Навіть за офіційними даними Антимонопольного комітету, у 2010 році її рівень зріс у 29 галузях, зокрема газовій, електроенергетиці, імпорті нафтопродуктів, гірничо-металургійному комплексі та хімічній промисловості. У 2011-му лише 49,8% продукції було реалізовано на ринках, де комітет не помітив обмежень конкуренції.
Монополістів можна поділити на чотири типи. Перший – природні монополії, що існують без передумов для появи нових гравців. Приміром, вартість входження підприємства на такий ринок є занадто високою, щоб інвестори зацікавилися проектом. Логічно, коли природна монополія належать державі, щоб надприбутками користувалося суспільство. Яскравим прикладом такої є Укрзалізниця – інвестувати кошти в ще одні рейки занадто дорого, тож і конкуренції тут немає. «Дублювання функцій цих підприємств невигідне суспільству загалом. Скажімо, у кожному місті є водопровід. Побудувати альтернативний можна, але вартість того проекту дуже висока, а суспільна користь від нього вельми сумнівна, – розповідає аналітик Міжнародного сектору перспективних досліджень Олександр Жолудь. – Зазвичай із природними монополістами намагаються боротися обмеженням максимальної планки їхніх прибутків та контролем за ціноутворенням таких корпорацій». Суміжними з зазначеними монополіями є ринки газо- і водопостачання, ЖКГ.
Другий тип – регіональні гравці, які мають істотні переваги на певній території. Наприклад, за даними Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв’язку та інформатизації (НКРЗІ), такі ринкові переваги мають понад 400 українських операторів.
Читайте також: Олігархічна система гальмує розвиток країни
Нещодавно Антимонопольний комітет визначив вісім компаній на ринку роздрібної торгівлі лікарськими засобами з ознаками зловживання монопольним становищем. За повідомленням АМКУ, суттєві обмеження конкуренції мають місце на цілій низці регіональних ринків, зокрема ритуальних послуг, послуг автостанцій, паркування автотранспорту, платних медичних послуг тощо. «Ці обмеження зумовлені наявністю перешкод для входження на відповідні ринки, пов’язаних зі значними витратами на створення матеріально-технічної бази для проведення відповідних видів діяльності або ж з організаційними нюансами, як-от необхідність отримання відповідних ліцензій та дозволів на здійснення вищенаведених видів діяльності», – пояснюють в АМКУ.
Третій тип – всеукраїнські компанії, що працюють на ринках із динамічною конкуренцією та мають істотні частки охоплення споживачів. Наприклад, «Київстар» та МТС, згідно з iKS-рейтингом операторів стільникового зв’язку за червень поточного року, ділять між собою відповідно 45,8% і 35,3% галузі. Крім них до рейтингу включено ще п’ять компаній: life:), Інтертелеком, Укртелеком, Peoplenet та ITC. Трендом 2010–2012 років стало посиленням ознак монополізації цього сектору. Кожен із двох згаданих вище найпотужніших гравців контролює понад 35% ринку, визначених законодавством як критерій для монополії. Донедавна між ними спостерігалася потужна конкуренція за нових абонентів. Однак останнім часом, ймовірно з огляду на насичення і навіть певні ознаки перенасичення ринку, а також на той факт, що обидві компанії віднедавна контролюють росіяни, стали з’являтися дедалі очевидніші ознаки їхніх скоординованих дій, які, зокрема, вилилися в невиправдано різке підвищення тарифів на мобільний зв’язок навесні-влітку 2012-го.
Четвертий тип монополістів найактивніший – це підприємства з ознаками домінування, що належать до фінансово-промислових груп, які завдяки привілеям і доступу до адміністративного ресурсу нарощують свою частку на певних ринках. Саме з цим фахівці Інституту економіки та прогнозування НАНУ пов´язують те, що «головними чинниками конкуренції стають не так витрати, ціна і якість товару, як рівень та обсяг корпоративної влади й контролю над ринком, що досягається за допомогою позаекономічних засобів».
Цікаво, що Антимонопольний комітет, серед керівників якого двоюрідний брат першого заступника генпрокурора Рената Кузьміна Рафаель Кузьмін (перший заступник голови АМКУ), не бачить ознак монополізації економіки і навіть домінування на багатьох ринках компаній деяких олігархів. Натомість, за підрахунками незалежних експертів, активне скуповування в останні два-три роки українських активів кількома особами, найбільш наближеними до влади, призвело до фактичної монополізації таких великих галузей, як ринки феросплавів, міндобрив, електроенергетика, металургія, авіаперевезення тощо (див. «Господарі економіки»). Особливо активні структури Ріната Ахметова, Дмитра Фірташа та Ігоря Коломойського, якому наразі вдається знайти спільну мову з владою. При цьому виділяється також група так званих нових українських мільярдерів: Юрій Косюк, Олег Бахматюк, Андрій Веревський. За прогнозами інвестиційних аналітиків, якщо ця трійця не збавить нинішні темпи скуповування підприємств агропромислового комплексу, незабаром на багатьох продовольчих ринках домінуватимуть двоє-троє гравців.
Монополізм та обмеження конкуренції негативно позначаються на якості й ціні товарів і послуг. Приміром, українців, які часто подорожують, давно цікавить питання: чому внутрішні рейси в країні коштують у рази дорожче від внутрішніх рейсів у державах ЄС? Так, вартість квитка на кінець вересня за маршрутом Київ – Донецьк – Київ у компаніях «Дніпроавіа» та «АероСвіт», що входять до орбіти інтересів групи «Приват» Ігоря Коломойського, коливається від 870 до 2000 грн. Для порівняння: переліт у найдорожчого авіаперевізника Польщі LOT за маршрутом Варшава – Краків – Варшава на той самий період коштував у гривневому еквіваленті до 740 грн. До якості послуг вітчизняних авіаперевізників при цьому пасажири мають великі претензії. У практиці «АероСвіту» траплялися ситуації, коли рейси виконувалися раніше від призначеного часу, їх переносили або взагалі скасовували, як це було цього літа, з відповідними наслідками для людей, що завчасно не отримали інформації про зміну розкладу. Після об’єднання кількох операторів – «АероСвіту», «Дніпроавіа», «Донбасаеро» та «Роза Вітрів» – під одним дахом структур, які пов’язують із групою «Приват», остання тепер контролює, за різними даними, майже 30% загального ринку авіаперевізників. Відхопити левову частку ринку приватівці зуміли, але за наявного парку літаків вони просто не спроможні обслужити всі маршрути у своєму пулі.
Читайте також: Коли олігархи ляжуть під Путіна
Домінування монополій на низці ринків негативно впливає і на економіку. Тенденція до збільшення від’ємного сальдо торгового балансу країни, зокрема, спровокована монополізацію певних галузей. Наприклад, в Україні феросплави виробляють Нікопольський, Стахановський та Запорізький феросплавні заводи, які пов’язують із групою «Приват». Віднедавна спостерігається поступове зростання імпорту феросплавів. За даними Держкомстату, за січень–грудень 2011 року останніх було ввезено 256,4 млн кг на загальну суму $602 млн. Тоді як 2010-го наші підприємства придбали їх за кордоном лише 107,67 млн кг, витративши $280 млн.
Олігархи, що зазвичай перерозподіляють наявне національне багатство, замість того щоб створювати нові активи, намагаються при цьому витиснути по максимуму з придбаних підприємств, нехтуючи їх модернізацією. Натомість усі отримані надприбутки воліють спрямовувати на здобуття контролю над іншими об’єктами, які потім знову вичавлюють, як лимон, щоб продовжити далі означений ланцюжок. За такої бізнес-моделі вони також не зацікавлені у підвищенні професійних якостей своїх працівників, а відтак і збільшенні оплати їхньої праці. Таким чином країну прирікають на деградацію.