Чим далі від 2014–2015 років, тим більше війна на Донбасі обростає численними «переможними» міфами, шкоди від яких значно більше, ніж користі. Напевно, якби не сучасні технології — інтернет, супутникові фото місцевості, соцмережі, спеціалізовані сайти та форуми — у нас уже давно з’явилися б міфи в стилі радянських: подвигу панфіловців, авіаційного тарану Гастелло тощо.
Тривалий час Генеральний штаб Збройних Сил України намагається поширити міф про 1700 загиблих військових РФ у війні на Донбасі, у тому числі 200 — під Іловайськом. Востаннє ці цифри були оприлюднені на прес-конференції 28 серпня 2018 року в приміщенні Міноборони, присвяченій 4-м роковинам іловайських подій.
Для нас уже стало звичним усвідомлювати, що проти України вели війну регулярні частини збройних сил Російської Федерації. Про це свідчать зразки озброєння, унікальні документи, захоплені в боях або знайдені на територіях, де вони відбувалися, свідчення очевидців… Але випадки прямого застосування військових частин РФ проти Збройних Сил України можна перерахувати буквально по пальцях.
Пошуковці Місії "Евакуація-200" біля одного з елементівукраїнської "Точки-У" неподалік від Іловайська, 30 вересня 2014 р.
Однак цікаво: на сьогодні «з першоджерела» є вичерпна інформація про втрати регулярних військ Росії. Ідеться про документ «Безвозвратные потери личного состава ВС РФ по состоянию на 6.00 «7» сентября 2014 г.», оприлюднений у мережі інтернет групою «Інформаційний спротив» 5 березня 2018 року. У ньому подано списки з іменами 103 загиблих та 384 поранених військовослужбовців.
Документ виявився «незручним» як для офіційної України, так і для Росії. «Кровожерливим» українським пропагандистам він не припав до смаку через занадто «мало вбитих». Ну а росіяни, що довіряють офіційній позиції свого уряду — «ихтамнет», — трактують цей список як фальсифікацію. Однак для багатьох громадян РФ, особливо військовослужбовців, які завдяки інтернету ознайомилися зі списками, вони стали протверезним «холодним душем».
Підробити такі документи практично неможливо: для цього треба знати чимало нюансів й особливостей роботи стосовно обліку військових втрат у збройних силах країн світу загалом і в РФ зокрема. В Україні таких фахівців немає.
У російських списках подані такі дані: прізвище, ім’я, по-батькові, категорія обліку, посада, місце служби, назва військової частини, дата смерті (поранення), діагноз, місце знаходження (поховання) загиблого або пораненого.
Щодо походження цього документа, то група «Інформаційний спротив» склала легенду про п’яних російських полковників, які гублять на Донбасі флешки із секретною інформацією. Однак подібні документи на таких носіях не зберігаються й не передаються. Тож цілком очевидно, що таблицю «злив» хтось із опонентів до російської влади (до речі, у збройних силах РФ, як і загалом у російському суспільстві, таких недоброзичливців чимало).
Читайте також: Невідомі захисники України
Перший у списку — капітан спецназу ГРУ РФ С.Б. Суслов, вважається загиблим 14 червня 2014 року. Неважко здогадатися, як він загинув. Напередодні, 13 червня, з боку сепаратистів та російських терористів уперше було використано реактивні системи залпового вогню (РСЗВ) «Град». Вони мали завдати удару по українському блокпосту в районі Добропілля. Але через помилку в розрахунку снаряди було випущено по складу, що розміщувався неподалік. Загинув один мирний мешканець та ще одного було поранено. Під час стрільби якийсь зі снарядів застряг у системі, тож РСЗВ неможливо було евакуювати. Підрозділи української 93-ї бригади захопили цей «Град» разом із документами, які свідчили про приналежність артилерійської системи до 18-ї мотострілецької бригади РФ. Вочевидь ті, кому російські військові довірили реактивну систему — чи це місцеві мешканці, чи добровольці з Росії, — не впоралися з управлінням. Склалася критична ситуація: потрібно було бодай щось зробити із цим «Градом», тому його намагалися підірвати гранатою. На ліквідацію артилерійської системи було відправлено спецгрупу ГРУ РФ, до якої, як можна припустити, і входив згаданий вище капітан Суслов. Але він загинув. Дату смерті — наступним днем — могли проставити по факту доставки тіла капітана на територію Росії (у діловодстві з обліку військових втрат це поширена практика).
Пошуковець Ігор Слюсар оглядає місце ураження "Точки-У" неподалік від Савур-Могили, 4 вересня 2014 р.
Наступні після Суслова групові втрати серед військовослужбовців збройних сил РФ синхронізуються з днями загострення під час війни на сході України:
— 7–9 серпня — атаки в районі пропускного пункту Маринівка на російсько-українському кордоні. Причому поранені військовослужбовці української 30-ї бригади були добиті на полі бою. Мабуть, як небажані свідки;
— 12–13 серпня — бої в районі населеного пункту Степанівка; створення загонами сепаратистів за підтримки російських військ нового коридору від державного кордону до Донецька;
— 18 серпня — 2 вересня — вступили в бій регулярні частини збройних сил РФ на луганському напрямку; бої під Лутугіним та Луганським аеропортом;
— 23–31 серпня — вторгнення на південному напрямкові та бої в районі Іловайська.
Дуже умовно всі дані по загиблих військовослужбовцях із Росії можна звести в одну таблицю(див. Втрати російської армії на Донбасі). На сьогодні докладно з’ясовано обставини смерті близько 70% кадрових військовиків РФ у літню кампанію 2014 року.
Але де ж сотні загиблих російських десантників, про яких уперше почав розповідати начальник Генерального штабу Збройних Сил України генерал армії Віктор Муженко? І цей офіцер, і деякі інші військові та експерти стверджують, буцімто російські регулярні війська зазнали значних утрат внаслідок ураження ракетами «Точка-У». Причому ці втрати були підтверджені розвідкою.
Знайти на супутниковій карті наслідки вибуху цієї ракети для військового фахівця досить просто. Більше того, завдяки новітнім технологіям можна отримати фото із супутника потрібної тобі місцевості на конкретний день, наприклад, 29 серпня 2014 року. Один із таких інтернет-фахівців Андрій Карлов знайшов місця ураження, докладні фотографії та свідчення очевидців про 38 українських ракет. Практично всі прилетіли в поля або на безлюдні місця.
Читайте також: Іловайський мартиролог
Наприклад, у район Савур-Могили українськими військовиками було запущено аж шість «Точок-У». Свідками прильоту щонайменше трьох із них були наші захисники із цієї місцевості. Один із них, Василь Ковальчук, розповідав: «Бачимо — рухається від кордону з Росією військова колона. Доповідаємо, просимо відкрити вогонь… Через кілька годин (!) прилітають ракети. Звісно, що в «молоко», бо від колони і сліду не залишилося».
Одна з вантажівок артилерійської батареї 98-ї повітряно-десантної дивізії збройних сил Російської Федерації, знищена внаслідок вибуху
української "Точки-У", урочище Червона Поляна
Сліди влучення «Точкою-У» в районі Савур-Могили бачили й пошуковці місії «Евакуація-200», які там працювали у вересні 2014-го: вражаючі гектари понівеченої й порожньої землі.
В район Іловайська у 20-х числах серпня 2014-го було «закинуто» аж дев’ять ракет. Із них шість упали просто серед поля, дві залетіли на території з мирними жителями, і лише одна «накрила» батарею 1065-го артилерійського полку 98-ї повітрянодесантної дивізії у районі урочища Червона поляна неподалік села Чумаки. Ця батарея розстрілювала наші війська, які виходили так званим зеленим коридором. Це, між іншим, один із трьох чи чотирьох вдалих пострілів українських ракетників за весь період війни на Донбасі…
Зі слів наших медиків, які в ніч із 29 на 30 серпня 2014 року перебували там, достовірно відомо, що внаслідок ураження батареї загинуло троє російських військовослужбовців та було знищено три вантажівки. Ще один боєць помер у лікарні 3 вересня (як це видно з оприлюднених списків).
Читайте також: Дебальцівська статистика
Уламки «Точок-У» в районі Іловайська тривалий час використовувалися сепаратистами, росіянами та чималою кількістю «військових туристів» як жаданий об`єкт для фотографування. Відповідні відеоролики та світлини нескладно знайти в інтернеті. Пошуковці Місії «Евакуація-200» у вересні — жовтні 2014 року також відвідали ці «туристичні» місця, де зробили серію фотографій. Більше того, експозиція Національного військово-історичного музею України поповнилась унікальним експонатом — частиною боєголовки однієї з «Точок-У», яку пошуковці вдало «поцупили» з-під носа сепаратистів.
Таким чином, ітернет-користувач Карлов на своєму домашньому комп’ютері за допомогою світової павутини зробив те, що не спало на думку жодному з тисяч генералів та інших офіцерів Збройних Сил України (і сотень дипломованих експертів у погонах). Хоча це начебто й нескладно.
Можна до нескінченості обманювати себе віртуальними перемогами над супротивником, але подібні фантазії традиційно призводять до летальних для країни наслідків. Бо, наприклад, коли перед українськими ракетниками буде поставлено завдання продемонструвати свою майстерність, може статися, що вони почнуть запускати «Точки-У» просто по житлових кварталах населених пунктів України.
Детальніше про деяких загиблих росіян, зокрема тих, які нині покояться в українській землі як не ідентифіковані, — читайте в наступному числі Тижня