Бої в районі населеного пункту Іловайськ чітко поділяються на два періоди: до та після вторгнення збройних сил Російської Федерації (тобто до та після 24 серпня 2014 року).
Спочатку від українських військ Іловайськ «захищався» так званим місцевим «ополченням» — мешканцями Іловайська, Зугреса та інших населених пунктів («дві неповні роти», як стверджують бойовики). За свідченнями наших бійців, вони були погано одягнутими та не мали військової екіпіровки. Наприклад, одразу кілька учасників боїв за Іловайськ розповідали, що місцеві «ополченці» не мали амуніції для магазинів до автоматів Калашнікова та носили їх у звичайних базарних картатих сумках.
Після 13 серпня на території Донецької області залишилися тільки дві по-справжньому гарячі точки: Іловайськ та район Жданівки (де перебували частини 25-ї окремої повітряно-десантної бригади). На інших ділянках — навколо Горлівки, Донецька, під аеропортом — Збройні Сили України не виявляли активності, а південь Донецької області після розбиття сектору Д взагалі контролювався російськими військами. Це дало змогу супротивнику перекинути в Іловайськ додаткові загони сепаратистів та російських терористів. Коли ж стало зрозуміло, що натиск добровольчих батальйонів та частин Збройних Сил України все одно не спинити, у ніч з 23 на 24 серпня 2014-го було введено російські регулярні війська.
Першими загиблими з боку супротивника під Іловайськом були добровольці з так званого Казачого союзу «Область війська Донського». Це збройне формування виникло на території Ростовської області, де відбули навчання перші добровольці з числа донеччан та громадян Росії. Формування було чимось на кшталт сепаратистів серед сепаратистів: у «ДНР», «ЛНР» та «Новоросію» вони не вірили, проте прагнули відродити кордони Війська Донського станом на 1917 рік. Залізнична станція «Іловайськ» була в межах їхніх інтересів (як відомо, у «ДНР» та «ЛНР» пізніше деяких «казачих» ватажків зліквідували, декого заарештували, а їхні загони розформували).
Читайте також: Російські солдати на українських кладовищах
Тож представники «казаків» періодично з’являлися під Іловайськом, і перші четверо (усі донеччани) загинули 3 липня 2014-го неподалік населеного пункту Новий Світ (під Старобешевим). У цьому «вбивстві» «казаки» звинувачують військовослужбовців 40-го батальйону територіальної оборони Збройних Сил України «Кривбас». На жаль, ця історія мала для деяких кривбасівців фатальні наслідки під час виходу так званим зеленим коридором. За невідомих обставин до рук «казацьких» ватажків потрапило 15 полонених, переважно кривбасівців. Вісім із них з полону так і не повернулися та, за деякими даними, були там убиті.
Упродовж 5–9 серпня у сутичках із підрозділами Збройних Сил України, а також двома десятками «правосєків», що прибули туди, загинуло ще четверо місцевих «ополченців».
10 серпня 2014 року, після прибуття підрозділів «Азову», «Шахтарська» та «Донбасу» (трохи більше як 200 бійців) почався перший штурм Іловайська.
Що цікаво: сепаратисти знали про підготовку цього наступу, а тому напередодні перекинули з Пісків під Донецьком до села Грузько-Ломівка понад 200 «казаків» («Макеевская сотня», загін «Б-2», група «Севера»), а до села Садове — перші підрозділи Слов’янського батальйону.
Читайте також: Реальні втрати російської армії й припущення
Під час боїв 10 серпня загинуло не менше як вісім сепаратистів (половина — «казаки», інші — місцеві «ополченці»). Чотирьох стрєлковців зі Слов’янського батальйону азовці захопили в полон (пізніше їх відпустили), двоє вважаються зниклими безвісти (Микола Мурашко та Андрій Сюльгін). Між іншим, не виключено, що вони обидва поховані як неідентифіковані на Кушугумському кладовищі в Запоріжжі. Але близькі Мурашка навіть не зверталася до представників України щодо проведення аналізу ДНК, а ось родина Сюльгіна беззаперечно вірить у міф про «таємні в’язниці СБУ», а тому відмовляється від експертизи.
Штурм 10 серпня міг закінчитись успіхом: «казаки» та «ополченці» почали втікати з поля бою під Іловайськом. Але, за свідченнями учасників цього наступу, не вистачило сил, щоб дотиснути супротивника: броня Збройних Сил України, яка перебувала на блокпостах, просто не підтримала добровольців.
11, 12 та 13 серпня «казаки» здійснили контратаки з метою відбити село Грабське. Їм удалося знищити один український танк Т-64 та підбити БМП (зі складу 51-ї бригади). У цьому бою вони втратили одного донеччанина. Наступного дня в Грабському загинуло ще двоє «казаків» (із Донецької області).
Але найбільші втрати сепаратисти зазнали 13 серпня: автобус із підкріпленням «казаків» із загону «Б-2», який мчав на допомогу оточеним у Грабському, виїхав просто на український танк. Від вибуху загинули всі, хто був усередині. Цей автобус мерців у старих синіх бушлатах внутрішніх військ докладно описаний у спогадах Романа Зіненка «Іловайський щоденник». Сині бушлати, тому що в Донецьку «казацькі формування» розгорталися на території колишньої частини Національної гвардії України № 3023. Відповідно уніформу вони теж брали звідти.
Читайте також: Вони захищали ДАП
Тільки 13 серпня в районі Грабського загинуло 12 «казаків». Згідно з даними інтернет-користувача Necro Mancer це були два громадяни Російської Федерації, один кримчанин, шість донеччан, двоє з Макіївки, один із Ясинуватої.
Крім «казаків» та «ополченців», у бою за Грабське також брала участь група з 10 кадировців під керівництвом Графа. Пізніше чеченці з’явилися в Іловайську в значно більшій кількості: вони були практично у кожному сепаратистському підрозділі.
До Іловайська також прибув Слов’янський батальйон у повному складі з однією самохідкою «Нона» та батареєю: трьома 120-мм мінометами та двома «Градами». У «казаків» з’явилася мінометна батарея (один міномет 82-мм та два міномети 120‑мм). Гарнізон також був посилений двома танками та трьома БМП. Підтягнулися батальйон «Беркут», загін Бєзлєра з Горлівки та кілька інших формувань. Росіянами була надана вогнева підтримка у формі кількох реактивних систем залпового вогню «Ураган» (представники «ДНР» заявили, буцімто вони відбили «Урагани» в українських військ).
Починаючи з 16 серпня, сепаратисти та російські терористи почали стріляти з «Ураганів», «Градів» та мінометів по розташуванню українських частин. Коли ж добровольчі батальйони зайшли в Іловайськ, їх засипали з реактивних систем залпового вогню й там. Разом із нашими бійцями масово гинули й місцеві мешканці. Всього, як встановлено, зокрема, з допомогою міжнародних спостерігачів, під час боїв за Іловайськ загинуло 36 мирних мешканців (половина — чоловіки, половина — жінки). Більшість із них загинула саме від «Градів» та «Ураганів» росіян і сепаратистів. Наприклад, в інтернеті один із сепаратистів, який служив у слов’янській батареї, вихвалявся, як йому вдалося накрити з «Граду» залізничну станцію в Іловайську. Цей запуск «Градів» зняв на свою мобілку командир батальйону «Миротворець» Андрій Тетерук. Від залпу не постраждав жоден з українських бійців, проте загинуло щонайменше двоє мирних мешканців.
Надалі супротивник мав такі втрати:
● 15 серпня внаслідок невдалої нічної атаки на український опорний пункт у районі села Зелене втратити два бойовики (один із Донецької області, один — громадянин Республіки Білорусь);
● 16 та 17 серпня загинуло двоє сепаратистів із батальйону «Беркут» (горлівчанин та донеччанин);
● 18 серпня було вбито троє «ополченців» на блокпосту в районі так званого 2-го десятилетського ставка;
● 19 серпня — четверо загиблих із різних підрозділів (усі з Донецької області, один досі вважається зниклим безвісти);
● 20 серпня «казаки» за підтримки двох танків та одного БМП знову спробували атакувати опорний пункт 40-03 біля села Зелене. Але в одного танка у стволі застряг снаряд, в іншого відмовила електроніка. Атака зірвалася.
Читайте також: Іловайський мартиролог 7–29 (31) серпня 2014 року
Цього самого дня українські війська повторно пішли на штурм Іловайська та зайняли його. Загинуло щонайменше двоє сепаратистів (із Макіївки та Донецька). Імовірно, втрати супротивника були значно більшими: є інформація, що саме цього дня в бік Іловайська було введено загін Бєзлєра (цей загін залишався в місті до 23 серпня). Сам Бєзлєр зізнався в інтернеті, що в боях за Іловайськ втратив вісім бійців. Серед імен убитих бойовиків вони поки що не ідентифіковані.
Станом на 21 серпня 2014 року, коли добробати закріпились у частині Іловайська, сепаратисти та російські терористи вичерпали абсолютно всі свої резерви. Ситуація для них була настільки складною, що загін Бєзлєра у ніч з 22 на 23 серпня дезертирував з Іловайська та вирушив убік Росії.
Дані про загиблих сепаратистів та російських добровольців в Іловайську після 20 серпня, на жаль, неповні:
● 22 серпня в Іловайську загинув боєць Слов’янського батальйону (зі Слов’янська);
● 24 серпня — сепаратист із Маріуполя, який був захоплений у полон та відправлений на машині батальйону «Кривбас» у тил. Розстріляний у машині разом з одним із кривбасівців, ймовірно, російськими солдатами;
● 25 серпня — сепаратист із Миколаєва;
● 26 серпня — двоє місцевих «ополченців», а також двоє чеченців;
● 27 серпня — двоє або четверо «ополченців» із Харцизька;
● 29 серпня 2014-го під час так званого зеленого коридору сепаратисти були вкраплені серед російських солдатів, щоб візуально здавалося, буцімто це загони «ДНР». Кілька загонів мали також свою «ділянку фронту». Зокрема, «казаки» під Іловайськом. Цього дня про бойові зіткнення під Іловайськом саме з підрозділами «ДНР» нічого не відомо. Але медики з 8-ї медичної роти, які збирали загиблих після трагедії в «зеленому коридорі», підібрали тіла двох або трьох «ополченців» неподалік Старобешевого та завезли до місцевого моргу (у медиків збереглося навіть фото з цими загиблими). Їхніх імен знайти в інтернеті не вдалося.
Нарешті, родини, які підтримують «ДНР», досі розшукують двох бійців, що зникли безвісти під час боїв за Іловайськ (але точна дата, коли це сталася, невідома).
Таким чином, під час боїв за Іловайськ достеменно встановлено смерть приблизно 70 бойовиків із загонів, що тоді підпорядковувалися «ДНР». Із них точно відомо, що лише четверо були громадянами Російської Федерації, один — Республіки Білорусь, дані про громадянство восьми-десяти бійців віднайти не вдалося. Основна маса загиблих — уродженці Донецької області, один — мешканець Миколаєва, ще один — кримчанин.
Втрати російських регулярних військ під Іловайськом після вторгнення на територію України в ніч із 23 на 24 серпня 2014 року будуть проаналізовані в іншій статті.