Є й гірший варіант — вибори під час війни, проведені за старим законодавством і з теперішнім складом ЦВК. І хоча більшість учасників політичного квесту нинішня ситуація цілком влаштовує, бо якби було інакше, то її давно виправили б, залишити все як є і вийти сухими з води цього разу не вдасться. Жоден із потенційних претендентів на крісло президента не захоче ставити під сумнів свою легітимність у разі перемоги.
З одного боку, Центральна виборча комісія — звичайний технічний орган, який не впливає на результат волевиявлення, а лише фіксує його. А з другого — її персональний склад таки має значення. Від того, хто підбиватиме підсумки, багато що залежить. Президент та й решта кандидатів знають це чудово. Саме тому вся та епопея з оновленням, що триває вже кілька років, наскрізь просякнута недовірою, маніпуляціями та брехнею. Нині знову з’явився шанс на те, що найближчим часом вона закінчиться, у ЦВК прийдуть нові люди й питання легітимності комісії зникне з порядку денного. 20 вересня в парламенті обіцяють повернутися до цього й нарешті вирішити, але все занадто складно.
Президент двічі просив подати йому кандидатів від фракцій, після чого двічі подавав на затвердження парламенту вже готові списки. І двічі ці списки ставали причиною блокування процесу. Перший раз «Народний фронт» виявив у них за своєю квотою кандидатур, яких начебто не подавав. З’явилися підозри, що в АП навмисне вирішили зманіпулювати, чи то сподіваючись, що колеги по коаліції не помітять, а якщо й помітять, то промовчать, чи то щоб заблокувати питання. Наступного разу в списках виявилося забагато кандидатів. Не 13 потрібних, а 14. Нібито нічого суттєвого, але постало питання щодо процедури голосування. Зважаючи на те що в українській політиці ніхто нікому не вірить і привид дружнього «кидка» переслідує гравців постійно, процес знову зайшов у глухий кут. В АП навряд чи є бодай одна людина, яка не вміє рахувати. І навіть якщо фракції подали забагато кандидатур, президент має всі повноваження скоригувати їхню кількість і подати в парламент оновлений список.
Читайте також: Якщо завтра вибори
Нині час притискає і йти на третє коло немає коли. Із ЦВК вже звучать голоси, що змінювати склад комісії, мовляв, запізно. Утім, залишити все як є ще гірше. До того ж нібито ключовим гравцям вдалося нарешті доторгуватися до певного проміжного результату — домовилися про необхідність найближчим часом вирішити в парі питання призначення суддів Конституційного Суду і членів ЦВК. Так це чи ні, але після довгого пошуку виходу таки з’явилося кілька варіантів. Перший ще влітку запропонувала президентська фракція, заявивши, що готова зняти свого кандидата (Ольгу Лотюк), якщо «Народний фронт» теж когось відкличе, звільнивши місце для представника від Опоблоку. Так, мовляв, Україна виконає умови резолюції ПАРЄ про представництво в Центрвиборчкомі всіх фракцій парламенту. Чому в БПП про те не подумали раніше, цікаве питання. Є підозра, що цей оригінальний козир вони тримали в руці ще від початку. До того ж доволі дивною є позиція самого Опоблоку. Він показово проігнорував можливість внести свою кандидатуру вчасно, а тепер раптом перетворився на велике цабе, перед яким доведеться вклонитися. У будь-якому разі в щирість намірів соратників у НФ не вірять і кажуть, що ніхто нікого не зніматиме.
Читайте також: Побачити невидимих виборців
Варіант другий, який теж не раз обговорювався, — рейтингове голосування. Воно могло б стати певним запобіжником від того, щоб ніхто нікого не кинув у процесі, але для цього треба змінити процедуру, мати 300 голосів і знову ж таки домовитися. Третій, радикальний варіант, який озвучив спікер Ради Андрій Парубій, — звільнення всього складу ЦВК, а не лише тих, у кого минув термін, та обрання нової комісії. Таким чином буде можливість дати місце кандидатові від Опоблоку й уникнути болісної процедури перетрушування списку. Рецепт має один мінус. Проблема в сумнівній законності припинення роботи двох легітимних членів ЦВК, які за бажання зможуть спокійно відновитися на посадах за рішенням суду. Але якщо йти за такою логікою, то відновитися через суд має шанси й решта звільнених. Під яким соусом, то вже деталі. Усе залежить від того, як обґрунтувати причину звільнення, законні процедури ж давно порушені. Тож є загроза, що країна отримає аж 30 членів ЦВК: 15 старих і 15 нових, але це малоймовірно. Найімовірніше, більшості з тих, кого відправлять у відставку, таке щастя навряд чи потрібне.
Який саме сценарій вирішать пустити в дію, не було зрозуміло до останнього моменту, але у вівторок Парубій знову всіх здивував масштабом своїх фантазій, зареєструвавши законопроект про збільшення кількості членів ЦВК із 15 до 17! Півдня парламентарії перетравлювали цю інформацію і після нетривалого обговорення, попри погрози деяких критиків, що закон легко можна буде скасувати в судовому порядку, таки підтримали ініціативу спікера. Здається, оновленню ЦВК тепер ніщо не завадить. Залишається ще питання, чи погодиться Опоблок внести свою кандидатуру в сакральний список. Утім, це окрема процедура. І хоч якою буде відповідь, погоди вона не змінить. Головне, щоб перед міжнародними партнерами можна було відзвітувати: «Ми пропонували».
Набагато гірша ситуація з ухваленням у другому читанні Виборчого кодексу. Цього категорично не бажає майже половина парламентаріїв. І хоча публічно за зміну правил гри виступають чи не всі політичні сили, у реальності чиниться серйозна протидія. Виборчий локомотив уже летить на всіх парах, процеси запущено, гроші вкинуто, і вносити корективи на ходу непросто. У НФ упевнено заявляють, що Кодекс таки ухвалять, він обов’язково буде цієї осені. Натомість у БПП стверджують протилежне: голосів немає і брати нізвідки. Утім, головна причина того, чому документ не виноситься на голосування, навіть не у відсутності голосів, а в кількості правок. Законопроект буквально закиданий ними. На сьогодні з приблизно 4 тис. опрацювали тільки 1,7 тис.
Як варіант розглядається можливість ухвалення лише тієї частини Кодексу, що стосується парламентських і місцевих виборів. Президентську відкласти на потім або не змінювати. Таким чином можна виграти час. Але чи вдасться цю ідею реалізувати, знову-таки сказати важко.
Настрої в політичному просторі змінюються доволі динамічно. Ті, хто сьогодні не зацікавлений в ухваленні Кодексу (читай у виборах за відкритими партійними списками та скасуванні мажоритарки), завтра можуть виявитися його адептами. Приклад — неймовірна трансформація екс-регіоналів. Здавалося б, хто, як не вони, мали б мріяти про вибори за старим законом. Трохи відсотків за партійним списком, трохи пригрітих мажоритарних округів на Сході — і є чималенька фракція. Але ж ні. Кожен міряє костюмчик по собі. І, виявляється, вони найбільше бояться, що на мажоритарці буде задіяно адмінресурс і їм там нічого не світитиме.