Торік дітище Нолана колекціонувало глядацькі захоплення й фахові оплески, підбираючись до каси в один мільярд доларів. цьогоріч процес канонізації «Темного лицаря» щасливо завершився. Протягом зими фільм збирав нагороди професійних кіноорганізацій. У лютому стрічка перетнула мільярдну позначку. Здобула вісім номінацій Американської кіноакадемії, а в підсумку – двох «Оскарів». І заслужила називатися найкасовішою екранізацією коміксу, хоча її автор зробив усе можливе, щоб від жанру мальованої оповідки максимально дистанціюватися. Як почувається режисер-реаліст на «фабриці мрій», Нолан розповів напередодні оскарівської церемонії.
– Як вам вдалося перебороти іконний образ Джокера, який у нашій свідомості сформувався завдяки попереднім постановкам?
– Я не сказав би, що мав намір кардинально переінакшувати цей образ. Завдання полягало в тому, щоб зберегти заданий у фільмі «Бетмен: Початок» тон, затримати те відчуття дійсності, яке там було. Коли Хіт Леджер і я вперше обдумували, яким має бути Джокер у нашому варіанті, для нас обох стало очевидно, що сама ця кінематографічна історія вимагає чогось принципово іншого – застрашливого, але відчутно реального. Наш Джокер отримує задоволення від того, що руйнує світ навколо себе – він абсолютна сила чистої анархії, нутром віддана хаосу. Це загроза, якою ми хотіли просякнути картину, й те, чого, на нашу думку, не було раніше в цьому персонажі. Та Хіт зробив навіть більше – він не просто виліпив новий кіносимвол, але домігся того, що його герой не втратив суто людських рис. І тому Джокер у такій інтерпретації ще більше лякає.
– Чи показували ви Хіту фінальний варіант стрічки?
– На жаль, він устиг побачити тільки пролог. Хіту дуже сподобалось, і я радий, що принаймні дав йому відчути смак майбутньої роботи. І хоча це нічого не змінить, сьогодні я відчуваю полегшення що люди, очевидно, отримують від його гри саме те, що він і хотів передати.
– Чи були в процесі монтажу вирізані якісь сцени з Джокером?
– Я дуже рідко прибираю сцени з фільму, бо не можу змиритися з нераціонально витраченим часом. Тобто, звісно, деякі малозначущі частини були усунуті – для дотримання темпу чи для чистоти історії, але не цілі сцени.
– Ви знімали щось спеціально для додатків на DVD?
– Ні. Я фанат кінофільму. Це те, що я роблю і чим хочу займатися надалі. DVD – чудовий спосіб архівації, не більше. І мені над усе до вподоби, коли люди бачать готову роботу в кінотеатрах.
– Але диск «Бетмен: Початок» містить додаткові матеріали…
– На DVD потрапила та сама стрічка, яку демонстрували на широкому екрані. Для мене це важливо. Інші спеціальні бонуси можуть приваблювати людей, які цікавляться виробничими механізмами й процесами. Та, я вважаю, варто боротися за остаточну версію. І не купуватися на обіцянки продюсерів на кшталт «нам доведеться прибрати цей шматок із фільму, але ти зможеш видати його на DVD».
– Ви схильні працювати з однією й тією самою командою. Мабуть, ви пишаєтеся, як люди з вашого оточення щоразу вирішують усе складніші творчі питання?
– Ми пишемо на пару з моїм братом Джонатаном, але він не єдиний, кого я знаю давно (усміхається). З оператором Воллі Пфістером і виробничим дизайнером Натаном Кроулі ми разом росли. Це напрочуд приємно, коли для них новим є те, що й для мене як режисера. І що певні речі для всіх нас становлять виклик, на який ми разом відгукуємося.
– Чи не була для вас часом комічною вся та секретність, яку потрібно було зберігати довкола виробництва фільму?
– Певною мірою. Але ця таємничість організаційно виправдана, якщо ти хочеш уберегти створене. Що важливо – свіжа ідея, нове бачення, точне втілення задуму. Все це краще до часу тримати під покровом, поки не буде готовий завершений і цілісний продукт. Я вважаю несправедливим, коли люди намагаються підняти завісу таємничості занадто рано – тим більше, що в нашу технологічну добу це багато розуму не вимагає. З «Темним лицарем» ми вчинили так само, як зробив би, наприклад, нормальний музикант у прагненні захиститися від «піратів».
– До речі, про музику. У титрах значаться одразу двоє відомих композиторів – практика не надто поширена. Чому так сталося?
– По-перше, Ганс Циммер та Джеймс Ньютон Говард разом працювали над музикою для стрічки «Бетмен: Початок». По-друге, вони давні друзі. Тому коли я звернувся до Ганса з пропозицією, він відповів ствердно, але зазначив, що писатиме музику в тандемі з Джеймсом. Як на мене, рішення було вдалим і тому, що кожен із них привніс у картину своє, відмінне звучання. Загалом спільна праця композиторів посунулася навіть далі попереднього здобутку в «Бетмені…» – їхній саунд не просто підкреслює ті чи інші почуття, а й загалом посилює емоційне життя фільму.
– Ви більше знімали на натурі, ніж у декораціях. Чому?
– Друга стрічка розвиває почате в першій, і відповідальність за її добротність була ще вищою. В «Бетмені…» ми знімали чимало натури, але не так багато, як хотіли. Наразі ж таку можливість нам було надано, й ми нею скористалися. Тим більше, що я обстоював власний реалістичний погляд, відтак і фільм потрібно було робити в масштабах справжнього світу. Бо натура – хай це буде вуличний екстер’єр чи інтер’єр каюти корабля, наприклад, – реальність іншого масштабу, якого в студії просто не досягнути.
– Що, на вашу думку, стрічкою «Темний лицар» ви привнесли принципово нового в кіно?
– Я задоволений, що нам вдалося застосувати режим IMAX. Ще дитиною я ходив дивитися документальні фільми в Чиказький музей науки та індустрії, де показували зроблені в цьому кіноформаті картини. Цей режим – найчіткіший та найяскравіший з усіх. Але в голлівудських фільмах він ніколи раніше не використовувався, що здавалося мені божевіллям. Тому ми вирішили знімати наші головні екшн-епізоди такими камерами. Вони дуже великі, важкі й незграбні. Довелося чимало часу присвятити тому, аби навчитися ними маніпулювати так само, як звичними 35-міліметровими.
– Ваші фільми – це здебільшого екшни, але в них навдивовижу об’ємні та глибокі герої. Як вам це вдається?
– Мене завжди тягнуло до історій, в яких персонаж не відразу постає готовою особистістю, а де конкретні дії формують героя. На мій погляд, це – найсильніший спосіб творення персонажів. Його часто можна побачити, зокрема, в нуарі та жанрах із перехресними сюжетами. В процесі перегляду фільму глядач поступово формує оцінку характеру дійової особи. Який це персонаж? Гарний хлопець чи ні? Варто йому симпатизувати чи слід засуджувати його? Я вважаю найкращими ті історії, в процесі ознайомлення з якими симпатії публіки коливаються, немов на шальках терезів.
.jpg)
Матеріал надано ТОВ «Кіноманія»
[1181]
Перемога Джокером
Наталя Петринська
З 19 лютого в українському прокаті «Темний лицар» з’явився вдруге
Крістофер Нолан обдурив аудиторію принаймні один раз – погодившись знімати нібито продовження коміксу про Бетмена. Судячи з результату, якраз ще однієї версії про істоту з кумедними вушками і великим серцем режисер не планував. Світ Готем-сіті він показав ще більш жорстоким і безнадійним, ніж це зробили його попередники – Тім Бартон і Джоель Шумахер. Так у фільмі постав майже справжній Нью-Йорк – сучасне місто в усій своїй технологічній красі й антигуманності. Позбавлений виняткових рис супергерой-кажан натомість набув тренувальних навичок. А його опонент, Джокер, звільнився від будь-якої демонічності: психопат – він і в Африці психопат.
Образ лиходія з гримасою людини, яка сміється, Хіт Леджер скомпонував із панк-ідола та літературного персонажа – лідера гурту Sex Pistols Сіда Вішиза й Алекса з «Механічного апельсина» відповідно. Ударність цього міксу доводять не так кількість зароблених стрічкою коштів або частотність катарсисів у публіки в кінотеатрах, як те, що Джокер за силою власної харизми поклав на лопатки своїх екранних колег по фільму – темних і світлих, реальних і вигаданих, явивши ідеальне втілення зла як усеосяжної стихії.
Своєю чергою, Крістофер Нолан став на вже биту деякими голлівудськими авторами стежку руйнування підвалин «фабрики мрій» – головного постачальника кіноказок. Режисер наділив Бетмена біографією, чим пояснив його мотиви, але знекровив ілюзію. Цей крок – із розряду демаршу Джеймса Бонда в «Кванті милосердя», коли на пропозицію випити улюблену горілку-мартіні, герой Деніела Крейга відповідає: «А мені по барабану».