У 2018 році було оприлюднено доповідь, присвячену 50-річчю Римського клубу, «Come On! Капіталізм, недалекоглядність, населення й руйнування планети». У ній автори переконують, що людство має розвиватися з дотриманням чіткого балансу між людиною і природою, чоловіком і жінкою, рівністю й винагородою за досягнення та кількома іншими параметрами. Думки, висловлені в доповіді, спонукали багатьох світлих голів у світі до роздумів. Тому ця тема отримала продовження.
На початку 2020-го відбулася чергова щорічна зустріч Світового економічного форуму в Давосі. На ній найгостріші питання з доповіді Римського клубу стали темами панельних дискусій. Жвавість та емоційність обговорень засвідчила, що найвпливовіші люди світу вкрай серйозно ставляться до дисбалансів у розвитку людства. Дійшло навіть до розмірковувань над новою версією капіталізму. У ній на одному рівні з триєдиною метою економічного зростання, отримання прибутку і збільшення ефективності підприємства ставитимуть перед собою інші цілі, зокрема екологічні й соціальні. Усе це трішки шокує незвичністю. Але водночас постає маркером величезного стрибка вперед, порівняно з тим, що було якихось 10–20 років тому, коли борців за збереження довкілля й соціальну справедливість вважали ледь не маргіналами.
Читайте також: Зменшення відсоткових ставок – сюрпризи реальності
Утім, до запровадження принципових рішень і реальних механізмів так і не дійшло. Світ немов тупцює на місці в подоланні дисбалансів глобального розвитку. Може скластися враження, що насправді їх ніхто долати не хоче та що далі палких промов справа не зрушить. Але така думка хибна. І пандемія COVID-19 неждано-негадано підсунула кілька вагомих аргументів.
Річ у тому, що економічне зростання є стержнем сучасної цивілізації. Прагнення до нього немов сидить у підсвідомості кожної людини й визначає дії мільярдів осіб. Воно всюдисуще: проста людина сподівається, що з часом зароблятиме більше, просуваючись кар’єрною драбиною, кожне підприємство зазвичай закладає у свої фінансові плани зростання ринків, доходів та обсягів виробництва, і навіть держава планує бюджет на основі певного темпу зростання економіки. Уся економічна система сучасної цивілізації ґрунтується на економічному зростанні. Навіть коли стаються економічні кризи, вони багатьох розчаровують, а комусь і калічать життя, але більшість людей усе одно знає, що рано чи пізно криза завершиться і зростання відновиться. Так триває кілька сотень років, а останні понад пів століття ця тенденція стала глобальною. Вона як магніт, який визначає напрям руху й розвитку всього людства. Люди звикли до зростання, навчилися орієнтуватися у визначеному ним світі й жити в його фарватері та відповідно вибудовувати свої життєві цілі.
Читайте також: Економічний курс: гра в імітацію
І ось тепер зайшлося про те, щоб розширити набір оцих стержнів, із якого кожна людина вибиратиме свій різноманітний перелік. Мало того, що такий підхід пропонує перейти з одного чинника оптимізації (матеріально багатства) до кількох, що саме собою ускладнює життя, створює новий, багатовимірний простір цілей і чинників мотивації та змушує вчитися в ньому орієнтуватись. Понад те, ще й ставиться під сумнів багатовіковий, усім відомий і для всіх звичний стержень цивілізації, якому в новій епосі відводять роль у кращому разі рівноправного з іншими, а в гіршому — їм підпорядкованого. Звісно, це стрес для нашої матеріалістичної цивілізації. Їй потрібен час, щоб усвідомити цей виклик, прийняти його й напрацювати нові механізми буття, адаптуватися до нової епохи.
Читайте також: Кредити вповільненої дії
Без геніальних ідей тут не обійтися, а їх донедавна бракувало, аж поки світ не охопила пандемія. Її особливість полягає в невизначеності. Кожна традиційна економічна криза має досить простий і непогано опрацьований наукою перебіг, доволі зрозумілі початок і кінець. Знання людства про звичайні кризи дає кожній людині змогу мислити в координатах поступового повернення до зростання. Однак нинішня криза інакша. Нікому не зрозуміло, де буде її кінець, бо його не визначають дії лише економічних законів. Спочатку це зумовило величезний страх, що в перші тижні карантину сковував сотні мільйонів осіб. Але поступово люди адаптовуються до хронічно мінливої економічної динаміки. Звісно, це вимагає певних зусиль і переосмислення реальності. Ми вчимося жити в умовах достатнього матеріального мінімуму, відмовляючись від усього зайвого. Ми не маємо певності щодо наших доходів навіть у найближчому майбутньому, тому не витрачаємо грошей на непотріб чи надмір. Як наслідок, людство відходить від зацикленості на багатстві, споживацтві й матеріальному як такому. Так виникають передумови для появи в нашому житті нових цілей, серед яких цілком знайдеться місце для проблем довкілля й нерівності. А далі до усунення дисбалансів у глобальному розвитку залишиться один крок. Уся дивовижність ситуації в тому, що життя саме підкидає нам рецепти, як жити далі. Головне — бути готовими їх прийняти.