Що й казати про районні та сільські краєзнавчі, художні, меморіальні музеї, де немає ані належної охорони, ані сигналізації, а в лихих 90-х директори цих закладів приторговували козацькими шаблями й полковими знаменами.
Зрештою, багато хто пам’ятає і попередній скандал із викраденням стародруку, теж із бібліотеки Вернадського. Тоді злодії винесли з читальної зали прижиттєве видання Міколая Коперника «Про обертання небесних сфер». Одночасно воно зникло з бібліотеки Польської академії наук та Російської академії наук у Санкт-Петербурзі.
Не секрет, що інтерес до мистецтва книги у світі давно зріс. Європейський ринок стародруків приваблює антикварів і колекціонерів мистецтва не менше, ніж художній, а давні видання йдуть з аукціонів за величезні суми. Скажімо, нашого викраденого Коперника експерти оцінювали наприкінці 1990-х у $700 тис. Чи усвідомлюємо ми ці тренди й цифри?
Зрозуміло, пропажа «Апостола» з головної публічної бібліотеки країни не окремий випадок, а свідчення системної кризи. І навряд чи це чергова «зрада». Так само смішно слухати про російський слід у цій справі, хай навіть викрадений примірник — перша друкована московська книга.
Перше, що тривожить у новинах про зниклий раритет, — це причетність до скандалу працівників бібліотеки. Наслідки розшуків і розправ у будь-якому разі позначаться передусім на звичайних читачах. Якщо нині науковець без клопотання відповідної установи не може навіть почитати газету, видану до 1945 року, то згодом йому доведеться, мабуть, щоразу проходити рентген і поліграф перед візитом до книгозбірні. Бібліотекарі та музейники дружно відмовляються коментувати крадіжку — спрацювала професійна солідарність. Коли, виявивши в «Межигір’ї» федоровський «Апостол» з експертною довідкою Музею книги і друкарства України, журналісти накинулися на той заклад, мовляв, звідти цей фоліант і винесли, вони порушили довіру й згуртували музейно-архівну спільноту проти себе.
Однак виникає чимало запитань. Чому про втрату раритету директор бібліотеки Володимир Попик заявив лише через тиждень? Адже пропажу виявили не в результаті перевірки, а після візиту конкретного
читача. Чому правоохоронці ще протягом дня після того стверджували, мовляв, жодної такої заяви до них не надходило? Чому історія про те, як у бібліотеку прийшов представник спецслужб і почав перевіряти цінні фонди, з’явилася тільки пізно ввечері в приватному повідомленні завідувачки відділу стародруків у Facebook?
Щороку, виходячи за межі «Вернадки», а відділ стародруків міститься у філії на вулиці Володимирській, читач здає контрольний листок, отриманий на вході. Сумки й рюкзаки брати із собою заборонено. У вестибюлі два чималі гардероби: окремо для читачів і працівників. Біля охорони рамка, яка, очевидно, пищить у разі спроби вкрасти щось із книгозбірні. Тепер уявіть собі «Апостол» 1564 року — масивний том на кілька кілограмів. Спробуйте-но винести його непомітно з читальної зали й далі з будинку.
Читайте також: Раритети й авторитети
І ще пофантазуйте: ось ця книга стоїть у вас удома на полиці. Дощовими вечорами ви заварюєте каву, кутаєтеся в плед, задумливо гортаєте «Апостол» і перечитуєте улюблені місця. Розумієте, про що я? Звісно, раритет украдено не для себе, у злочину є замовник: або грошовитий, або можновладний, а найпевніше, те й те разом. Хтось шукає в цьому скандалі позитивні моменти, хтось утішає, мовляв, є в нас інші примірники «Апостола», переживемо. Хтось зрадів, коли з’ясувалося, що зник московський «Апостол» (1564), а не львівський (1574), ніби це щось змінює. Бібліотекарі сподіваються використати крадіжку як привід покращити умови зберігання стародруків. Як? Звичайно, через «виділення державних коштів на сучасні засоби збереження, насамперед відеоспостереження». Обурена громадськість вимагає негайної ревізії в усіх книгозбірнях країни. Поліція шукає злочинця, фоторобот якого схожий на половину читачів відділу рідкісної книги. Усе це потрібне: і звірка та облік фондів (до речі, в архівах вона регулярна, та чи завжди від цього є результат?), і належна охорона, і відеоспостереження, і створення електронних копій раритетів (тут треба поставити в приклад Наукову бібліотеку ім. М. Максимовича Київського національного університету), які дають змогу дослідникам працювати зі стародруками вдома за комп’ютером. Та головне — змінити ставлення до проблеми. Раритети мають бути для нас ціннішими, ніж авторитети — ласі до старовини президенти, новітні меценати, загадкові спецслужби, ім’я їм легіон.