За даними дослідника тероризму Пітера ван Остайєна, Бельгія є найбільшим «постачальником» джихадистів із європейським громадянством на війни в Іраку та Сирії: у них брало участь до 562 бельгійських громадян. Щонайменше 75 повернулися додому. Нездатність бельгійських спецслужб простежити за всіма ними частково пояснюють обмеженим фінансуванням та невеликою чисельністю штату. Через п’ять днів після арешту Абдеслама, 23 березня, в аеропорту та на двох станціях метро в Брюсселі пролунало кілька вибухів. Наразі відомо про 34 загиблих і 230 поранених. 13 березня подібний теракт стався в людному місці в Анкарі. А за кілька днів до паризької трагедії — у Бейруті.
Небезпека цих атак не тільки в тому, що вони забирають життя невинних людей і створюють паніку в суспільстві. Не менш нищівний вплив вони мають на політичну безпеку. «Брюссель був прекрасним містом… з нульовою злочинністю. А тепер це місто-катастрофа… Ми в США маємо бути дуже обережними й уважними до того, кого пускаємо в цю країну», — заявляє кандидат у президенти США Дональд Трамп. Хоча ізоляція Америки в такий момент — найгірший із варіантів. До того ж не раз було доведено, що особливо цінними кандидатами на вербування в лави смертників є громадяни західних країн, чиї паспорти та вільне володіння мовою спрощують логістику тероризму.
Читайте також: Французька мрія в корекції
У Партії незалежності Сполученого Королівства, що виступає за вихід країни з ЄС, теракти в Брюсселі списали на правила свободи руху в Союзі. Хоча на них тримається, зокрема, й економічна взаємодія ЄС, яка робить його однією з найпотужніших економік світу, а від фінансування залежить й ефективність роботи спецслужб. Крім того, троє з чотирьох смертників, які скоїли теракти в Лондоні 2005 року, народилися, жили й працювали уже в Британії. Голова Комітету Держдуми Росії з міжнародних справ Алєксєй Пушков вкотре терактами виправдав необхідність співпраці ЄС із РФ у боротьбі з тероризмом. Тим часом остання підтримувала президента Сирії Асада, через якого в країні почалася громадянська війна, а згодом у тих умовах активізувалася «ІДІЛ». Сама ж Росія давно тероризує сусідні країни реальною або потенційною гібридною війною, чим створює серйозні відволікаючі фактори для Заходу.
Від лідерів західних країн, ЄС і НАТО після терактів у Брюсселі пролунали адекватні слова про те, що дії терористів не мають поставити під сумнів цінності відкритого суспільства та демократії, а натомість повинні спонукати до єдності. Однак ці заклики компрометує те, що вони надто часто звучать від політиків, які не здатні реалізувати все, про що кажуть.
Приміром, спецслужби більшості європейських країн звинувачують у неефективності роботи та взаємодії в міжнародних масштабах, а уряди — у недофінансованості та відсуванні на другий план питань держбезпеки. Цього разу бельгійські спецслужби до паризьких терактів вели спостереження за кількома задіяними в атаках терористами, але не інформували про них своїх французьких колег. Цей приклад не новий. У жовтні 2002 року відбулися атаки на нічні клуби на Балі. Тоді загинули 202 особи. За кілька місяців до того, у травні 2002-го, ФБР під час допиту Могаммеда Мансура Джабараха, молодого мусульманина, який жив із батьками й братами в Канаді, мігрувавши туди з Кувейту (радикалізувався він ще там, зокрема через ідеологічний вплив екстремістського священнослужителя, а ще відео конфліктів у Боснії, Чечні та деінде, де показувалися страждання мусульманського населення), отримало сигнал про підготовку атаки на «західних туристів» у Південно-Східній Азії. Після допиту ФБР передало деталі службам розвідки Сінгапуру, а ще, можливо, інших зацікавлених країн, зокрема Австралії. Але там попередження не почули. Австралійці потім стверджували, що не отримували безпосередніх орієнтувань про місця вибухів на Балі й що то були радше загальні попередження про можливі теракти в Індонезії, до якої належить острів. Технічно вони мають рацію. Але зважаючи на те, що рівень і можливості спецслужб заможніших країн більші, Австралія є найближчим союзником США в регіоні, а на Балі відпочиває багато австралійських громадян, спецслужби країни та регіону з міркувань безпеки мали б серйозніше поставитися до отриманої інформації.
Ба більше, в останні роки діяльність іноземної розвідки, втручання держави в особистий простір громадян, стеження та обмін інформацією стали одними з ключових чинників недовіри між урядами, розколу між суспільствами країн ЄС і США, антиамериканських настроїв у Європі. У самих Сполучених Штатах сплеск недовіри до власного уряду стався після терактів 11 вересня 2001 року. Тоді багато хто стверджував, що держава скористалася приводом, аби обмежити громадянські свободи американців. Якщо європейські уряди вирішать розширити повноваження спецслужб, на них може чекати подібна реакція — і популісти з конспірологами не залишаться осторонь. Але нинішні події мають спонукати до конструктивного та спільного вирішення цих проблем, а не до продовження порожньої критики.
Читайте також: Фортеця на семи вітрах
Ще один момент — як популістські та радикальні сили скористаються ситуацією, щоб ще агресивніше розхитувати поміркований істеблішмент своїх країн. Самі ж вони пропонують політику ізоляціонізму й зациклювання виключно на національних інтересах. Це може дати тимчасовий результат, але не вирішить стратегічних проблем, таких як хаос на Близькому Сході, підривна й агресивна діяльність Росії, позиції у взаємодії з недемократичними потугами, що набирають дедалі більшої економічної, а відтак політичної ваги. Крім того, це вдарить по економіці ЄС, яка вже сьогодні не має достатньої динаміки.
Важливий момент для нас — як нинішня криза вплине на увагу Заходу загалом і ЄС зокрема до стратегічно важливих сусідів: України, інших країн Східного партнерства, Балканського регіону. З огляду на наш соціально-політичний ландшафт — політичну корупцію, небажання еліт будувати потужні держави, що зможуть протистояти руйнівним впливам ззовні, незрілість суспільств, але водночас наявність активних частин населення, які прагнуть змін, — у взаємодії зі згаданими країнами необхідні постійні, стратегічно розраховані довготривалі зусилля та терпіння. А саме цього починає бракувати в умовах, коли на помірковані сили в європейських країнах тиснуть одночасно і криза на Близькому Сході, і внутрішні розколи, і зростання популістських настроїв у їхніх суспільствах, і вплив Росії, яка намагається скористатися всім цим у власних інтересах. Нинішні події в ЄС навряд чи змусять «забути» про Україну: там уже сформувалися групи політиків та експертів, які підтримують відповідно нас чи інших сусідів і не змінюватимуть своєї позиції чи активності через безпекові виклики вдома. Але найбільше ця підтримка залежить від внутрішніх змін у наших країнах, які даватимуть їм позитивні аргументи на нашу користь, а нам — силу та переконливість у протистоянні Росії як головного джерела зовнішньої загрози.