Про нову трирічну стратегію судової реформи згадав, про експертну допомогу Заходу згадав, про корупцію згадав, про Стерненка ні. Можливо, тому, що поруч із ним стояв президент Європейської ради Шарль Мішель (промову транслювали стримом із прифронтового Щастя)? Найгучніший правовий стид і ганьба останніх років, принаймні за своїм резонансом, — не найкраща ілюстрація добрих намірів перед європейським інспектором.
Про важливість очищення судової системи після 2014 року не писав тільки лінивий. Проте саме засудження судом першої інстанції одеського євромайданівця Сергія Стерненка до семи років і трьох місяців позбавлення волі здійняло нову хвилю вимог захистити українців від сваволі та недосконалого суддівського корпусу центральної або місцевої влади, які дозволяють собі тиснути на слуг закону, а ті дозволяють, щоби на них тиснули. Активіста звинувачують у викраденні людини в 2015 році, її катуванні та крадіжці… 300 гривень (такий самий вирок отримав побратим Стерненка Руслан Демчук, про якого чомусь майже не згадують). Висить іще одна справа про перевищення Сергієм необхідної самооборони, унаслідок якої загинув один із двох нападників, тепер уже на нього самого, і оскільки одеського enfant terrible знерухомлено, не факт, що її далі просуватимуть.
Читайте також: У стані перманентних змін
Чи винен Стерненко в тому, у чому його звинувачують? Слідство оперує свідченнями самого потерпілого, депутата місцевої ради й палкого жаждущого пришестя Путіна, а також даними геолокації телефонів нібито учасників нападу — докази, м’яко кажучи, непрямі. Але навіть якщо повірити, що це правда, то якби не нещасні 300 гривень на відібраній банківській картці, які, до речі, так ніхто й не зняв, присуд мав би бути значно м’якшим, аж до виправдального. Адвокат Масі Найєм стверджує, що вирок неправосудний і демонстративний, питання лише, хто керував діями судді, також ватного пошановувача Лєніна-Сталіна. Підсудний натомість звинувачує в незаконному впливі Офіс президента. У такому разі може йтися про бажання прислужитися одеському меру Труханову як частину якоїсь ширшої системи взаємодій. У будь-якому разі, йдеться про конкретну помсту конкретному збуднику спокою на території, яку не без причин вважають князівством, де панує «русский мир».
Іще раз питання руба: чи брав Сергій участь у викраденні чинного агента держави-агресора? Так само чесно: імовірно. Ба більше, я вважаю такі дії неприпустимими: хочеш захищати справедливу справу зі зброєю в руках — іди на фронт. Але гадаю, що тепер це вже не має значення, і не через мої політичні симпатії, а тому, що чергове ламання закону через коліно видає звинуваченому повну індульгенцію, ось так! Чи симпатичний мені Стерненко? Так. Ще раз: так! Він геть не янгол, до того ж, вочевидь, слабко відчуває межу між патріотичною доцільністю й авантюризмом, він явно будує собі політичну кар’єру, в чому немає нічого поганого, — зрештою, йому 25 років, обтяжених безбаштовим темпераментом і почуттям гідності. Слухайте, інший давно заспокоївся би й заліг на дно або емігрував, як, до речі, діють різнокаліберні тітушки. І ще раз чесно: я хотів би бути певним, що після двох брутальних нападів поспіль (ну припустімо) я не втечу, а битимуся втретє за своє життя й честь, як навчають мушкетерські романи.
Тож ідеться не про нього, а саме про вибірковість — як там почуваються викрадачі Юрія Вербицького й Ігоря Луценка під час Євромайдану, чи довго їх шукали, коли їм на нари? Про вибірковість і демонстрацію безконтрольного свавілля, так чи так забарвленого в кольори російського прапора. Ось що зібрало біля Офісу президента демонстрації протесту, які після 2014 року важко з чимось порівняти.
Читайте також: Антикорупційний суд. Питання смаку
Небезпека хаотичних дій влади зокрема в тому, що вони розмивають політичну систему координат. Сьогодні вони патріоти, а завтра знову ватники. Сьогодні за інтереси та гроші, а завтра за закон, суди присяжних і трирічну стратегію. Панове, ви хто? Давайте визначайтеся. На жаль, чесний суд — це гарантія незалежності (бо продажний суддя — слухняний суддя), а незалежний суд — це добровільна втрата влади. Припустити, що політики й чиновники різного масштабу добровільно та слухняно відмовлятимуться від влади — це якась ненаукова фантастика. Ось чому, на превеликий жаль, я не вірю в жодну реформу судочинства, якщо за нею не стоятиме з батогом президент Європейської ради, Вашингтонський обком і Міжнародний валютний фонд. Приїздіть іще, пане Шарлю Мішель! А Стерненку — волю!