Реформа освіти: від написання до втілення

Проект, який став законом

Одним із найбільш очікуваних суспільством рішень ВРУ торік було ухвалення нового Закону «Про вищу освіту» № 1187-2. Боротьба за нього тривала від 2010 року як реакція на ініціативи міністра освіти часів Януковича Дмитра Табачника (очевидно, він розраховував сидіти у своєму кріслі мало не вічно). З оновленням складу Верховної Ради та при­­ходом нового президента краї­­ни ухвалення закону, який принаймні намагається наблизити реалії української освіти до європейських і світових, стало реальністю. Він запроваджує низку новацій у вищій школі. Перед­усім згідно з документом, який набув чинності 6 вересня 2014 року, рівень роботи галузі контролюватиме незалежний орган – Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти. Це один з органів управління у відповідній сфері, створений за європейсь­кими взірцями, постійна колегіальна структура, що має повноваження реалізовувати державну політику у відповідній царині. Агентство перебере на себе певні регуляторні та контрольні функції Міністерства освіти і науки України, замінить Вищу акредитаційну комісію (ВАК) та Держав­­ну акредитаційну комісію (ДАК). Воно вестиме аналіз якості освітньої діяльності ВНЗ, здійснюватиме ліцензійну експертизу, формування єдиної бази спеціальностей, затвердження стандартів вищої освіти, акредитацій спеціальностей. Раз на рік ця інституція має оприлюднити результати своєї роботи.

Українські виші набувають академічної, фінансової та господарської автономії. Кожен із них тепер має право впроваджувати власні освітні та наукові програми, відкривати рахунки, отримувати кредити, керувати майном та землею. Вони зможуть засновувати наукові парки та підприємства, що займаються наукою чи інноваціями. Усі ВНЗ країни за ухваленим у липні 2014 року Законом «Про вищу освіту» зобов’язані публікувати на власному сайті документи про свої фінанси, майно, зокрема кошториси, звіти про їх виконання, розподіл зарплат тощо, аби таким чином забезпечити прозорість. Ректори, декани, завідувачі кафедр обиратимуться на посади на п’ять років і не зможуть їх обій­мати більш ніж двічі.

Структуру вітчизняної освіти має бути приведено у відповідність до потреб сучасної економіки та інтеграції України в європейський економічний і культурний простір

Новий закон про вищу освіту прописує відповідно до західних стандартів структуру освітньо-кваліфікаційних рівнів, яких буде п’ять: молодший бакалавр, бакалавр, магістр, доктор філософії (замість кандидата наук), доктор наук. Скасовано рівні акредитації вищих навчальних закладів. Натомість існуватимуть чотири ти­­пи вишів: університети, інститути, академії та коледжі. Технікуми, училища й консерваторії відтепер, очевидно, діятимуть під іншими назвами.

На студентів та викладачів зменшиться навчальне навантаження: від 900 до 600 год на ставку та 30 год замість 36 на кредит. Вступ до ВНЗ відбуватиметься лише через зовнішнє оцінювання. Система держзамовлення у вишах має стати конкурентною. Окрім того, буде розроблено механізм електронного вступу й автоматичного розміщення держзамовлення. Всю інформацію про видані дипломи ВНЗ мають вносити до Єдиної державної електронної бази з питань освіти. Доступ до неї повинен здійснюватися через офіційний сайт Міносвіти.
Студентське самоврядування має значно посилитися, і новий закон створює для цього всі умо­­ви, а стипендії встановлено на рівні прожиткового мінімуму. Зникає норма, відповідно до якої студенти зобов’язані відпрацювати за направленням три роки, якщо вони навчалися коштомдержави. Дисертації на ступінь доктора філософії або доктора наук та відгуки опонентів перед захистом розміщуватимуть на сайтах вишів, аби зробити цю процедуру прозорою і в такий спосіб боротися з можливим плагіатом. Також гарантованим стає цільове фінансування наукових розробок в університетах, які дістають статус національного або дослідницького. Діятиме передбачене Болонською системою кредитно-модульне вимірювання навчального навантаження, як то відбувається в університетах Європи й решти світу, що стане базовою засадою для пожвавлення академічного життя. Гарантованою мовою викладання у вишах є державна, тобто українська. Для підвищення міжнародної академічної мобільності виші здобули право частину дисциплін вести англійською чи іншими іноземними мовами, але забезпечивши при цьому знання здобувачами відповідного предмета й української.

Читайте також: Вільна енергетика та її вороги

Хоча новий закон і справді прописує норми, які реформують вітчизняну вищу освіту, під питанням лишається його імплементація. Із першими проблемами, які ма­ло не вилились у грандіозний скандал, МОН зіткнулося тоді, коли під час запровадження автономії університетів (вищий навчальний заклад сам вирішує, які предмети є обов’язковими) під загрозою виключення із програм опинилися дисципліни філософського, історичного та українознавчого спрямування, тобто було уможливлено результат, прямо протилежний духові нового закону про вищу освіту. Проблеми виникатимуть і в інших царинах, зокрема фінансовій та адміністративній. Питання полягає в тому, аби зміни, які відображено в новому Законі «Про вищу ос­­ві­­ту», не блокували норми інших документів, які регулюють фінансову сферу, управління майном тощо.

Плани на майбутнє

Докорінна реформа всієї освіти, а не лише вищої, стала одним із пер­­шочергових до виконання пун­ктів президентської Стратегії сталого розвитку «Україна-2020», опублікованої в січні 2015 року. Освітяни випередили події на кілька місяців. Наприкінці жовтня 2014 року МОН презентувало проект Концепції розвитку освіти на період 2015–2025 років, підготований стратегічною дорадчою групою при МОН, до якої входять представники Коаліції неурядових організацій «За освітню реформу». Технічну та фінансову підтримку Стратегічної дорадчої групи фінансово забезпечує Міжнародний фонд «Відродження». Цей документ після завершення фази громадського обговорення буде подано на розгляд уряду.

Автори згаданої Концепції на­голошують, що Україні потріб­­на системна реформа освіти, яка має бути предметом суспільного консенсусу, розуміння того, що педагогічний процес є одним із основних важелів цивілізаційного поступу та економічного розвитку. Впродовж 23 років незалежності України в її освітньо­­му секторі накопичувалися численні проблеми системного характеру, основними з яких є занепад матеріально-технічної бази, старіння професійних кадрів, ма­ла заробітна плата, зниження соціального статусу працівників галузі. Окрім того, проблемами системи є неефективна, надміру централізована й застаріла система управління та фінансуван­ня, дедалі більша нерівність у доступі до якісних знань, надмірна комерціалізація освітніх послуг, корупція та «дипломна хвороба», зниження якості освіти й падіння рівня підготовки вихованців, моральне старіння методів і методик навчання тощо.

Читайте також: Як не хліба, то хоч видовищ

Структуру вітчизняної освіти має бути приведено у відповідність до потреб сучасної економіки та інтеграції України в європейський економічний і культурний простір. Тривалість навчан­ня в школі та навчального року відповідатиме типовій європейсь­кій. Зміст освіти також має бути реформовано. Впродовж 2015–2017-го заплановано розробити і впровадити національний курикулум для 12-річної школи, а також увести єдині стандарти й індикатори знань, умінь і навичок у галузі ІКТ для учнів та викладачів, сумірні з міжнародни­­ми показниками, зокрема PISA in Com­puter Skills, індустріальними міжнародними тестами Microsoft Cer­tified Educator тощо. Автори концепції пропонують законодав­­чо легалізувати сімейну та індивідуальну освіту, спростити й чітко регламентувати процедури на­вчання в екстернаті, змінити принципи фінансування малокомплектних шкіл способом ваучеризації шкільної освіти.

Також упродовж 2015–2017 ро­­ків буде розроблене і впроваджене нове покоління стандартів вищої освіти на основі компетентностей з урахуванням модельних стандартів євробакалаврів та євромагістрів, а у 2020–2025 роках здійснюватиметься поступова відмова від стандартів вищої освіти.
Реформовано буде також систему підготовки й перепідготовки педагогічних та управлінських кадрів в освітньому секторі, забез­­печено високі соціальні стандар­­ти для працівників освітньої сфе­­ри. Також між 2015–2025-му відбудеться реорганізація систем управління, фінансування та менеджменту освіти способом децентралізації, дерегуляції, запровадження інституційної, академічної та фінансової автономії навчальних закладів, дотриман­­ня принципу їхньої відповідальності за результати освітньої та виховної діяльності.

Очевидно, що загальний сенс перетворень, запропонованих Концепцією розвитку освіти на період 2015–2025 років, може відбитись у новому проекті закону «Про освіту», над розробкою якого нині активно працює парламентський Комітет з питань науки і освіти. Такий закон діє в Україні з 1991-го й відтоді ще якісно не оновлювався. До структури майбутнього документа вже включено статті, які нормуватимуть державну політику й мову в царині освіти, а також визначатимуть можливі форми останньої. Як складеться доля цього законопроекту й чи ухвалить український уряд Концепцію розвитку освіти на період 2015–2025 років, покаже час.