Разом зручніше? Який формат економічної інтеграції вигідний Центрально-Східній Європі

 Якщо для членів Європейського Союзу з розвиненими економіками в близькому майбутньому прогнозуєть­­ся кволе зростання в межах 1%, то країни ЦСЄ прогресували стрімкими темпами й для них прогноз перевищує 3,4%. Що цікаво, ці позитивні результати спостерігаються повсюди в Балтії, Центральній Європі та Румунії, попри невисокий рівень інтеграції між країнами. І справді, загалом увесь регіон ЦСЄ дуже залежить від здоров’я економіки багатших членів Євросоюзу, на яких припадає основна частина експорту. Розуміння потенціалу об’єднання регіональних ринків через місцеві інтеграційні проекти й охоплення країн Східного партнерства з тим, щоб скористатися перспективами в ширших масштабах, здатні допомогти регіону розвиватися ще швидше.

Спільне минуле, різне майбутнє

У 1990-х роках ЦСЄ називали групою країн «із перехідною економікою» через їхнє спільне комуністичне минуле й спільний перехід до капіталізму. Утім, за 25 років після початку цього процесу в регіоні сталася політична й економічна диференціація, часом досить різка. Зростання економік так званої Вишеградської четвірки (Чехія, Угорщина, Польща й Словаччина) відбувалося досить швидко, хоча навіть тут спостерігалися відмінності: Словаччина «прокинулася» відносно пізно через катастрофічну економічну політику Владіміра Мечіара. У державах Балтії, які раніше належали до Радянського Союзу, рецесія перехідного періоду була набагато глибшою, але й зростання після неї — набагато помітнішим, а політика — радикальнішою. І нарешті, у таких країнах Південно-Східної Європи, як Болгарія та Румунія, негаразди з фінансовим сектором і корупцією затримали зростання аж на 10 років, через що вони й пізніше вступили до ЄС.

Одним із елементів спільного економічного шоку, пережитого кожною країною регіону, став розвал комуністичної торгової спілки — Ради економічної взаємодопомоги (РЕВ). Через Радянський Союз ці держави були тісно пов’язані, а зі зникненням його з політичної арени розпались і торговельні контакти між ними. Ця фрагментованість зберігається донині, а отже, поняття східноєвропейського ринку як такого насправді не існує. До 2003 року, перед тим як багато країн ЦСЄ вступило до ЄС, велика частка експорту із цього регіону надходила до Німеччини, Італії та Франції. Порівняно серйозна внутрішньорегіональна торгівля існувала хіба що між Чехією та Словаччиною (які раніше були однією державою). Навіть сьогодні торгові зв’язки Сходу чітко спрямовані на розвинені держави ЄС, а на східних кордонах Євросоюзу спостерігається дзеркально протилежна картина: тамтешні його сусіди, за винятком України, торгують переважно з РФ.

Читайте також: На комерційних засадах

Створення економічного простору

Хоч як це парадоксально (з огляду на спрямованість торговельних потоків у регіоні), країни ЦСЄ зближуються, принаймні політично, боячись браку можливостей та високої ціни членства у ЄС. Останні перестановки у владі Польщі — найбільшої країни регіону — свідчать про бажаність сценарію розширення співпраці в ЦСЄ. Президент країни Анджей Дуда та новообраний уряд партії «Право і справедливість» (ПіС) повільно збільшують дистанцію між Польщею та центром ЄС заради відбудови «регіонального альянсу». У цьому сенсі ПіС наслідує угорську правлячу партію ФІДЕС, зокрема виступаючи за більший контроль держави над економікою. Інші країни регіону тримаються схожого курсу, але не такою мірою, як Угорщина: у Словаччині уряд почав тривалу кампанію обструкції проти італійського енергетичного гіганта Enel, а Хорватія націоналізувала дві приватні компанії, які спеціалізувалися на медичному страхуванні.
І навіть за наявності політичної згоди між державами ЦСЄ щодо ціни, яку вони готові заплатити за членство у ЄС (зараз це проявилось у конфліктах довкола біженців із Близького Сходу), їм важливо пам’ятати, чим саме вони завдячують Європейському Союзу. Нинішні економічні показники говорять самі за себе: ринкам Центральної та Східної Європи вигідні свобода пересування, відсутність торговельних бар’єрів із Заходом та інтенсивні інвестиції в їхню економіку, зокрема через структурні фонди й фонд гуртування обсягом понад €200 млрд, які ЄС виділив для регіону на 2014–2020 роки. Замість перейматися конструюванням іще одного економічного простору країнам ЦСЄ варто зосередитися на усуненні наявних бар’єрів у межах ЄС, а особ­ливо на тому, щоб сприяти відновленню лібералізації торгівлі.

Фактично зниження торговельних та інших регуляторних бар’єрів — це саме та сфера, де в ЄС з’явилися проблеми вже після першої хвилі розширення, у 2004 році, коли енергію більшості країн Союзу висотували євро та численні негаразди, пов’язані з валютою. Навіть спроби розширити вільну торгівлю через угоди про поглиблену й всеосяжну ЗВТ (DCFTA) з Молдовою, Україною та Грузією супроводжувалися різнобоєм ініціатив та кволим ентузіазмом. І лише українська криза справді активізувала Європейський Союз, але навіть тепер темпи лібералізації надто повільні. Для будь-якої зі сторін було б найкраще, якби нові члени ЄС допомогли знову підштовхнути його до послаблення, а не посилення перешкод у торгівлі й провели необхідні структурні реформи, від яких тоді виграли б усі. Країни ЦСЄ, у яких іще свіжий досвід переходу від соціалізму, можуть очолити лібералізацію в східному напрямку, і не останньою чергою через місцевий рівень.

Читайте також: На порозі торговельної війни?

Фактично саме на ньому, вибудовуючи транскордонні зв’язки дрібнішого масштабу, країни ЦСЄ можуть стимулювати конкурентоспроможність і залучати партнерів із периферії. Історія РЕВ свідчить, що торгівля й виробництво, які держава спрямовує в певний бік силою, менш ефективні, менш вигідні й менш стійкі, ніж торгівля, сформована ринком. Схоже, що в ЦСЄ це розуміють: з’являється дедалі більше децентралізованих ініціатив на поглиблення транскордонної економічної співпраці. Один із прикладів — масштабний проект Hub of Talents за підтримки мерії польського міста Білосток. Він слугуватиме платформою для розширення співпраці між країнами ЦСЄ через мережі «бізнес-ангелів» та венчурних фондів і почне працювати 2016 року. Схожі ініціативи, які йдуть знизу, від бізнесу, допоможуть розвивати регіональну співпрацю краще, ніж будь-який план згори, запропонований політиками націо­налістичної орієнтації.

Конкурентна перевага

Країни Центральної та Східної Європи досягли великих успіхів у переорієнтації своєї економіки від планової і дістають вигоди від членства в ЄС. Щоб подолати наступний рубіж на шляху до підвищення конкурентоспроможності, їм доведеться зосередитися не лише на способах поглиблення співпраці в регіоні, а й на можливостях для компаній із ЦСЄ за межами ЄС. Тенденція останніх п’яти років у всьому ЄС (а особливо в Німеччині, Франції та Нідерландах) — відхід від торгівлі виключно в межах Союзу й орієнтація на треті країни, як-от Китай. Цю тенденцію держави ЦСЄ переймають повільно; фактично, за даними останнього регіонального прогнозу МВФ, одна з причин, чому сповільнення економіки Піднебесної не зачепило країн ЦСЄ, — це те, що торгівля з нею в них усе ще досить незначна. На відміну від голов­них розвинутих країн ЄС Словаччина чи Угорщина не торгує з Азією у великому масштабі, з іншими частинами світу — ще менше. І якщо в короткій перспективі це допомогло захистити економіку від глобальних потрясінь, то в більш віддаленій видно можливості, втрачені країнами ЦСЄ.

Читайте також: Неоднозначна реструктуризація

За іронією долі країни на периферії Європи не гаяли часу, тож у 2014-му Китай став найбільшим іноземним інвестором Грузії. Отримавши від Пекіна фінансування на пільгових умовах, Тбілісі також почне 2016 року будівництво глибоководного морського порту в Анаклії. Коли роботи буде завершено, він зможе пропускати щороку близько 100 млн т вантажів. А головне — грузинський уряд уже створив вільну економічну зону навколо порту, забезпечивши підприємцям з усього світу доступ до дешевої енергії, робочої сили та інфраструктури світового класу. Такий розвиток подій, зокрема, дає хорошу нагоду для транскордонної співпраці країн ЦСЄ між собою, змушуючи їх шукати можливості для експорту далі за межами ЄС.

Якщо регіону вдасться прив’язати досвід роботи на глобальних ринках, накопичений бізнесом за останні 25 років, до ініціативи Східного партнерства, він зможе здобути справжню конкурентну перевагу. Це матиме вирішальне значення у світі, де країни єврозони, схоже, свою вже втратили.

————————————————————————————-

Крістофер А. Гартвелл — експерт із макроекономічних досліджень, прикладного економічного аналізу, розвитку приватного сектору й стратегічного планування. Президент Центру соціально-економічних досліджень (CASE), Варшава.
Кароліна Зубель спеціалізується на політиці та управлінні в ЄС, міжнародних відносинах у Європі. Менеджер проектів у Центрі соціально-економічних досліджень (CASE), Варшава.