Днями Віктор Орбан знов увірвався на перші шпальти західних ЗМІ. «Ми (угорці — Ред.) не є змішаною расою і не бажаємо ставати змішаною расою», — публічно заявив угорський прем’єр. Далі він пустився у міркування про те, що країни західної Європи, які перемішалися з неєвропейцями, вже «перестали бути націями», тому «у духовному сенсі, Захід перемістився до Центральної Європи». За словами Орбана, расово-перемішані країни руками брюссельської бюрократії і «військ» Сороса ведуть війну проти Центральної Європи, намагаючись нав’язати їй мігрантів. Свій спіч Орбан завершив пророцтвом про те, що прийдешнім поколінням доведеться давати відсіч ісламській цивілізації на європейські терени.
Коротше, Девід Лейн, не помри він у далекому 2007 році, плакав би від замилування. Хто не в курсі, це такий американський білий супремасист, автор знаменитого заповіту «Ми повинні забезпечити існування нашого народу і майбутнього для Білих дітей» (так звані «14 слів»). На відміну від Орбана, який вже приріс до прем’єрського крісла, доля Лейна склалася не надто вдало: останні два десятиліття свого життя він провів у в’язниці, засуджений до 190 років позбавлення волі за участь у терористичній організації… Яким буде майбутнє Орбана, можна лише здогадуватись, а от навіщо він викликав на себе вогонь своїми «расологічними» заявами — це секрет полішинеля.
Читайте також: Рейдерство країни
Почнемо з того, що режим Орбана вже досить давно являє собою приклад мафіозної держави, чиї інститути обслуговують інтереси певного політико-економічного клану. Головна мета таких режимів — якомога довше залишатися при владі і якомога менше залежати від таких прикростей, як результати виборів. Над всім цим Орбан працює, не покладаючи рук. В цьому сенсі, йому було б набагато комфортніше, коли б Угорщина не була інтегрована до євроатлантичних структур, членство у котрих не дозволяє встановити відверту диктатуру на зразок білоруської чи російської. Але з іншого боку, членство у ЄС і НАТО відкриває дає Угорщині величезні безпекові та економічні переваги, «бонусом» до яких йшли ще й «плюшки» від Путіна, якими він пригощав Орбана в обмін на лобіювання російських інтересів. Причому від російської експансії Угорщину захищали ті ж такі євроатлантичні структури… Одним словом, невдахи на зразок Лукашенки чи Януковича могли тільки позаздрити Орбану.
Але зараз становище Угорщини стало драматично змінюватись. Потік фінансування від ЄС, яким Орбан щасливо зрошував власне електоральне поле, вже найближчим часом може припинитись, причому майже повністю. Сподіватись на російські енергоносії та інвестиції також не надається. І не лише тому, що сама російська економіка стискається під дією накладених санкцій. Якщо ЄС таки скасує принцип одностайності, вартість лобістських послуг Орбана різко впаде. Все це відбудеться не одномоментно, але у Будапешті точно відчули, що стільці, які вони старанно тулили докупи, стали потроху роз’їжджатися.
Читайте також: Цивілізаційний компас Будапешта
З’явившись перед публікою в образі лицаря-оборонця залишків Європи від расового змішання, Орбан зробив те, що підказувала йому політична чуйка. Зважаючи на об’єктивні проблеми, пов’язані з мігрантами і провалом мультикультуралізму у країнах ЄС, ця тема — одна з найбільш дражливих, а відтак — зручних для спекуляцій. Це вже відчули на собі навіть українські біженці у Парижі, чиї притулки пориваються захопити мігранти з африканських країн, із якими Франція не може дати собі ради. Але провокація Орбана — це не про мігрантів, цивілізації і раси, а винятково про збереження своєї влади.
Є всі підстави сподіватись, що невдовзі ЄС належним чином відреагує на демарші Будапешта, що гарантовано позначиться на становищі пересічних угорців. І до того часу Орбану треба буде переконати своїх виборців, що так сталося не тому, що він роками діяв передусім в інтересах своєї клієнтели, а тому, що Брюссель зазіхає на «чистоту угорської раси». Що таке роман з убивцею українців Путіним, якщо на кону — майбутнє всієї Європи, котру підступний Сорос ось-ось зіштовхне у вир ісламізації?..
Скоріше за все, градус ксенофобії і параної в риториці офіційного Будапешта, розрахованій на внутрішнього споживача, найближчим часом зростатиме. І шок, який вона викликатиме у брюссельських кабінетах, буде Орбану лише на руку. Тому що кожен авторитарій рано чи пізно починає перетворювати свою країну на обложену фортецю, а себе — на командира гарнізону, який відчайдушно тримає оборону. Як ми бачимо на прикладі Росії, така стратегія працює. Питання в тому, чи дозволить ЄС перетворитись Угорщині на подібне політичне утворення. І чи захочуть самі угорці стати в’язнями «останнього бастіону європейської раси».