Кар’єру починав як художник візуальних ефектів. Працював у кіно і на телебаченні. Коли йому був 21, номінувався на «Еммі» за візуальні ефекти, зняв чимало короткометражок. Вперше привернув увагу світу 2009-го, коли вийшла його дебютна повнометражна стрічка – науково-фантастичний «Район № 9», що заробив $200 млн у прокаті, а ще чотири номінації на «Оскар», зокрема в категоріях «Найкращий фільм» і «Найкращий сценарій». Тепер він повертається на широкі екрани зі ще однією кінокартиною, теж науково-фантастичною, хоча з більшим розмахом. Події в «Елізіумі» відбуваються у 2154 році. На той час на Землі є два класи людей: дуже заможні, які мешкають на бездоганній космічній станції «Елізіум», і ті, що виживають на перенаселеній та виснаженій планеті.
Попри величезний масштаб дійства, на комп’ютері монтували близько 900 кадрів, що напрочуд мало для фантастичного екшна з таким бюджетом. Натомість режисер вирішив знімати все вживу, де тільки можливо, підбираючи найяскравіші локації в Мексиці.
У. Т.: Чи перегукується тематично «Елізіум» із «Районом № 9»? Який меседж ви в нього заклали?
– Взагалі-то я не намагався зняти щось схоже на мій попередній фільм. Для мене «Елізіум» – інший погляд на життя на Землі з перспективи 2013 року. У ньому є картини сьогодення. Наприклад, зараз багаті замовляють усю музику, а результату чи розв’язання проблеми масової бідності немає. Ніхто не знає, як це зробити. А якщо рішення неможливе, то й меседжу немає – просто даєш можливість інакше подивитися на світ, у якому ми живемо.
У. Т.: Чому, на вашу думку, наукова фантастика часто змальовує таке темне майбутнє?
– Я не можу говорити за інших людей, які знімають таке кіно. Моя версія майбутнього темна, недобра. Тому просто фільмую стрічку, яка вербалізує те, куди, на мій погляд, ми рухаємося. Думаю, якщо роботи інших режисерів аналогічно антиутопічні, то і в них такий самий образ майбутнього.
Читайте також: Рідлі Скотт про наукову фантастику та новий фільм «Прометей»
У. Т.: У «Районі № 9» було чимало насильства. Певно, у новій стрічці воно теж буде. Звідки такий потяг до жорстоких сцен?
– Мені подобаються фільми, де чимало насильства, – чи то наукова фантастика 1980-х, чи екшни, чи стрічки 1970-х. Наприклад, одна з моїх улюблених стрічок такого штибу – «Робокоп» Пауля Вергувена. Мені до вподоби сатира в ній. Там немає поняття насильства як рішення або як меседжу. Просто таке собі візуальне, «попсове» насилля: вибухи, стрілянина.
У. Т.: Багато найвідоміших екшнів чи фантастичних блокбастерів створюються за франшизою. «Елізіум» – виняток. Чому?
– Мушу сказати одне: я дуже відірваний від решти Голлівуда. Просто працюю над своїм і гадки не маю, що там думають чи роблять. А що стосується «Елізіума», то його не так і важко було зробити, бо спонсор повірив в успіх. Я описав, як бачу фільм, і йому дуже сподобалося.
У. Т.: Ви спеціально набрали багато латиноамериканських акторів?
– Дія відбувається в майбутньому – у спустошеній Північній Америці. Я хотів показати міграцію між двома Америками, те, що Південна мігрувала до Північної, ніби кордони стерлися. Коли шукав акторів, мені сподобалися кілька мексиканців і бразильців. Найкраще, що вони з країн, які варяться в цьому. Там величезний розрив між бідними і багатими, а ця тема якраз порушується у фільмі. Особисто я вважаю, що розрив поглиблюватиметься. Хоч би як ми старалися змінити це зараз, така, мабуть, людська природа.
У. Т.: Одна з найяскравіших локацій фільму – величезний і повний нечистот смітник у Мехіко. Наскільки було складно отримати дозволи знімати там?
– Це не була проблема. Ми просто спитали, чи можемо знімати на сміттєзвалищі, і нам дозволили. Найскладніше було з тамтешніми профспілками, бо 50% акторського складу – з Канади, плюс кілька американців. Раптом, коли втрутилися ці профспілки, нам довелося робити тести бактеріологічні й на токсичність землі. Вони не хотіли, щоб знімальна група й актори потрапляли під інфекційні ризики. Тому були змушені привезти землю і засипати нею сміття, хоча збоку наче нічого й не змінилося. Загалом у Мехіко можна знімати що завгодно.
У. Т.: Ви обрали такі локації, щоб не знімати на зеленому тлі?
– Я ж родом зі світу візуальних ефектів, а там зйомки на зеленому тлі – це найгірше, що може бути. Результат виходить жахливий. Завжди хочеться більше реалістичності, тому намагаєшся максимально наблизити актора до середовища фільму, щоб і він, і ти сам повірив, що все насправді. У цій стрічці багато персонажів-роботів. У давніших фільмах артисти розмовляють із тенісним м’ячиком або вудкою, на якій що-небудь висить. Це погано. Краще, коли один актор зображує робота, а потім його просто вирізати з кадру й замінити намальованим. Ми намагалися, щоб усе було як насправді, як у житті. Спеціально шукали для зйомок найгірші райони Мехіко.
У. Т.: Ви провели колосальну візуальну підготовку перед зйомками?
– Так, довелося чимало попрацювати над візуальними ефектами, щоб показати акторам те, що бачив. Якщо зробити так і добре аргументувати свою позицію, обґрунтувати, що ідея хороша, а ще підкріпити все це реальними образами та концепціями, з тобою всі погодяться. Так і зробили, коли знімали на сміттєзвалищі.
У. Т.: Звідки брали натхнення для світу в «Елізіумі»?
– Будь-який вплив на образи підсвідомий. З усвідомлених рішень – космічна станція «Елізіум». Якщо вона матиме вигадану структуру, без прив’язки до дійсності, то буде неправильно, бо все це матиме вигляд науково-фантастичного трешу. А якщо показати аудиторії щось на кшталт дамби на річці Янцзи чи іншу інженерську мегаконструкцію, люди повірять. Усе має відчуватися якомога реальніше. Дія у стрічці відбувається в майбутньому, через 150 років, а до того часу наша планета буде спустошена, абсолютно всі ресурси виснажені. Вона буде такою, якими є на сьогодні найбідніші закутки Африки. Тож я свідомо зобразив Землю в майбутньому і створив «Елізіум».
фото та інтерв’ю надані Sony pictures releasing international