Це не залишає шансу для повільного прочитання, тому світоглядну рефлексію витісняє кримінальний, еротичний або пригодницький жанр. Якщо книжка не збуджує, нетерплячий читач оголосить її нецікавою. Та письменство порушує проблеми, яких не розв’язати нараз. Про один із таких творів ітиметься далі.
Уряди-годи натрапляєш на думку, нібито найвідоміша п’єса Вільяма Шекспіра «Гамлет» — для всіх зрозуміла історія, хіба лише не з надто добрим завершенням. А базована вона, буцімто, на цілком осяжних, дарма що трагічних формулах: братовбивство, ошуканство, терзання, неврівноваженість, підступність, лукавство тощо. Згадана сюжетна лінія віддавна стала культурним кодом, у якому роль данського принца зведено до вищої форми душевного випробування. У чому ж привабливість цього образу? Якщо відкинути ефекти, спрямовані на те, щоби вразити читача, то отримаємо не надто завидного персонажа, який виборсується з другого плану. Насамперед він потрапляє в тінь батькової харизми. А той був справжнім воїном-можновладцем, якого тільки шляхом отруєння вдалося посунути з трону. Також король дав синові власне ім’я — Гамлет. Ото вже неабиякий виклик, а відтак герой постійно доводить власну неповторність. І вона йому, безперечно, властива.
Читайте також: Ідеологія: любити, ненавидіти чи розуміти?
Згідно з інтерпретацією Ґете, у Гамлета переважає розумове начало. За своєю вдачею він споглядач, а не дієвець. Як це буває притаманно філософам, цей типаж здебільшого розмірковує, постійно все зважує й вагається. Шукає аргументів і контраргументів. А це його неабияк виснажує. Згадаймо славетний монолог «to be, or not to be» або бесіду з черепом блазня Йорика в руці про тлінність плоті, байдуже, чия вона: Божого помазаника чи посполитого. Натомість Фройд розглядає Гамлета крізь призму комплексу Едіпа. Щойно батька вбито, для сина він більше не є конкурентом у потягу до матері, оскільки це місце тепер посідає дядько. Здається, вартує просто усунути кровозмісника. Проте принц відчуває: той, хто поряд із матір’ю, всякчас у небезпеці. Отже, статеве бажання видає близькість до смерті. Тому Гамлет дедалі більше схиляється до асексуальної поведінки. Він ганить Ґертруду за нестримність і навіть зневажає Офелією, якій раніше зізнавався в коханні. Може, саме тому й не квапиться сквитатися з батьковбивцею Клавдієм, якого ненавидить. Натомість відтерміновує помсту, звершити яку наказує привид батька. Бути геть апатичним також не випадає, тому компенсаторно доводиться вмертвляти послужливих осіб із королівського почту — передовсім Полонія та, нехай і опосередковано, Розенкранца з Ґільденстерном.
Одначе ще загадковішою за нього постаттю є студентський приятель принца Гораціо. Наші відомості про нього геть скупі. Знаємо лише те, що разом вони навчалися в університеті Вітенберга. Тобто є освіченими людьми. Це стає очевидним, коли обоє ретельно справджують привидову реальність. Гораціо дещо нагадує провідника Гамлета, позаяк останній щоразу просить його порад і довіряє таємниці. Здається, ніби вони однолітки. Але коли Гораціо бачить привида вперше, він виявляє його схожість із королем, коли той приймає виклик і долає норвезького володаря Фортінбраса. Отже, він знає короля ще до народження нащадка. Йому належить якась особлива місія в усій оповіді, але її так і не з’ясовано. Ця людина наближена до монаршого дому, бо вмовляє Ґертруду поговорити зі збожеволілою Офелією. Клавдій чомусь звертається до Гораціо на «ти», хоча інших царедворців називає панами. У його імені є слово «раціо». Тож він інтелектуальний ангел-охоронець Гамлета. Принц потребує його якнайбільше, коли вирішує прикинутися причинним. Симуляція безуму ризикова. Перебуваючи на межі напруги в моменти необхідності клеїти дурня, Гамлетові треба бодай поговорити з кимось надійним, щоби знову відновити притомність.
Є ще одна дивна деталь. Оговтуючись після заслання, куди його відрядили з метою потай стратити як небажаного претендента на престол, Гамлет не поспішає з’являтися в родовому замку Ельсінор. А доручає Гораціо переказати лист зі звісткою про своє повернення. Коли Клавдій отримує листа й запитує вістовця, хто приніс послання, той вказує на Клавдіо. Хто це такий — невідомо. Може, якась помилка в тексті трагедії, а може, й ні. У кожному разі, особистість принца годі вважати цілісною без Гораціо.
Читайте також: Країна Мрій
Зрештою, Гамлет утілює не мудреця при владі, як того хотілося б його прихильникам. Самостійність принца полягає в тому, що він розуміє, ким має бути в статусі властителя. Та правляча функція йому не до вподоби. Ми ж бо пам’ятаємо, як описує державця Макіавеллі. Гамлет це чудово розуміє, тому померлого батька зве чоловіком, а не володарем. Його гнітить перспектива керувати, бо він мислитель, а до того ж хоче взятися за справу науки. Як людині істини, йому кортить пізнавати світ, а не виправляти його. Чи не тому він гине, коли здійснює помсту? Певно, найголовніша проблема Гамлета — самопізнання й самореалізація, а не відповідність повабним вимогам часу.