Ніколя Саркозі не втомлюється дивувати світ своєю сміливістю щодо кардинальних змін. Так, найперше, що він зробив одразу після свого обрання на президентську посаду, – розлучився. Це шокувало французів, які під час передвиборчої кампанії звикли бачити кандидати Сарко, як його називають у народі, усюди з Сесілією Циганер-Альбеніц. Тепер же Ніколя взяв шлюб з моделлю та співачкою Карлою Бруні, подарувавши французам нову першу леді.
Проте рішучість Саркозі стосується не тільки особистого життя, але й політики.
Франція відкрила Східний фронт
Попередник Сакрозі у президентському кріслі та однопартієць Жак Ширак на схід від Парижа та Берліна бачив тільки Москву. Він абсолютно не сприймав як рівноправних партнерів нові держави Євросоюзу. А під час доповіді президентів деяких із цих держав на самітах ЄС та НАТО просто виходив із зали. Натомість, оселившись у Єлисейському палаці, Ніколя Саркозі, син угорського аристократа, змушеного емігрувати з приходом радянських військ, одразу помітив не тільки нових членів ЄС зі Східної Європи, але й Україну та Грузію.
Перед тим, як відвідати Росію у жовтні минулого року, Саркозі прийняв у своїй резиденції прем’єр-міністра Чехії Мірека Тополанека, польського президента Леха Качинскі, а також зустрівся з Віктором Ющенком. Першим іноземним лідером, який відвідав Париж після обрання Саркозі навесні цього року, був грузинський президент Міхо Саакашвілі. А протягом перших місяців перебування при владі французький президент побував одразу у двох східноєвропейських країнах – Болгарії та Угорщині. Візит до Києва запланований на першу половину цього року.
Цей візит може стати історичним, і не лише тому, що французький президент чи прем’єр ніколи раніше не приїздили до України. Справа в тому, що під час виборів Саркозі пообіцяв французам, що виведе Євросоюз із конституційної кризи та визначить межі розширення ЄС. Спільно з Ангелою Меркель йому вдалося замінити Євроконституцію Лісабонською угодою. Щодо остаточних кордонів ЄС відомо лише те, що Саркозі проти членства Туреччини. Заяв про євроінтеграційні перспективи України новий лідер Франції ще не робив. Саме візит до Києва має розставити всі крапки над «і».
Листи для Юлі
Ще будучи кандидатом у президенти, Саркозі розпочав підготовку свого майбутнього зовнішньополітичного курсу. Обіймаючи посаду міністра внутрішніх справ, він активно опікувався і справами міжнародними та, навіть, дозволяв собі критикувати зовнішній курс президента Ширака. Сарко був одним із небагатьох французьких політиків, які привітали Помаранчеву революцію, та першим європейським урядовцем, який відвідав Київ після інавгурації Віктора Ющенка на початку 2005 року.
Наступна зустріч із українським президентом відбулася 6 жовтня минулого року. Першим результатом цього вояжу Віктора Ющенка став законопроект №254. Депутат від пропрезидентської партії Крістіан Ваннест запропонував Національним зборам прийняти закон, що складатиметься з єдиної статті «Франція публічно визнає український геноцид 1932–1933 років». Показово, що проект був зареєстрований у перший день візиту Сарко до Москви.
Однак, головною темою перемовин Ющенка і Саркозі була економічна співпраця двох країн. В Україну прийшов французький капітал, вклавши в Україну близько $900 млн. Французи закріпилися у банківському секторі та харчовій промисловості. Щорічно двосторонній товарообіг зростає на третину.
Повернення Юлії Тимошенко у прем’єрське крісло може дати новий поштовх для французьких інвестицій в Україну. Вона вже двічі відвідувала Париж. У 2005-му – як голова уряду (тоді було підписано 11 протоколів про наміри щодо співпраці із тамтешніми енергетичними компаніями) та навесні 2007 – як лідер опозиції. Ще під час першого візиту Саркозі не пропустив нагоду познайомитися із «мавкою Помаранчевої революції», як її називають у Франції. Тимошенко зачарувала Сарко настільки, що той написав їй уже три відкриті листи. Після провалу коаліції «НУ – БЮТ – СПУ» у 2006 році головний поліцейський Франції підбадьорив лідерку БЮТу словами: «Я знаю вашу завзятість, бойовий дух, розум і мужність. Ви потрібні Україні». У квітні 2007 року, в розпал політичної кризи, уже в ранзі кандидата в президенти Сарко написав Юлі, що йому «відома складна ситуація в Україні», додавши, що «демократія не набувається одразу, – це щоденна боротьба». І ось у жовтні президент Саркозі, щойно розлучившись зі своєю другою дружиною, знову написав листа Тимошенко, запросивши її відвідати Францію, і зазначив, що буде радий обговорити із нею «різноманітні питання, які мають велике значення для України, Франції та ЄС».
Мовна експансія
Найбільші зміни зовнішньополітичного курсу Франції відбулися у відносинах із Росією. Саркозі вирішив відмовитися від політики Ширака, який вважав, що Франція могла собі дозволити створювати на противагу США «європейську вісь» Париж – Берлін – Москва. Рік тому Ширак нагородив Владіміра Путіна орденом Почесного легіону, незважаючи на критику «Репортерів без кордонів» у зв’язку із вбивством Анни Політковской. Ширак закривав очі на ситуацію в Чечні та визнавав за Москвою верховенство над її сусідами.
Жовтневий візит Саркозі до Росії ознаменував завершення етапу безхмарних дружніх французько-російських відносин часів Ширака. У розмові із господарем Кремля Саркозі підняв такі незручні теми, як розслідування убивства Політковской та ситуація із правами людини. Французький президент зустрівся із лідерами російських правозахисних організацій, з якими розглянув питання Чечні. Візит засвідчив, що Росія і Франція займають протилежні позиції щодо Ірану та Косова.
Переорієнтація Франції на Схід особливо помітна на прикладі розширення географії Міжнародної організації франкофонії. З розпадом СРСР російська мова втратила привілейоване становище у країнах колишнього соцтабору. Цей вакуум намагається заповнити французька. У 1991 році до франкофонії приєдналися Румунія, у 1995 – Молдова, у 1997 – Польща, у 1999 – Чехія, у 2004 – Грузія. У 2006 році до організації приєдналися Україна та Сербія – головні осередки російської мови та культури у Східній Європі.
Проукраїнська команда Сарко
Зміну тональності у відносинах із Росією не в останню чергу визначає його команда. Своїм дипломатичним радником Саркозі призначив колишнього посла у Вашингтоні Жан-Давида Левіта, батько якого народився в Україні.
Під час президентської кампанії головним консультантом Саркозі з питань зовнішньої політики був колишній голова Парламентської асамблеї НАТО П’єр Лелюш, який порівнює Росію із Німеччиною 1918 року: «В нас перед очими авторитарний режим, який контролює ЗМІ та вбиває журналістів, і який відмінив вибори».
Частина команди Саркозі відверто симпатизує Україні і готова поглиблювати відносини з Києвом, не зважаючи на можливу негативну реакцію Росії. Ідеологами перегляду східної політики Франції є філософ Андре Глюксман та професор Жан д’Ормессон. У квітні, Глюксман та 13 європейських політиків і інтелектуалів підписалися під відкритим листом «Політична криза в Києві» на підтримку демократії в Україні.