Ребрендинг Тігіпка

У 2004 році – після другого туру президентських виборів – Тігіпко пішов із великої політики, залишивши посади керівника виборчого штабу Віктора Януковича та голови Національного банку України. Впродовж останніх п’яти років він будував власний бізнес. Здавалося, на своїй політичній кар’єрі Сергій Тігіпко власноруч поставив жирний хрест. Та навесні 2009-го він раптом оголосив про свої президентські амбіції, хоча ще в березні в одному з інтерв’ю стверджував, що балотуватися в президенти України не збирається.

Для Тігіпка нинішня виборча кампанія – шанс повернутися до вищої політичної ліги.

 

Сергій Тігіпко завжди прагнув першості: спочатку – у виші, затим – у комсомолі, банківській сфері та в урядових коридорах. Він виріс у небагатій родині, а тому змушений був боротися за добробут, який йому відкривали владa та бізнес. При цьому Сергій Леонідович все й завжди робив із правильними партнерами, вочевидь, саме в цьому полягає таємниця його успіху.

 

У 1989 році Тігіпко став одним із перших в Україні, хто висунув свою кандидатуру на виборах комсомольського ватажка (в тому випадку – першого секретаря Дніпропетровського обкому комсомолу). Його підтримав нинішній віце-прем’єр Олександр Турчинов, який тоді був інструктором із пропаганди обкому комсомолу, та головний редактор обласної газети «Прапор юності» Віктор Чайка. В результаті з перевагою у 18 голосів Сергій Тігіпко переміг конкурента, якому протегував обком партії. До слова, пізніше Тігіпко взяв свого суперника помічником до українського Swedbank, де з 2007-го по 2009-й був головою правління.

 

Після розвалу комсомолу, в жовтні 1991 року, Сергій Тігіпко влаштувався в кооперативний банк «Дніпро». Але працював там недовго: він запропонував голові правління… поступитися своїм місцем й обійняти місце заступника. Керівника банку обурило нахабство колишнього лідера обласного комсомолу, й Тігіпко змушений був піти з фінустанови, проте не з банківського бізнесу.

 

Вже в березні 1992 року Тігіпко очолює новостворений дніпропетровський ПриватБанк. За деякими даними, саме він запропонував засновникам групи «Приват», серед яких були Ігор Коломойський і Геннадій Боголюбов, створити власний банк. У одному з інтерв’ю мільярдер Боголюбов сказав, що спершу Тігіпко був найманим менеджером, а потім став ключовим партнером і акціонером банку. Пізніше засновники «Привату» його частку викупили.

 

Зароблений у «Приваті» капітал дозволив Тігіпку швидко створити самостійний бізнес, що за кілька років виріс у фінансову групу «ТАС», основним активом у якій був «ТАС-Комерцбанк».

 

Фінансова група Тігіпка розширювалася паралельно зі зростанням його бізнесу з великою політикою. З 1994-го по 1997 рік Сергій Леонідович значився позаштатним фінансовим консультантом президента Кучми. В квітні 1997-го за рекомендацією Олександра Разумкова, тодішнього першого помічника президента Леоніда Кучми, Сергія Тігіпка запросили в уряд Павла Лазаренка на посаду віце-прем’єра з питань економічної реформи. Так Тігіпко майже на чотири роки осів у Кабміні – після роботи з Павлом Івановичем працював в урядах Пустовойтенка (віце-прем’єр-міністр із питань економіки) та Віктора Ющенка (міністром економіки). З останнім у нього час від часу виникали непорозуміння, тож логічно, що 2000 року він пішов із уряду, який зовсім скоро змушений був залишити і Ющенко. Саме в крісло прем’єра навесні 2001-го політологи «садовили» Сергія Леонідовича, однак Кучма зробив вибір на користь Анатолія Кінаха. А на президентських виборах 2004-го Леонід Данилович поставив уже на Віктора Януковича, хоча багато хто ймовірним наступником Кучми називав Сергія Тігіпка, який на той час керував Національним банком України і вже мав власну партію «Трудова Україна», котра 2002 року ввійшла до провладного блоку «За єдину Україну».

 

На думку деяких політологів, якби спаринг-партнером Ющенка був Тігіпко, Віктор Андрійович не став би президентом… До слова, після другого туру минулих президентських виборів Сергій Тігіпко виступав за проголошення нових виборів глави держави й обіцяв навіть узяти в них участь.

 

 

Сергій Тігіпко на певний час усе-таки змирився з роллю «вічно другого», підтримавши ініціативу Леоніда Кучми висунути єдиним кандидатом від влади Януковича (ходили чутки, що в разі перемоги Віктора Федоровича крісло керівника уряду мав посісти Тігіпко). Але в розпал виборчих перегонів 2004 року Сергій Тігіпко, який тоді очолював штаб Януковича, несподівано зник із інформаційного поля. Чутки ходили різні: одні розповідали, що він потрапив під гарячу руку Віктора Федоровича, інші – про жахливу депресію керівника виборчого штабу, яка ледь не завершилася трагічною розв’язкою, ще хтось – про те, що Тігіпко залишив усе й поїхав із молодою дружиною Вікторією до Швейцарії. По завершенні другого туру президентських виборів Сергій Леонідович з’явився на публіці й оголосив про відставку з посад керівника штабу Януковича та голови Нацбанку.

 

Янукович відреагував на демарш колишнього начштабу емоційно, заявивши, що той вчинив не по-чоловічому. Тігіпко ж обмежився фразами, мовляв, причиною відставки стала його нездатність вплинути на хід подій.

 

Що насправді сталося між Сергієм Леонідовичем і Віктором Федоровичем, можуть розповісти лише вони самі. Але й Тігіпко, й Янукович і далі мовчать. Значить, їм є що приховувати.

 

Щойно Тігіпко оголосив про намір балотуватись у президенти, частина вітчизняних політологів зійшлися на тому, що в перегонах 2010 року йому відведено роль технічного кандидата. З березня 2008 року по липень 2009 року Сергій Леонідович був радником прем’єр-міністра (на громадських засадах), більше року співголовував у Раді інвесторів при Кабміні, а навесні 2009 року заявив, що дав згоду ввійти в уряд Тимошенко. Тож логічно припустити, що під час виборів він працюватиме саме на рейтинг Юлії Володимирівни, відбираючи голоси в Януковича на півдні та сході країни. На користь цієї версії свідчить і історія взаємин Тігіпка з Тимошенко: знайомі ще з Дніпропетровська, Тігіпко був віце-прем’єром в уряді Павла Лазаренка якраз тоді, коли Ти­­мошенко активно співпрацювала з Лазаренком, потім Ти­­мошенко й Тігіпко були членами уряду Ющенка (під час президентської кампанії 2004-го Юлія Володимирівна стверджувала, що міністр економіки Тігіпко лобіював в уряді Ющенка інтереси Григорія Суркіса та Віктора Медведчука – проте зараз Тимошенко, як кажуть, ставиться до Медведчука значно прихильніше, ніж 5 років тому). В 2008-му Юлія Тимошенко пропонувала Сергієві Тігіпку ввійти до списку БЮТ на дострокових виборах до Київради, але той відмовився. На виборців Януковича розрахована і позиція банкіра у мовному питанні, ще більш проросійська, ніж у лідера ПР.

 

Утім сумнівно, що чіткі домовленості з Юлією Володимирівною про спільний план дій є в Тігіпка вже на старті президентської кампанії. І не через те, що Сергій Леонідович не хоче цього. Просто він як досвідчений бізнесмен чудово розуміє: торгуватися з кимось можна лише тоді, коли вартість бренду сягає найвищої точки. Він знає, як правильно побудувати бізнес і вдало його продати. Яскравий приклад – продаж «ТАС-Комерцбанку» за $735 млн шведському Swedbank ледь не напередодні фінан­сово-еконо­мічної кризи, яка спричинила різке здешевлення та банкрутство багатьох банків…

 

Розрахунок Сергія Леонідовича в нинішній виборчій кампанії може бути такий: максимально капіталізува­­ти власний бренд і вчасно запропонувати його фаворитові перегонів. Наразі він самостійно фінансує свою передвиборчу кампанію та стягує організаційні ресурси. Хоча, за чутками, допомогти Тігіпку матеріально може і регіонал Юрій Бойко.

Організацій­­ну підтримку Тігіпка вже задекларували Трудова й Соціалістична партії. З першою більш-менш зрозуміло: Сергій Леонідович сам її очолював (з 2000-го по 2005-й). А ось із соціалістами ситуація інша. Аргумент Олександра Мороза – мовляв, йому близький мультимільйонер Ті­гіп­­ко – виглядає непереконливо. Можливо, йдеться про звичайнісінький ґеше­­фт – передачу соціалістами команді Тігіпка в політичну концесію їхніх регіональних структур, які під час виборчих перегонів відіграють значну агітаційну роль на місцях. На яких умовах СПУ погодилася працювати на Тігіпка, поки що невідомо, але, вочевидь, винятково ідеологічних мотивів для такого союзу замало.

 

Що отримає банкір від політичної гри на виборах 2010 року й кому він технічно підіграє – Вікторові Януковичу чи Юлії Тимошенко, стане зрозумілим уже напередодні першого туру президентських виборів.

 

 

 

Тігіпко каже, нібито жодних компроматів не боїться, оскільки впевнений, що все й завжди робив правильно. Однак під нього неодноразово копали.

 

Наприклад, на початку 2001 року (напередодні призначення керівника уряду, яким, за прогнозам експертів, міг би стати Сергій Тігіпко!) народний депутат Григорій Омельченко оприлюднив допо­відну записку тодішнього мініс­тра внутрішніх справ Юрія Кравченка про відмивання $150 млн через кореспондентські рахунки ПриватБан­­ку, до якого був причетний і Тігіпко. В серпні 2003 ро­­ку інтернет-видання «Україна криміна­льна» опублікувало розповідь одного з оперативників, який начебто в 1996 році (за кілька місяців до приходу Тігіпка в уряд) їхав заарештовувати Сергія Леонідовича, бо тому інкримінували відмивання коштів через латвійські банки. У другій половині 90-х говорили також про причетність Сергія Тігіпка до корпоративного кон­флікту навколо ВАТ «Мико­лаївцемент», одним із головних акціонерів якого був Градобанк Віктора Жердицького, що входив на той час до десяти провідних українських банків. За версією деяких ЗМІ, тодішні прем’єр Пустовойтенко й віце-прем’єр Тігіпко разом із президентами Франції та України Жаком Шираком і Леонідом Кучмою посприяли руйнуванню Градобанку й переходу «Мико­лаївцементу» у власність транснаціональної компанії La­farge, до правління якої нібито входила дружина президента Франції. До слова, в листопаді 1997-го Жак Ширак у Парижі вручив Сергієві Тігіпку найвищу французьку нагороду – Орден почесного легіону… Однак ці історії не мали розвитку.