу й надалі отримуватимуть інші країни. Зрештою, якщо держава не годує власну освіту й науку, згодом вона годуватиме іноземні технологічні корпорації. Якщо взагалі існуватиме.