Наскільки виправдано вважати подвійний теракт 22 липня виявом певної політичної тенденції, чи йдеться про вчинок одинака-егоцентрика? По обидва боки Атлантичного океану думки експертів розділилися. У Сполучених Штатах переважно кажуть, що трагедія є наслідком провалу європейської політики багатокультурності. Тоді як у Європі більше уваги приділяють особистості вбивці.
ХРЕСТОНОСЦІ ТА МАГОМЕТАНИ
«Масовий убивця Андерс Брейвік народився від терактів бен Ладена, – вважає французький ісламознавець Матьє Ґідар, автор книги «Нові терористи». – Саудівський терорист змальовував Захід як світ сучасних хрестоносців, що прагне винищити мусульманську цивілізацію. Він закликав до «фанатичної відсічі фанатикам». Андерс Брейвік віддзеркалює цей дискурс. Пропагує «вичистити Європу від ісламу» силовими методами, називає себе хрестоносцем… Себто чітко відгукується на виклик ідеологів радикального ісламу. Навіть у тому, як Брейвік претендує на роль «нового аватару світового тероризму», існує сенсовий зв’язок із засновником Аль-Каїди».
Матьє Ґідар наголошує в інтерв’ю часопису «Фігаро»: «Християнський фундаменталізм є наслідком фундаменталізму ісламського. Обидва рухи використовують ідентичну ідеологію, подібні концепції, ті самі історичні референції, зокрема, посилання на хрестові походи. Мусульманські фанатики кажуть, що Захід підкорив та грабує ісламський світ. Християнські радикали постають проти «ісламського захоплення Європи». Все це – наслідки політичної моди на Середньовіччя епохи президента Буша-молодшого: відновлення принципу дихтомії світу та повернення до логіки простого протистояння християнської та мусульманської цивілізацій».
Американські дослідники, зокрема Марко Папич, аналітик Stratfor по Євразії, схильні бачити в норвезьких подіях відголоски невдач європейської імміграційної та інтеграційної політики стосовно неєвропейських релігій та народів, присутніх нині на території ЄС. Вони вважають, що одна з головних проблем Європи – це якраз «не інтеграція». Мусульмани-іммігранти, наплив яких у Європу з року в рік збільшується, відмовляються інтегруватися в європейську цивілізацію, привносячи натомість свою культуру і тим самим породжуючи нетерпимість до себе з боку європейців. При цьому ліберальний уклад Європи, її політкоректність дотепер змушували політиків заплющувати очі на цю проблему: зростання ксенофобських настроїв замовчувалось; тема ісламу є своєрідним табу для європейців. Відтак Європі неминуче доведеться серйозно переосмислити це питання. «Рано чи пізно така людина, як Брейвік, мусила б з’явитися, – погоджується політолог Паскаль Періо. – Але найменше було шансів побачити її в Норвегії. По-перше, ця країна не є членом Європейського Союзу та не підпадає під численні нормативи на захист багатокультурності, що не влаштовують правих радикалів. По-друге, в Норвегії високий рівень життя, низьке безробіття й дуже мало, порівняно з іншими західними державами, іммігрантів із третього світу».
Однак, хоча Норвегія і не є прямим суб’єктом політичних директив із Брюсселя, проте вся історія цієї країни відбувалася у згоді з провідними європейськими тенденціями. Слушним видається зауваження Марка Папича про те, що норвезькі ультраправі, аналогічно до правих радикальних формацій Данії, Нідерландів, Фінляндії та інших північних європейських держав, «очистилися від екстремістського елементу, аби потрапити до влади і стати партіями істеблішменту».
Чимало північноамериканських аналітиків сходяться на думці, що «політична коректність» дискурсу Європейського Союзу і сусідніх із організацією держав позбавила ультраправий електорат можливості висловлювати свої думки вголос, вступати у відкриті дискусії з поміркованими громадянами та відтак змінювати свій дискурс. Звідси вибухи нелюдської агресії одинаків, як у випадку подвійного теракту в Норвегії.
«Гіпотеза, звичайно, має право на статус робочої, – говорить політолог Паскаль Періо. – Проте нагадую, що саме американський священник Террі Джонс кілька місяців поспіль закликав публічно спалити Коран, що врешті й відбулося у травні цього року в штаті Флорида. Вважаю, що проблема протистояння релігійних фундаменталізмів виходить за межі європейського виміру. Географічно йдеться щонайменше про цілий ореол західної цивілізації».
ПРОТИ СИСТЕМИ
Цікаво, що політична преса Франції, як права так і ліва, головною причиною норвезьких терактів натомість вважає особистість убивці та його персональне ставлення до ісламу, імміграції, європейського майбутнього. «На відміну від автора замаху на президента Ширака цей чоловік не належить до жодної ультраправої структури, – підкреслює Філіп Саліс із часопису L’Independant. – На мою думку, він – великий егоцентрик, надзвичайно високої про себе думки та з претензією залишити власний слід в історії».
Європейські медіа переважно погоджуються, що у більшості європейських країн справді склалися сприятливі умови для наслідування прикладу Брейвіка. «Є відстань між тим, як люди відчувають щоденну реальність, та дискурсом еліт, – вважає політичний журналіст газети Le Figaro Аріель Тедрель. – Скільки існуватиме така дистанція, стільки й не зникатиме ризик аналогічних терактів».
Адже навіть якщо за Андерсом Брейвіком немає організації, ідеї, що він озвучив під час допиту в поліції, – не така велика рідкість. «У Європейському Союзі офіційно зареєстровані 27 правих популістських партій, – уточнює політолог Домінік Рейньє. – У 18 державах вони беруть участь у місцевій політиці, у 14 представлені в парламентах. Більшість із цих радикальних партій сформувалися за першої нафтової кризи в 1970-ті роки».
Завдяки нафтовій ренті економіка Норвегії з розрахунку на мешканця має чи не найкращі показники у світі. Соціальні гарантії тут високі, а рівень безробіття дуже низький. Тим не менш, Андерс Брейвік замислив свій терористичний акт саме як антидержавну дію. Він сподівався на відкритий суд та публічність слідства, щоб найкраще поширити свої ідеї та відчути підтримку однодумців.
«Розстріл носіїв соціал-демократичної ідеології – це, по суті, замах на основи сучасного західного суспільства, – вважає правник Андре Ботей. – На рівні символів йдеться про новий поштовх до того «зіткнення цивілізацій», про який попереджав американський політолог Самюель Гантінґтон. Першим підтвердженням його теорії було 11 вересня 2001 року. Норвезький вбивця демонструє менший масштаб, але аналогічні цілі».
Врешті, не настільки важливо, чи входить Брейвік до конкретної ультраправої організації, чи лише ідеологічно пізнає себе в пріоритетах радикального політичного руху. Його ідеї знаходять відгук. У Франції за публічну підтримку терористові з лав радикального Національного Фронту щойно виключено регіонального політика.
Коли півтора десятки років тому в Сполучених Штатах здійнялася хвиля масових розстрілів по навчальних закладах, що їх здійснювали одинаки, за тими подіями не було політики. Вбивці зазвичай накладали на себе руки, а громадська думка робила висновки, що корінь проблеми – вільний продаж зброї на території Америки. Згодом подібні розстріли відбулися в Європі – у Німеччині та Нідерландах. Експерти заговорили про надмірний вплив брутальних комп’ютерних ігор на підліткову психіку.
Норвезький убивця відрізняється від попередників не лише віком, – йому 32 роки, – але й ідеологічною, навіть культурологічною аргументацією злочину. Преса пише про «абсолютну відсутність почуття провини», що дивує навіть фахівців кримінального права, які всяких бачили. «Я ненавиджу усіх, хто вірить у демократію», – повторює убивця. Чи він один?
Недосконалості політичного устрою відправляють на маргінес чимало людей, які не можуть пояснити собі наслідки й причини глобалізації. Часто такі люди бояться втратити ідентичність у багатокультурному суспільстві та з прихованою чи відвертою симпатією дивляться у бік бунтівників. Особливо ж тих, хто позиціонує себе проти системи і усталеної політичної еліти.