Щоб судити про те, наскільки успішними були реформи в Грузії насправді й наскільки вони підходять нам, необхідно не тільки бачити результат, а й розуміти, якою була стартова позиція. Оцінити досягнення команди Саакашвілі можна лише в тому випадку, якщо перенестися в Грузію 2003 року й поглянути, як країна жила напередодні Революції троянд, а потім порівняти це з нинішньою ситуацією.
Про Грузію українці знають небагато. Незважаючи на те що відносини між нашими державами зараз кращі, ніж між Україною та Росією, новин із Тбілісі майже не буває через мовний бар’єр. У Грузії тепер практично не говорять і не пишуть російською.
Досить дивно, що в Україні взагалі використовується назва «Грузія». Слово «Гурджистан», від якого вона пішла, іранське, але чомусь у слов’янських мовах прижилося саме це найменування. Самі грузини називають свою країну «Сакартвело». У європейських мовах використовується «Георгія» або «Джорджия», оскільки її покровителем вважають Св. Георгія. Грузинам більше подобається іменувати себе на західний манір. У 2009 році уряд Грузії навіть спеціально звертався до уряду Литви з проханням називати країну «Георгією» в офіційних документах, а перську назву скасувати.
Не так багато знаємо ми й про історію незалежної Грузії. А пережити грузинам після 1991 року довелося чимало. Напрошуються очевидні аналогії з Україною. Їм, так само як і нам, довелося пройти через війну й агресію РФ, унаслідок якої Тбілісі втратило контроль над 20% території держави.
Після розпаду СРСР доля Грузії складалася трагічно. Дисидент Звіад Ґамсахурдіа, який прийшов до влади в 1991-му, вважався визнаним національним лідером і мав підтримку 90% виборців. Однак, ставши президентом, він раптом перетворився на подобу Ірини Фаріон і почав робити відверто дикі заяви на адресу національних меншин, що населяли країну. Ефект не змусив на себе чекати: багатонаціональна Грузія запалала. Почалися бойові дії в Абхазії та Південній Осетії (Самачабло), а в столиці бунт проти президента зчинили вже самі грузини, які швидко зрозуміли, що їхній лідер явно сам не свій. Кілька тижнів у Тбілісі тривали вуличні бої з використанням танків та артилерії. Головна вулиця міста – проспект Руставелі – була розгромлена й перекрита барикадами.
Читайте також: Реформатори на експорт
Війну проти Ґамсахурдіа очолював Джаба Іоселіані, один із найсуперечливіших персонажів в історії країни, відомий грузинський кримінальний авторитет і злодій у законі. До початку бойових дій зібрав власну приватну армію – військове угруповання «Мхедріоні» («Вершники»), яке зрештою й повалило першого президента. Він пробув на посаді менш як рік. Цікаво, що на боці «Мхедріоні» тоді в Тбілісі бився зовсім ще молодий Гія Гонгадзе, вбитий пізніше в Україні журналіст.
Ґамсахурдіа втік із Тбілісі, але здаватися не збирався. Громадянська війна в Грузії тривала ще два роки й закінчилася лише в 1993-му. Весь цей час у країні панував хаос, внутрішні суперечності роздирали її на частини, всі воювали проти всіх. Утримати Абхазію та Осетію ослаблена, розколота громадянським конфліктом країна не змогла. У 1993 році вони фактично перетворилися на невизнані держави й відтоді більше не підпорядковувалися центру. Після поразки грузинських військ у республіках почалися етнічні чистки, унаслідок яких біженцями стали майже 250 тис. грузинів. Майже всі вони прибули в Тбілісі й вимагали у влади житло та гроші, але злиденна країна нічого не могла дати своїм громадянам.
Після перемоги Іоселіані покликав керувати державою радянського чиновника Едуарда Шеварднадзе. У країні запанував мир, але з ним не прийшло полегшення. У 1990-х держави в Грузії як такої не існувало і країна була такою собі подобою «ДНР». Владу в провінціях зосередили у своїх руках кримінальні авторитети та польові командири парамілітарних загонів. Аджарія практично не підпорядковувалася Тбілісі й була фактично самостійною країною на чолі з місцевим диктатором Асланом Абашидзе. У Панкіській ущелині після початку війни в Чечні утворився стихійний табір біженців, який наповнили тисячі чеченців. Цей район незабаром прозвали «грузинською Ічкерією» – він не підкорявся Шеварднадзе й по факту контролювався чеченськими бойовиками.
На цьому тлі передбачувано сягнула дна й економіка. Грузія повернулася в XIX століття. По всій країні зникли електрика й центральне опалення. У квартирах багатоповерхівок стали встановлювати буржуйки й топити дровами. Навіть у Тбілісі світло вмикали лише на кілька годин, в провінції ж електрики могло не бути днями. Майже зупинилося все виробництво. Основною статтею експорту країни на довгі роки став брухт…
На початку 2000-х Грузія вважалася найбіднішою та найбільш зруйнованою республікою колишнього СРСР. І Революція троянд, що відбулася в 2003 році, видавалася абсолютно закономірним і природним епізодом у її історії. У той момент багатьом здавалося, що це лише черговий вияв нестабільності й нова політична криза.
Читайте також: Це страшне слово «реформи»
Але Саакашвілі вдалося неможливе: зібрати з феодальних клаптів країну. Країну, яка все ще здається біднішою за Україну, але, схоже, знає, як наздогнати і перегнати її.
Потрапивши з Києва до Тбілісі, український турист тільки зниже плечима. Що такого? Чому стільки розмов про це місце? З першого погляду зрозуміло, що Грузія не купається в золоті. А за межами Тбілісі пейзажі взагалі вганяють у тугу. Але те, що сьогодні видається звичайним, ще за Шеварднадзе вважалося недосяжною розкішшю. Навряд чи киянина здивують нічне освітлення й підсвічування будівель на центральних вулицях Тбілісі. А для грузинів увімкнення новорічної ілюмінації 2006-го в місті, яке 10 років було без світла, стало чудом. Очевидці розповідають, що мешканці виходили на вулиці й плакали, дивлячись на сяючі гірлянди.
Якщо 10 років тому країна вмирала, то тепер вона впевнено розвивається. Реформи працюють. Грузія, як і раніше, лишається однією з найзручніших у світі країн для ведення бізнесу. Всюди є Будинки юстиції, побудовані за ініціативою уряду Саакашвілі, де можна за 10 хв отримати паспорт або зареєструвати підприємство. Ось чим здивуєш приїжджого українця, який звик до тяганини і корупції! За західними стандартами працюють оновлена поліція, оновлені держструктури.
Але, хоч як парадоксально, сьогодні головний архітектор цих реформ Міхеїл Саакашвілі в себе на батьківщині перебуває в розшуку і змушений переховуватися в Україні від нового президента. Його переслідувачі прийшли до влади в результаті чесних, демократичних виборів. Критика Саакашвілі, яку вони зробили лейтмотивом своєї передвиборчої кампанії, знайшла широку підтримку серед народних мас.
Читайте також: Від уряду камікадзе до спільного підприємства
Чому так сталося? Ймовірно, річ у властивості людей швидко звикати до хорошого і сприймати зміни на краще як данину. Водночас недоліки й прорахунки команди Саакашвілі регулярно піддавалися опозицією жорсткій критиці й сприймалися населенням украй негативно. Суспільство Грузії загалом було класичним пострадянським, вимагало від влади всього й одразу та чекало від держави субсидій і пільг. Ліберальні реформи Кахи Бендукідзе, який був одним із найдіяльніших творців «грузинського дива», виявилися не до вподоби багатьом патерналістам. Народу більше подобалися соціалістичні обіцянки «Грузинської мрії».
Хоч як парадоксально, але сьогодні реформи в Грузії більшою мірою здатні оцінити не грузини, а жителі інших пострадянських країн, що спостерігають їх збоку. Важко адекватно сприймати й цінувати те, що маєш і до чого звик. Можливо, грузини поглянули б на досягнення минулих років іншими очима, якби їм знову довелося штовхатися в чергах і платити гроші за кожну непотрібну довідку. Але скасовувати реформи Саакашвілі його критики не квапляться. Зі зрозумілих причин.