У нещодавньому інтерв’ю британському YouTube-подкасту «The Rest Is Politics» президентка Молдови Мая Санду заявила, що у разі проведення референдуму про приєднання своєї держави до Румунії, вона би проголосувала «за». Її висловлювання очікувано зіткнулися з критикою з боку молдовської опозиції.
Так, очільник найбільшої опозиційної Партії соціалістів, експрезидент країни Ігор Додон припустив, що Санду мріє стати главою нової румунської держави, а її позиція продиктована думками про своє майбутнє. Партія вимагає негайної відставки молдовської президентки, посилаючись на «загрозу існування Молдови як незалежної держави» та «зраду Батьківщини».
Утім заява Санду не є чимось новим. По-перше, таку ідею вона вже підтримувала у 2016 році, коли вперше балотувалася на посаду президента. По-друге, дискусія про об’єднання Молдови та Румунії — так званої «унірі» — триває понад три десятиліття.
У коментарі Тижню заступник виконавчого директора аналітичного центру Українська призма Сергій Герасимчук заявив, що цю ідею обговорюють фактично з моменту здобуття Молдовою незалежності, а теза про одну націю, розділену поміж двох держав, є аксіомою двосторонніх відносин між Бухарестом і Кишиневом.
«Проте, поза риторикою, реальних кроків, а передусім впливових політичних сил, що могли би втілити такий задум — нема. Проблема тут багатовимірна. Передусім, якби таке об’єднання і постало на порядку денному, на нього потрібна згода населення обох країн. Підстав вважати, що у кожній з країн набереться більшість тих, хто прагне “унірі” немає. До того ж, Бухарест має зважати ще й на позицію ЄС. Сумнівно, що лідери Євросоюзу готові до його розширення у такий спосіб. Там навіть до приєднання Молдови в якості держави-члена після усіх необхідних процедур ще не готові», — зазначає він.
Попри історичну та культурну близькість, об’єднання Румунії і Молдови залишається суперечливим питанням через неоднорідність суспільних поглядів, страх втрати суверенітету та соціально-економічні відмінності. Важливу роль відіграють також питання безпеки й міжнародного контексту.
«Брак “апетиту” на “унірю” та неготовність рухатись далі, ніж декларації, тягне низку викликів. По-перше, це соціально-економічна асиметрія — Молдова, одна з найбідніших держав Європи. Її приєднання до не найбагатшої Румунії послабить Бухарест і вимагатиме суттєвих вливань у нові території. Гроші на це може виділити хіба що ЄС, але навіщо Брюсселю винаходити велосипед, якщо можна просто дочекатися вступу Молдови і працювати через налагодження механізми accession funds і cohesion funds?», — зазначає Тижню Сергій Герасимчук.
По-друге, інтегруючи Молдову, Румунія фактично інтегруватиме й проросійську частину населення. А отже — виборців для політичних сил, пов’язаних з Москвою, у час, коли сама Румунія мало не обрала президента, якого росіяни підтримували, маніпулюючи у соцмережах.
«Як вирішувати подібні проблеми, якщо й кількість відверто проросійських виборців зросте, невідомо. Так само, невідомо, якою буде реакція у проросійських Придністров’ї та Гагаузії і як врегулювати їхній статус у нових умовах. Без врегулювання цього статусу Румунія просто імпортує до себе всі наявні проблеми Молдови. У Бухаресті навряд чи готові до цього», — наголошує Тижню Сергій Герасимчук.
Читайте також: Мігай Ісак: «Місцеві еліти Тирасполя все ще розглядають Москву як свого головного гаранта безпеки»
Придністров’я відіграє ключову роль у дискусіях про об’єднання Румунії та Молдови, адже воно є інструментом геополітичного впливу Росії та джерелом постійної нестабільності.
«Молдова не контролює цю територію. Формат “5+2” помер. Нові плани врегулювання, зі слів високопосадовців, розробляються, але далекі від фіналізації. До того ж, цього року у Придністров’ї так звані президентські вибори, і росіяни намагатимуться проштовхнути на цю посаду свого “яструба”, що може лише ускладнити ситуацію та створити додаткові ризики для безпеки та стабільності», — каже заступник виконавчого директора аналітичного центру Українська призма.
Багатьох цікавить, чому Майя Санду взагалі озвучила цю думку, адже у молдовській політиці тема об’єднання з Румунією завжди була чутливою. За словами Сергія Герасимчука, можна припустити, що ця заява президентки Молдови — це сигнал про готовність до радикальних кроків.
«Мовляв, усім відомо, які ризики несе сценарій “унірі”, але якщо тиск з боку Москви стане нестерпним, то Молдова здатна розглядати всі опції. Відтак, демонструючи готовність до радикальних сценаріїв, Мая Санду насправді підвищує ставки, але, можливо, для того, щоб зберегти статус-кво», — зазначає Тижню Сергій Герасимчук.
Ще одне припущення, яке може пояснити позицію Санду — бажання створити ґрунт для продовження кар’єри.
«Оскільки у Молдові вищої за наявну позицію вже нема, то після другого терміну Мая Санду може продовжити кар’єру у Румунії. Щонайменше в якості сенаторки румунського парламенту, а якщо мітити вище, то й євродепутаткою. Адже були в євродепутатах і румунський експрем’єр Дачан Чолош, і румунський президент Траян Бесеску. Для Санду, як громадянки не лише Молдови, але й Румунії, такий шлях цілком відкритий. Якщо вона його обере, то тези про об’єднання Молдови і Румунії цілком можуть лягти в основу її нової політичної програми вже по той бік Прута», — наголошує Тижню Сергій Герасимчук.