Багато речей убив Трамп. Дуже багато — не просто речей, а понять, категорій, засадничих максим. Знову-таки коли ми кажемо або пишемо «Трамп», маємо усвідомлювати, що йдеться не про одного випадкового божевільного, авантюриста чи нахабу, який дивом отримав доступ до важелів / кнопки. Він — уособлення колективної волі, він представляє вирішальну кількість громадян країни, що її багато хто в світі сприймав як маяк, взірець розумної та ефективної домовленості між людьми. Виявилося: не розумної й не ефективної або не завжди розумної й не завжди ефективної.
Я би залюбки погодився вважати все, що вже наламала й ще наламає чинна адміністрація США, внутрішньою справою американців, зрештою це їхня країна, їхні податки, їхні голоси. Не можу, бо пам’ятаю, що Америка свідомо, чітко, переконано й дуже-дуже довго транслювала світові, що вона є аванґардом людства, його втілене майбутнє — майже так само, як колись намагався претендувати на цю роль СРСР. В Совка виходило незграбно, в Штатів донедавна досить переконливо, не без косяків, але загалом так.
Казав і повторюю: те, що зараз руйнує вашинґтонська влада, належить не лише їй, це надбання цілої американської цивілізації, усіх попередніх поколінь, а також усіх, кого цій цивілізації вдалося зачарувати. Цивілізація — це, вибачайте, складність, а відтак і надлишковість. Надлишковими є старі зв’язки з колись тобі важливими, а нині нецікавими людьми, надлишковою є пам’ять про події, що здавалися вирішальними, а виявилися випадковим коливанням простору. Надлишковими є згадки й нагадування, які ніяк не сприяють тобі сьогоднішньому, ніяк тебе не підживлюють, не додають ефективності, а часом роблять боляче, однак вони всього лише частина тебе повного. Із великими колективами — установами, спільнотами, країнами — так само: вони зберігають якісь ланки, які можуть здаватися зайвими й за великим рахунком є зайвими, однак вони зберігають досвід системи, теж подекуди зайвий, але хто з упевненістю скаже, що саме зайве?
Прагнення спростити Америку, скинути все до заводських налаштувань по-людськи зрозуміле, так працює кожен ремонтник, який воліє почуватися революціонером, байдуже, яка його кінцева мета: щастя для всіх, хто його заслуговує, слава, рядок у підручнику, визнання вірних або тупо влада й гроші. Раніше революції влаштовував плебс, який вірив, що знає, як треба, — бідний, недоосвічений, ображений долею. Сьогодні революції влаштовують господарі життя, що от-от луснуть від грошей. Їх на це вповноважують ті, кому поталанило менше, але теж не безнадійні жебраки. Нинішній революціонер переконаний, що всі негаразди від переускладнення, а в ньому хтось зацікавлений: олігархи, ліваки, масони, бюрократи, глибинна держава. Усе, чого він не розуміє, він вважає змовою й зловживанням. Я кажу не про тих, хто всього лише дочекався своєї черги половити рибку в мутній воді, а про пасіонаріїв під кайфом (в переносному сенсі або буквально), які щиросердно обіцяють кінець епохи бідності або власну країну, апґрейджену до стадії Great again.
Мелодія часу, як я її чую, не надскладна, бо на часі таке техзавдання. Редукція, себто спрощення — слівце, яке серед високочолих завжди було лайкою, — тепер пишеться на прапорах і банерах. Колись вимагали поставити до стінки паразитів-експлуататорів, і ставили! Тепер викинути на вулицю нероб, які присмокталися до deep state. Уявлення про те, як функціонує суспільство, примітивізоване до ступеня карикатури. Відчуття складності життя на рівні дитячої книжки з картинками. Наука (крім тієї, де напівпровідники, штучні мізки й акумулятори до Марсу), філософія, антропологія — панські витребеньки. Соціологія — теж, якщо це не про позитивні рейтинги лідера та його партії. Економіка — мита й податковий рай. Громадянське суспільство — збоченці або зрадники. Вільна преса — зрадники в квадраті. Армію — на кордони проти мігрантів. Бібліотеки, музеї — пофіг. Права меншин — що?! На цій гносеологічній базі можуть проростати політичні моделі будь-якого спектру від цифрової диктатури техноеліт до примітивних версій солідаризму, себто класичного, старого доброго фашизму.
Наразі конкретні результати зусиль революційних спрощенців досить скромні: якщо вірити пресі, економія від звільнення зарозумілих дармоїдів складає лічені мільярди замість обіцяних пів-трильйона, а ще оскарження попереду, й не в Печерському суді… Ясно, що без періодичного чищення будь-яка система застоюється, питання в тому, яке соціальне кредо сповідують ті чи інші прибиральники. Здавалося б, ефективність по-дорослому, по-бізнесовому, без сентиментів. Проте кожен, хто працював у великій корпорації, знає, що там теж існують певні ланки, відділи, департаменти, які на перший погляд нічого корисного не виробляють. Щось залишилося від минулого, щось повідкривали в розрахунку на нові проєкти, які так і не запустилися. Вичищати їх слід обережно, бо вони містять інституційну пам’ять компанії, і невідомо, що дорожче. Це ж, вибачайте, в Штатах винайшли теорію систем, яка розповідає про синергію, емерджентність і решту мудрих термінів. Тканина життя — соціального, політичного, економічного, культурного — містить у собі оту надлишковість, яка є умовою його подальшого розвитку. Дивишся: бантик, наросток, апендикс, а відтяти його — й організм починає працювати з перебоями. Зловживання, паразитування? Поза сумнівом, проте кожен живий організм, буквально кожен містить у собі різних паразитів, позбався їх, і можеш одужати, а можеш… навпаки, почати хворіти.
Зараз відчуття складності життя втрачено, частково це наслідок поганої початкової освіти, частково новітньої цифрової культури з короткими текстами й «демократизацією» інтелектуального простору. Недарма ж Маск залучив до своєї люстрації юних бовдурів, які встигли прочитати дві книжки й плутають трансґенний із трансґендерним, їхній світ такий. Окрема небезпека для системи — ліквідація культурних і медійних інститутів, які відповідають за ціннісні елементи. В революціонерів вони провокують найбільшу агресію, бо їм незрозумілі. Важко сказати, до якої міри зберігали б у цифрову добу корисність традиційні мовники типу «Voice of America» та «RFE/RL», справді є питання, проте існує вже згадана інституційна пам’ять, існує традиція й існує вдячність як універсальна категорія, отак бритвою по цінностях воно дає поганий виховний ефект.
Те, що на наших очах робить американська влада, теж, у свою чергу, має чималі виховні наслідки. Я вже пережив розчарування від зачарування й лише молюся, щоби моя колись улюблена країна одужала, дай їм Бог, але без мене розберуться. Проте якщо трампісти в пароксизмі спрощення осоромляться… Точніше, не так: осоромляться вони неодмінно, питання лише, як швидко й як наочно, тож коли вони осоромляться, це в ідеалі змусило би замислитися легіони ідейних спрощенців передусім у Європі. Не те, щоб я переоцінював здатність народів учитися на чужих помилках, та певний драйв у популістів пригасить. Скрізь, де всіляки там «Альтернативи для…» опинилися в одному кроці від влади, теоретично, суто теоретично сумний приклад редукціонерів міг би посіяти рятівну недовіру. Уже непогано. Пані й панове, щойно ви кажете, що все просто, треба тільки ось це зробити, ось це й ось це, й буде вам щастя, ви вже брешете.
Неважко зрозуміти, що розмірковуючи про проблеми далекої Америки, я перш за все зазираю в наше не таке вже далеке майбутнє, коли на хвилі стресу, болю, образи й, що вже казати, ресентименту постануть лідери й рухи, які пообіцяють негайно все виправити й рушити в майбутнє без проблем і вантажу минулого (радянського, пострадянського, олігархічного тощо). Офіси простих рішень уже закупають канцтовари й готуються відкрити двері. Пильнуймо.