Невдовзі його досвідом зацікавилася британська розвідка MI6. Він консультував її стосовно діяльності підтримуваної Кремлем мафії в Іспанії: розслідування зачіпало фінансові інтереси найвищих чинів у Москві. Причиною вбивства колишнього підполковника могло стати це. Але Овен згадує й інші варіанти, наприклад особисту неприязнь між Літвінєнком і Путіним.
Утікач, який незадовго до смерті здобув британське громадянство, звинуватив Путіна, тоді прем’єра РФ, у масових убивствах: організації вибухів житлових будинків у 1999 році, внаслідок чого загинуло понад 300 осіб.
У Кремлі їх списали на терористів, але докази були непереконливі. Літвінєнко, як і багато інших авторитетних експертів із Росії, вважав, що справжня мета вибухів — створити атмосферу страху, в якій громадяни бажали б сильного лідера. Це спрацювало. Із політичного нуля Путін перетворився на найпопулярнішого політика країни. Іще більшою сенсацією стало звинувачення Літвінєнком Путіна в педофілії.
Слідство вивчає «багате на події» життя Літвінєнка, зокрема співпрацю з Борісом Бєрєзовскім та іншими підозрілими особами. Але воно вщент розбиває міфи навколо його смерті: про те, що він, мовляв, сам отруївсь, був усунутий британською розвідкою чи не вгодив мафії. Розвінчує воно й інші домисли: полоній, яким убито колишнього офіцера, не був украй дорогим (писали, що така доза обійшлася б у мільйони фунтів). Не було й радіоактивного сліду, що тягнувся б до надсекретного ядерного заводу в Росії.
На мою думку, ці моменти роблять розслідування авторитетнішим. Звіт підтверджує лише ті звинувачення проти Росії, докази стосовно яких неспростовні. Найкритичніша його частина стосується не самого вбивства, а відповідальності за нього. Йдеться про двох злочинців. Дмітрій Ковтун й Андрєй Луґовой, радіоактивний слід за якими тягнувся через увесь центр Лондона, однозначно працювали на ФСБ. Відтак дуже ймовірно («можливо», за словами Овена), що вони діяли за інструкціями її тодішнього керівника Ніколая Патрушева та самого Путіна. Росія — бюрократична й централізована держава. Тому немає підстав припускати, що настільки ризикована й важлива справа, як убивство британського громадянина (особливо коли той працює на MI6), не санкціонована на найвищому рівні.
Але Овен також мав доступ до секретних документів та свідків — від MI6, MI5 (служби безпеки, що займається протидією тероризмові та контррозвідкою) і кодувальників Центру урядового зв’язку (ЦУЗ) Британії. Із його висновків очевидно: ці таємні докази свідчать, що в організації вбивства були задіяні найвищі посадовці російської держави.
Найбільша заслуга в розслідуванні належить вдові Літвінєнка Маріні. Вона з величезною гідністю й наполегливістю домагалася проведення слідства — наперекір опозиції у британській владі. Тільки після нападу Росії на Україну в 2014-му уряд Сполученого Королівства надав пані Літвінєнко та іншим
свідкам день у суді.
Однак жодне зі свідчень, почутих у ході розслідування, не стало несподіванкою для офіційного Лондона. Британська розвідка дуже добре знає про аморальність, захланність і вбивчу брутальність, які панують у Кремлі. Про це вона звітує Кемерону та іншим лідерам настільки детально, що прем’єр відчуває до Путіна фізичну відразу під час особистих зустрічей.
Але незвично прямі формулювання у звіті створюють дипломатичну проблему. А зберегти робочі (читай: прибуткові) відносини із Кремлем хочуть, дбаючи про власний інтерес, не лише русофіли Лондон-Сіті. Більша проблема — заспокійники в костюмах у смужечку на Давнінг-стрит. Наші дипломати вбачають у викритті режиму Путіна не можливість, якою слід скористатися, а перешкоду, яку треба усунути. Вони вважають, що допомога Росії — необхідна складова спроб почати мирні переговори в Сирії.
Це катастрофічно хибний підхід. Якщо ми хочемо посадити режим Асада за стіл переговорів, то мусимо більше тиснути на тих, хто його підтримує, як-от Росія та Іран. Наприклад, серйозними розслідуваннями на предмет відмивання грошей — брудних активів РФ, котрі заливають нашу фінансову систему. Нам треба попереджати банкірів, юристів та бухгалтерів, які сприяють цьому грабункові російського народу, що ставки в грі високі. А ще треба висилати російських шпигунів із Лондона на очах у всіх і розслідувати діяльність тих, хто з ними співпрацює, зраджуючи нашу країну в обмін на гроші, послуги й лестощі.
Читайте також: Фобія безпеки
Крім того, маємо спонукати союзників із НАТО і ЄС приєднатися до нас у боротьбі з будь-якими формами російської диверсії, шкідництва й лобіювання — в усьому від енергопостачання до пропаганди.
Російська держава убила Літвінєнка, щоб послати сигнал іншим росіянам: не тікайте, не співпрацюйте із західними розвідками. Ми вас знайдемо, а далі — повільна смерть у муках. Це був сигнал і Сполученому Королівству: Росія може робити що завгодно на вулицях нашої столиці. Британське громадянство не дає захисту.
А який сигнал буде від нас?