Російське вторгнення в Україну відбулося не так, як очікувалося — замість того, щоб за кілька днів окупувати всю країну, несподівано жорсткий опір українських військових і цивільного населення збентежив російських військових лідерів. Схоже, Кремль та багато західних аналітиків недооцінили українську військову спроможність, але ще важливіше – її бажання боротись, пише Майкл Макнерні.
Дослідження RAND підтверджують важливість розуміння волі до боротьби: найважливішого фактора війни, проте одночасно також і найменш зрозумілого.
Багато людей ототожнюють бажання боротись з моральним духом, але воно є чимось набагато більшим. Інші фактори, як-от лідерство, підготовка, ідеологія, згуртованість, контроль, компетентність та підтримка теж сприяють цьому бажанню.
Читайте також: Макаров: «Владімір Путін є прямим продовженням Алєксандра Пушкіна»
Прямо зараз ми спостерігаємо вирішальну роль, яку ці людські фактори відіграють у війні, вулиця за вулицею, оскільки українські військові, народні та політичні лідери взяли на себе зобов’язання продовжувати боротьбу з тим, що здавалося нездоланними. Ця готовність боротись перевернула сценарій та допомогла активізувати світову думку і чинити тиск на російське бажання битись, як на полі, так і на внутрішньому фронті.
Інформація завжди відігравала важливу роль у формуванні та підтримці волі до боротьби. Але в епоху соціальних медіа величезний обсяг інформації, її повсюдність і швидкість передачі можуть як посилити її, так і створити проблеми для урядових лідерів: кількість теж має свою якість.
Повідомлення в соціальних мережах відіграли вирішальну роль у зміцненні волі України до спротиву. Боксер та мер Києва Віталій Кличко у Інстаграмі повідомив про свій намір приєднатися до захисту свого міста, а його зображення у формі й зі зброєю зараз гуляють у соцмережах. Саркастичне зауваження президента України Володимира Зеленського «Мені потрібні боєприпаси, а не таксі» стало миттєвою інтернет-сенсацією, породжуючи мем за мемом.
Такі історії, як пілот «Привид Києва», можуть бути міською легендою, а можливо і ні, але це не має значення. Українські солдати на Зміїному острові, які кажуть «Російський військовий корабель: іди нахуй», миттєво стали вірусним виразом 21 століття. Важливі слова, образи та дії, які посилають повідомлення: «Ми не згортаємось. Ми будемо боротися з ними і переможемо».
Крім того, президент росії Владімір Путін явно недооцінив декілька факторів, які вплинули на національну волю України до боротьби. По-перше, національна ідентичність українців виявилася набагато сильнішою, ніж він очікував. По-друге, ставки вже не можуть бути вищими для українців — це екзистенційна загроза. Тоді як росіяни борються за… за що саме, власне? По-третє, союзники мають значення, і хоча країни не посилають свої війська в Україну, світ явно знаходиться на цьому боці, за винятком… ну… Білорусі.
Нарешті, вільний світ, можливо, навіть сам здивувався своєю готовністю використати свої економічні важелі влади для впливу на цю боротьбу. І соціальні мережі теж присутні в ній щодня, щогодини, щохвилини, щоб задокументувати силу цих факторів, а іноді й посилити їх вплив.
Дослідження RAND і події в Україні показують, наскільки важливою є воля до боротьби для досягнення результатів. Крім того, у зв’язаному світі соціальних медіа зображення та повідомлення можуть швидко розповісти історію, яка сильно підтримує або пригнічує волю до боротьби.
Читайте також: Том Купер: «Кожне завдання Путіна перевищує можливості росіян»
Бажання боротись важко оцінити (танки набагато легше порахувати), і, за рідкісним винятком, ранні оцінки перспектив росії в Україні значною мірою ігнорували волю до боротьби та зосереджувалися на техніці. Але Сполученим Штатам та їхнім союзникам доведеться це зрозуміти та врахувати.
НАТО значно покращило свої можливості та працює над підвищенням готовності, але як його підрозділи реагуватимуть на полі бою? Як його лідери реагуватимуть на різні сценарії вторгнення за участі держав-членів? Наскільки добре розуміють бажання боротись військових підрозділів і політичних лідерів у Китаї та на Тайвані? Міністерству оборони США може знадобитися доктринальне визначення волі до боротьби, щоб включити його в планування, моделювання та аналіз. Якщо цього не зробити, військова готовність США може погіршитись, а це зробить конфлікт більш вірогідним.