Протягом 30 років Договір про ліквідацію ракет середньої та малої дальності був наріжним каменем європейської стабільності. Тож коли президент США Дональд Трамп заявив про вихід його країни зі знаменної угоди, підписаної Рональдом Рейґаном і Міхаілом Ґорбачовим, це не тільки стривожило європейських політиків і стратегів, а й призвело до гарячкових спроб трансатлантичного лобіювання, щоб схилити ексцентричного господаря Білого дому передумати.
Сполучені Штати вже кілька років висловлюють занепокоєння тим, що Росія порушує умови Договору, проте Трамп заскочив союзників по НАТО зненацька, коли в жовтні несподівано оголосив про своє рішення. Європейці згодні з Вашингтоном, що Москва давно перейшла межі угоди (яка передбачає знищення всіх російських та американських ракетних систем дальністю від 500 до 5500 км), розробляючи нові крилаті ракети наземного базування з більшою, ніж дозволяється документом, дальністю. Проте союзники, на відміну від США, не хочуть скасування: вони наполягають, що Адміністрація Трампа повинна дотримуватися умов Договору й змушувати до цього росіян.
Угода про ліквідацію ракет має вкрай важливе значення для Європи. Вона безпосередньо пов’язана саме з її безпекою, а не США. Уже друге покоління покладається на неї як на гарантію того, що західноєвропейським містам не загрожує атака спочатку радянських, а тепер уже російських ракет. Заява Трампа схвилювала Францію та Німеччину. Ці країни дорікають Росії за спроби порушити умови Договору, проте закликають Вашингтон не ставити на ньому хрест. Навіть Велика Британія, яка зазвичай підтримує американців у питаннях оборони, повідомила, що прагне зберегти чинність документа. Такої самої думки й генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберґ.
Читайте також: Зоряні війни-2. Які наслідки для Росії матиме нова гонка озброєнь зі США
Проте європейці знають, що політика Трампа є продуктом жорсткого курсу Джона Болтона — безкомпромісного радника з національної безпеки. Останній взагалі проти договорів для контролю над озброєннями, бо, за його словами, вони обмежують свободу США на формування власної оборонної політики. Ще до того, як його призначили радником, Болтон висував пропозицію щодо виходу Америки з Договору про ліквідацію ракет. Він також хоче, щоб Сполучені Штати вийшли з угоди CHO-3 (або New Start) між РФ та США, яка передбачає зменшення розгорнутих стратегічних ядерних озброєнь.
Тепер, здається, і Трамп пристав на суперечливий підхід Болтона до Росії. Донедавна американський президент старався не критикувати Москву, що найяскравіше продемонстрував цього літа під час неприємної зустрічі з Путіним на саміті в Гельсінкі. Однак тепер він мусить триматися жорсткішого курсу: з одного боку, щоб догодити своїм республіканським прихильникам напередодні проміжних виборів у Конгрес, а з другого — щоб ніхто не думав, ніби Трамп потурає росіянам, боячись, що ті оприлюднять на нього компромат про їхні минулі фінансові справи.
Для європейців проблема в тому, що вони так само, як американці, обурюються порушеннями Росії, та не можуть припинити діяльність Путіна з розробки ракетної системи (у Росії її називають 9M729), яка, вочевидь, виходить за межі Договору про ліквідацію ракет. Чи варто НАТО запровадити додаткові санкції проти Росії? Найімовірніше, це нічого не дасть: ті, які було запроваджено після вторгнення росіян в Україну, не змусили РФ змінити політику — хіба ще більше налаштували проти Заходу. Чи варто й далі чинити дипломатичний тиск? Це поки що теж безрезультатно. Може, американцям слід почати створення власних ракет середньої дальності? Програма розробки, власне, уже почалася: Конгрес виділив 2017-го $58 млн. Та знадобиться кілька років, перш ніж американські ракетні сили сягнуть такої кількості, щоб Москві довелося хвилюватися.
Розірвання договору видається жорсткішим та ефективнішим методом. Проте Кремль отримає додаткову тему для пропаганди. Росіяни вже нагнітають ситуацію, називаючи Адміністрацію Трампа войовничою інституцією, яка ставить під загрозу європейську безпеку. Це вже позначається на європейській громадській думці. Якщо США справді вийде з Договору, Росія матиме свободу розмістити нові ракети наземного базування поблизу кордонів НАТО, створюючи загрозу для європейських країн. Нові країни — члени Альянсу в Східній Європі, особливо Польща та країни Балтії, почуваються найвразливішими.
Читайте також: Новітні війни: останній аргумент
30 років тому, коли Радянський Союз розташував ракети середньої дальності «Піонер» (SS-20), що загрожували Європі, НАТО відреагувало так званим подвійним рішенням. А саме розгорнуло власне схоже озброєння та водночас вело з Москвою переговори, домовляючись прибрати і російські SS-20, і натовські «Першинги» та крилаті ракети, розміщені на противагу в Західній Німеччині.
Нині така стратегія нікому не видається доцільною, та й, мабуть, не спрацювала б. Передусім Болтон не має наміру вести переговори з режимом Путіна. Він відвідав Москву минулого місяця, щоб поспілкуватися, але повернувся без свіжих пропозицій щодо переговорів та ідей стосовно того, як зміцнити Договір. Натомість назвав угоду «застарілою, немодною та ігнорованою багатьма країнами».
Конгрес США також не бажає витрачати гроші на повномасштабне розгортання ракет середньої дальності. Ракети коштують дуже дорого, а переважна частина американців, зокрема Трамп, вважає, що європейці мають виділяти більше грошей на власну оборону. Нарешті, якщо у 1980-х розташування ракет «Першинг» і крилатих ракет спричинило акції протесту в Західній Німеччині, то нині зчиниться справжня колотнеча. Жодна політична сила не втримається при владі у ФРН, якщо запропонує повернути американську ядерну зброю на територію країни.
Читайте також: Die Welt: Подарунок Трампа Путіну
Одним із варіантів могло б стати розміщення нових американських озброєнь у Польщі чи в інших країнах колишньої Організації Варшавського договору. Такий розвиток подій дуже сподобається місцевому населенню, яке побоюється намірів росіян і прагне гарантій від Заходу. Та розташування будь-якої зброї буде безпосереднім порушенням обіцянки, яку дав Захід. В Основоположному акті НАТО — Росія від 1997-го союзники заявили, що не мають «наміру, плану чи підстав для того, щоб розміщувати ядерну зброю на території нових країн-членів». Вони запевнили Москву, що навіть не планують влаштовувати там склади ядерної зброї.
Представники Адміністрації Трампа можуть сказати, що після того, як Росія вторглася в Україну, умови змінилися. Вони можуть також заявити, що так було порушено угоду між НАТО й РФ, тож і Захід тепер не мусить дотримувати обіцянок. Та знадобиться згода всіх країн — членів Альянсу на скасування Договору, а Німеччина, без сумніву, не погодиться.
Європейці готуються лобіювати у Вашингтоні рішення про подальше дотримання Договору. Проте два суттєві аспекти зменшують шанси на успіх. По-перше, Трамп злиться на європейців за те, що вони не підтримують санкцій проти Ірану, поновлених на початку цього місяця. Європейці потай розраховують на продовження торгівлі з Іраном без використання доларів. Проте Вашингтон рішуче налаштований покласти край ядерній угоді, підписаній за президентства Барака Обами, тому вважає європейців зрадниками. Тож навряд чи Трамп тепер прислухається до них в іншому питанні.
Читайте також: Танки уповільненої дії: Європа vs Росія
По-друге, це проблема з КНР. Китайці не долучалися до Договору про ліквідацію ракет середньої та малої дальності й за 30 років, що минули з часів підписання, розробили власні ракетні системи, заборонені для Росії та США. На думку Трампа, це неприйнятно, що РФ та Китай обзаводяться такою зброєю, а США ні. Очевидно, Адміністрація Трампа прагне якось показати Москві, що не потерпить порушень, до яких, на думку американців, вдається Росія протягом останніх чотирьох років. Сполучені Штати не оприлюднили даних, які підтверджують, що Росія шахраює, адже це переважно засекречена інформація, що добувається розвідкою.
Трамп міг би відправити в європейські води більше американських субмарин, оснащених ядерними боєголовками. Це не буде порушенням Договору про ліквідацію ракет, не сколихне європейської громадської думки, бо ж підводні човни ніхто не бачить, а от Росія неодмінно стривожиться. Щоправда, така гра ризикована. Наразі головна суперечка є трансатлантичною: між прихильниками жорсткого курсу Болтона, які прагнуть виходу США з Договору, та європейцями, які гадають, що це матиме катастрофічні наслідки для їхньої безпеки.