Повернення Криму залишається одним з найгостріших і найскладніших питань не лише в українській, а й міжнародній політиці, адже російське вторгнення повністю підірвало безпеку Чорноморського й Азовського регіонів, а отже, цілого світу. Тому Україна ініціює міжнародні формати, що покликані сприяти реінтеграції півострова й сталому розвитку регіону. Однак яку роль відіграє Крим у контексті західних держав і країн так званого Глобального Півдня? Яким повернення півострова бачать наші партнери і яке майбутнє чекає на нього — оновлення курорту чи побудова українського «Рамштайну»?
14–15 квітня в Софії відбулася Друга Чорноморська безпекова конференція Кримської платформи, у якій взяли участь делегації понад сорока держав. Основною темою заходу була реалізація української Формули миру, а також головні виклики Чорноморсько-Азовського регіону й майбутнє регіональної безпеки. Як відзначив під час заходу засновник і президент Sofia Security Forum, заступник міністра оборони Болгарії Йордан Божилов, початок повномасштабного вторгнення Росії в Україну став пробудженням для більшості європейських країн. «Вони зрозуміли, що це війна не лише проти України, що Росія насправді намагається зруйнувати цілу безпекову архітектуру в Європі, а також ставить під сумнів світовий порядок», — заявив він. І попри те, що зараз дедалі частіше лунають заяви політиків про те, що Крим повернути можна тільки військовим способом, а не завдяки мирним перемовинам, протягом усього часу окупації півострова про це на Заході не йшлося.
«Захід інтуїтивно не асоціює Крим з Україною»
Керівник безпекових програм Центру глобалістики «Стратегія XXI» військовий експерт Павло Лакійчук у коментарі Тижню пригадує, що до повномасштабного вторгнення партнери на Заході відзначали, що звільнити Крим військовим способом неможливо, а тому Україна повинна зосередитися на інших варіантах. «Коли я запитував їх, як це зробити по-іншому, не отримував зрозумілої та вичерпної відповіді. Вони пропонували дипломатичні методи: як один із варіантів, грузинський шлях — Абхазія сама повернеться, коли економіка Грузії зростатиме, — каже він. — Утім, наскрізною лінією цих розмов було те, що Захід і світ загалом не хотіли ще однієї війни в Європі. А тому, на їхню думку, допустити військової деокупації Криму в жодному разі не можна було».
Тим часом австрійський історик Ґреґор Розумовський вважає, що мирне повернення Криму нині неможливе. «2014 рік змінив світ. Порушення Росією Гельсінського Заключного акту ОБСЄ фактично зробило організацію зайвою, що було сильним ударом для європейської стабільності, навіть попри те, що це не сприймали багато політиків у ЄС, — розповів він Тижню. — Росія також розтрощила договір про СНД, порушила положення Будапештського меморандуму й Женевських конвенцій. Та все це західні уряди проігнорували, оскільки не знали, як упоратися з новою ситуацією».
За його словами, реінтеграція Криму стала потребою для відновлення стабільності післявоєнного мирного порядку в Європі. «Адже це неможливо, якщо Крим не буде реінтегрований в Україну чи якщо не буде узгоджено мирного альтернативного рішення. Останнього неможливо досягти в нинішній ситуації: Україна щодня зазнавала й зазнає нападів з боку Росії. Сам факт того, що РФ вдалася до такої зовнішньої політики, як Адольф Гітлер 1938 року, означає, що вона є загрозою для цивілізованого світу», — каже Ґреґор Розумовський.
Фото з виставки «Ломикамінь. Жіночий спротив у Криму»
Водночас, як відзначає експерт, із західного погляду, Крим інтуїтивно не асоціюється з Україною. «Для небагатьох людей, які цікавляться історією, півострів був не так “подарунком” Хрущовим Україні, як просто зміною адміністративної відповідальності, закамуфльованою під символічний жест. Для більшості західних людей Білорусь, РФ, Україна та інші країни СНД чарівним способом виникли з аморфного СРСР, який насправді був Росією під іншою назвою. Те, що ці країни мали власну історію та культуру, Захід почав розуміти лише після 24 лютого 2022 року», — пояснює він.
На Другій Чорноморській безпековій конференції також чимало дискусій було довкола того, що Росія стала спільним ворогом у Чорноморському басейні. «Утім Туреччина, яка є членом НАТО, але претендує на роль лідера в регіоні, хоче одного: зберегти й розширити там свої позиції, — зазначає Павло Лакійчук. — Вони в неї зосереджені не лише завдяки військовій чи економічній потузі, а й через те, що Туреччина контролює чорноморські протоки, тримаючи “за горло” Чорне море. Турки не хотіли б розширення конфлікту, а той його рівень, який є нині в регіоні, їх, схоже, цілком влаштовує. Вони переконані, що контролюють рівень ескалації, але це самообман. Щодо інших наших партнерів, зокрема Румунії та Болгарії, то вони, можливо, і налаштовані більш рішуче, але без згоди Туреччини діяти активно не будуть».
Крим і Глобальний Південь: контекст нових викликів
Міжнародна співпраця України щодо реінтеграції Криму не обмежується лише країнами Заходу. Українська дипломатія фокусується також на співпраці з так званими країнами Глобального Півдня — парасолькового поняття, яке обʼєднує понад 130 країн в Африці, Азії, Океанії, Латинській Америці та на Близькому Сході. Ці країни часто значно контрастують одна з одною, і дослідники наполягають, що слід уникати цього терміна. Водночас без нього складно обійтися, тому його нині часто використовують навіть ті, хто критикує. Одна спільна риса для цих країн — це значний інформаційний тиск з боку Кремля. За словами голови Комітету Верховної Ради з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва Олександра Мережка, Росія використовує економіку як важіль впливу на них. «Росіяни навіть можуть вдаватися до підкупу чиновників або представників уряду. Інколи РФ дає хабарі й фінансує деякі політичні партії в країнах Глобального Півдня», — заявив він у коментарі Укрінформу.
Як повідомила Тижню заступниця постійної представниці президента України в Криму Ольга Куришко, через те, що досі залишаються країни, які «утримуються» або ж мають якісь зв’язки з РФ, Україна намагається працювати, зокрема, з Глобальним Півднем. «Довкола Криму є багато міфів з російськими наративами, адже РФ намагається просувати ідею про те, що “Крим бил рускім” тощо. Для цього Росія, наприклад, організує різні заходи, навіть не бувши вже членом великих міжнародних спільнот та організацій, — каже вона. — Якщо раніше ми повертали фокус уваги партнерів, що збройна агресія почалася з 2014 року, то тепер уже більше занурюємося в історію, пояснюємо ситуацію на прикладі депортації кримських татар».
Читайте також: Правозахисниця Альона Луньова: Росія залякує мешканців Криму, що під час реінтеграції Україна буде масово ув’язнювати людей
Попри російську пропаганду, чимало країн так званого Глобального Півдня вже приєдналося і до зустрічей, присвячених Формулі миру, і до Кримської платформи, основним напрямом діяльності яких є реінтеграція Криму. «Коли влітку 2023 року відбулася перша зустріч радників президентів з національної безпеки в Копенгагені, у ній взяло участь близько 15 країн. З Глобального Півдня — радники із Саудівської Аравії, Бразилії, Індії, Південної Африки. Це дуже важливо, бо останні дві країни не голосували за Резолюцію Генеральної Асамблеї ООН про територіальну цілісність України, — заявив Тижню професор НаУКМА, науковий директор Фонду “Демократичні ініціативи” Олексій Гарань. — Остання така зустріч відбулася в січні 2024 року в Давосі, і там уже було представлено 80 країн і організацій, близько 40 з них — держави Глобального Півдня. Тобто їхня кількість дуже суттєво зростає».
Олексій Гарань із різними делегаціями відвідав уже більше ніж десять країн Глобального Півдня. За його спостереженнями, дуже важливим аспектом у комунікації з ними є питання кримських татар. «Мої перші поїздки почалися з Африки. У деяких країнах, навіть мусульманських, не знали, що корінний народ Криму — це кримські татари, — каже він. — Коли вони чули про це, то з’являлася зацікавленість. Тому я раджу в усі поїздки включати представників корінних народів, які, до слова, можуть спільно молитися в мечетях. Так, наприклад, у делегації українського громадянського суспільства в Індонезії брав участь Алім Алієв з Українського інституту. До нього зверталися brother, бо він мусульманський брат, вони спільно молилися. Це мало ефект».
Водночас одним з викликів, коли ми говоримо про так званий Глобальний Південь, є те, що часто ці країни бідні та не мають такої політичної ваги, як, наприклад, країни Заходу. Однак вони дуже важливі в контексті війни в Україні та реінтеграції територій.
«Загалом Організація ісламського співробітництва не займає належної позиції щодо Криму, чимало із цих країн продовжують бізнес із Росією, — каже Гарань. — Це пов’язано з тим, що багато країн так званого Глобального Півдня економічно недостатньо розвинені, тож не можуть приєднатися до санкцій. Ми їх закликаємо бодай диверсифікувати свої зв’язки, щоб не бути залежними від Росії. Крім того, у багатьох із цих країн недемократичні режими, тому, коли виникає питання прав людини, вони зазвичай утримуються або ж пропонують цинічні альтернативи».
Попри це, однією з тем, довкола якої можна об’єднати питання реінтеграції Криму та країни Глобального Півдня, є колоніалізм. «У цих державах через їхню історію є традиційне “антизахідництво”, вони кажуть: “а ось під час нашої боротьби за незалежність Москва нас підтримувала”. Хоча нині частка Росії в товарообігу Африки чи в інвестиціях в Африку становить лише один-два відсотки, — зазначає Олексій Гарань. — На тлі цього Україна може наголошувати більше на тому, що ми — це не Захід, а Східна Європа. І що українці зазнали дуже багато горя від країн, які провадили колоніальну експансію — Російської, Німецької, Австро-Угорської імперій».
Обговорення теми колоніалізму з представниками країн Глобального Півдня під час конференції Crimea Global. Understanding Ukraine through the South 15 жовтня 2023 року в Києві
Оборонний потенціал і уроки від Глобального Півдня
Омар Ашур, професор безпекових і воєнних студій в Інституті післядипломних студій Дохи (Катар), директор відділу стратегічних досліджень Арабського центру досліджень і політичних студій у коментарі Тижню заявив, що саме в Криму відбудеться вирішальний етап війни. Водночас, на його думку, через поняття колоніальної війни, якою є вторгнення Росії до України, ми можемо будувати спільні мости з країнами Глобального Півдня, зокрема й у питаннях надання військової допомоги.
«Деякі із цих країн мають найбільші арсенали радянської та пострадянської зброї та боєприпасів за межами РФ з погляду як їхньої різноманітності, так і кількості. Росія випередила Францію, США та Китай в експорті зброї до Африки в період з 2005 по 2019 рік. Між 2010 і 2020 роками вона домінувала на ринку продажу озброєння в Африці у сфері протиповітряної оборони, ракет, літаків, гвинтокрилів, бронетехніки, а також посідала високі позиції на ринку з артилерійських снарядів і некерованих ракет, — відзначає Омар Ашур. — Арсенали Алжиру, В’єтнаму та Єгипту є одними найповніших у Північній Африці та Південно-Східній Азії, адже вони інвестували чималі суми в придбання різноманітних радянських і пострадянських систем. Ідеться і про далекобійні С-300ВМ та С-200 Вега/Е, і про мобільні системи середньої дальності, як-от БУК-М2 і БУК-М2Е, і про системи малої дальності Тор-М1 та Панцир-С1».
Крім того, В’єтнам виробляє боєприпаси радянських стандартів. Історично великі запаси зброї через війну за незалежність і громадянську війну має Ангола — вона отримувала значну військову підтримку від СРСР та Куби, а також від країн НАТО та Варшавського договору в різний час.
У контексті деокупації Криму важливо згадати про морські й повітряні ресурси, які Україна також потенційно могла б отримати від країн Глобального Півдня. Серед них — ракетні катери класу Osa, модифіковані фрегати типу Kiva. «Одними з найбільших операторів винищувачів МіГ-21 є В’єтнам, Куба та Єгипет, МіГ-29 — Індія, Бангладеш і М’янма. Великі парки відомих ударних вертольотів Мі-24/Мі-35 та боєприпаси до них є в Алжирі, Ефіопії та Нігерії. Усе це озброєння треба встигнути купити раніше, ніж це зробить Росія», — додає Омар Ашур.
Професор Ашур також вважає, що досвід Глобального Півдня може бути корисним для реінтеграції Криму в контексті дерадикалізації територій. «Україні треба буде працювати з молоддю, яка роками зазнавала впливу російської пропаганди. Країна може використати багато уроків колективного переходу від насильницьких, можливо, терористичних груп до ненасильницького активізму. Як варіант, соціальна активність — благодійність, соціальна робота тощо. Ці процеси тривають десятиліття на Глобальному Півдні, і є багато уроків, які можна вивчити з країн від Колумбії до Іраку та Індонезії», — переконаний він.
Проте, за словами Омара Ашура, наразі Україні варто зосередитися на чотирьох питаннях у своїх стратегічних комунікаціях. «Це теза, що незаконна окупація Кримського півострова триває з 2014 року, розповіді про примусову депортацію українців (усіх етнічних груп) з Криму, а також розповіді про колонізаторську діяльність, яка призвела до переселення сотень тисяч російських колоністів з метою “етнічної інженерії” нового демографічного ландшафту в Криму, — підкреслив експерт у коментарі Тижню. — Ну і, звісно, треба говорити про політику етнічних чисток, які застосовують у Криму щодо меншин, зокрема й переслідування кримських татар. Усе це добре задокументована російська практика, яка є грубим порушенням міжнародного права та злочином проти людяності».
Майбутнє Криму: повернення курорту чи створення українського «Рамштайну»?
В українському суспільстві тривають дискусії про те, що буде з Кримом після реінтеграції. Частина людей схиляється до думки, що він має стати військовою фортецею для всієї України, інші ж переконані, що треба вдосконалювати півострів як туристичний об’єкт. У «Стратегії відновлення Криму після деокупації» Кримської платформи йдеться про обидві складові. Так, наприклад, Крим хочуть трансформувати в курорт цілорічного надання туристичних послуг, де в центрі буде розважальна й культурно-історична інфраструктура. Згідно з документом, ідеться про формування нового світового бренду Crimea365. Водночас Крим має стати форпостом безпеки України: там планують розмістити військові бази й відповідну інфраструктуру.
З думкою про те, що Україна після реінтеграції має розглядати Крим як курорт, не погоджується керівник Інституту стратегічних чорноморських досліджень, головний редактор BlackSeaNews Андрій Клименко. У коментарі Тижню він заявив, що нині в Криму перебуває вже понад мільйон росіян, а в Севастополі чисельність населення зросла аж вдвічі. «Це кардинально змінює ситуацію. Частина росіян вивчить усі міжнародні конвенції про захист населення, буде після деокупації ними прикриватися. Ми маємо розуміти, що незаконне перебування громадян РФ на території Криму буде фактором, який впливатиме на безпеку», — каже він.
Читайте також: «Ми повернемо Крим, скільки б часу це не зайняло». Розвідники ГУР — про «вишки Бойка», Тарханкут та свій розвідницький драйв
На думку Клименка, розташування Кримського півострова в центрі Чорноморського регіону диктує військову функцію. «Там мають базуватися військово-морські сили, бажано, щоб це була міжнародна флотилія. А в ідеалі — постійна військово-морська група НАТО. Та наразі останній із перелічених варіантів виглядає дуже важко, бо в кожної з держав-членів є право вето. Присутність флотилії буде великим фактором стримування, — каже експерт. — Одразу після окупації Криму в Чорному морі була дуже потужна військово-морська присутність кораблів країн НАТО (Велика Британія, США, Франція, Італія, Іспанія, Німеччина, Португалія). З 2014-го по 2021-й там більш ніж половину року були кораблі НАТО. До того ж дуже потужні: крейсери, ракетні есмінці із сучасним озброєнням. Кожен з американських есмінців мав 102 ракети — це вдвічі більше, ніж у всього Чорноморського флоту РФ. Але 2 січня 2022 року вони всі раптом пішли».
24 лютого 2022 року в Чорному морі не було жодного корабля військово-морських сил НАТО. «І тоді росіяни пішли робити десант на Одесу. Тому якби у нас на початку великої війни стояло кілька американських, французьких чи іспанських кораблів, росіяни, може, не ризикнули б нападати. Адже якщо випадково ракета чи бомба прилетіла б у корабель НАТО, то це вважалося б нападом на цю країну. Бо територія військового корабля вважається частиною території держави, на яку поширюються всі правові наслідки», — пояснює Андрій Клименко.
Росіяни продовжують запускати з Криму по Україні балістичні та крилаті ракети, дрони. Тож, на думку експерта, на півострові має бути дуже потужна протиповітряна, протиракетна, протидесантна оборона. «Крим має стати щитом з усіх військових засобів, щоб прикрити від обстрілів не лише територію України, а й територію наших чорноморських сусідів — Болгарії, Румунії, Молдови, — каже експерт. — Ми маємо бути готовими до того, що коли росіяни залишатимуть Крим, то все будуть красти, знищувати й палити. Так було у 1992–1993 роках, коли ділили Чорноморський флот Радянського Союзу й певні гарнізони відходили до України. Росіяни відкручували склопакети з вікон, крани, ілюмінатори на суднах».
Формулювань про те, що Крим — це військова база, боятися не варто, переконаний Андрій Клименко. «На всіх територіях, де є військові бази, — на Окінаві в Японії, на Рамштайні в Німеччині — живуть люди. Для них це добре, бо є робочі місця. Там усюди працюють органи місцевого самоврядування, ведеться господарська діяльність: сіють хліб, збирають виноград. Можуть і санаторії працювати, бо нам, наприклад, після війни треба буде лікувати та реабілітувати сотні тисяч наших поранених», — каже експерт.
За його словами, усе це ніяк не впливає на можливість кримськотатарського народу реалізовувати своє бачення розвитку Криму. «Тим паче, що в часи активної кримськотатарської історії цей народ не розвивав курорт. Тому життя в мирний час у Криму має виглядати як звичайне цивільне життя з урахуванням головних функцій регіону — прикривати всю країну і, зокрема, сам український півострів від ненормального ворога», — підкреслює керівник Інституту стратегічних чорноморських досліджень.