З нагоди важливих історичних річниць варто писати виважені аналітичні матеріали. Правда? Можливо, але я знаю, що ніщо не замінить справжніх спогадів, які найкраще розкажуть про давно минулі події.
Із розпадом Радянського Союзу та відновленням незалежності України мені завжди асоціюється прикордонний стовп. Звичайний паскудний стовп із гербом Радянського Союзу, який виднівся по іншій стороні [Західного] Бугу. Я спостерігав за ним щодня у липні та серпні 1991 року. Польський бік кордону був більш-менш доступний – ми любили ловити рибу в річці та проводити там час у розмовах. З радянської сторони кружляли патрулі, розтягувався колючий дріт, і час від часу прикордонники ліниво кричали в наш бік, застрегігаючи від “сюрпризів”.
Про те, що власне знаходиться на сході – ми не знали. Наші діди розповідали нам страшні історії родоводом із Волині. Небагато хто їздив за східний кордон торгувати на базарах Нововолинська, Рівного чи Луцька. Загалом же за Бугом у нашому уявленні простягалася ментальна пустеля, від якої нас відділяв кордон нічим не гірший від берлінської стіни (щоправда через цей кордон ніхто не намагався перебратися). Із найвищих балконів Грубешева було видно копри волинських вугільних шахт, але легше було доїхати до польських копалень на Сілезії, віддалених на 700 км.
Люди побоювалися незнаного. По будинках ходили поголоски про радянські танки, котрі нібито було видно з надбужанських плавнів. Втім, ці плітки ходили віддавна – вони виринали час від часу з епохи польського Воєнного стану, десять років перед тим. Побоювання совітів та Росії заступав полякам їхній здоровий глузд, – особливо ж сильним було це почуття тут на Холмщині.
Пізніше настав путч Янаєва, Україна ж відновила власну незалежність. Сталося це для нас дуже зненацька. Про жителів другої сторони Бугу гворилося до тої пори – “руські”. Телебачення, яке без проблем можна було зловити в наших будинках, транслювало передачі російською. Тепер все мало би помінятися. Місце страху повернення совєтів займав потихеньку страх перед новим сусідом. Польща і поляки повинні були заново навчитися свідомості його – сусіда – існування. До цього часу по-різному їм це вдається.
Влітку 1992 року я був на літньому таборі в тому ж місці. На стовпі вже не висів радянський герб – його змінив тризуб. Стовпа помальовано в синьо-жовті барви. Так виглядає дотепер. Кордон і далі не є місцем надто приємним – радянська спадщина триває донині.
На Холмщині можна почути українське радіо. Воно ідентичне з нашим, польським. Музику переривають реклами та дискусії. Чимало з них стосується роковин незалежності. Висновки, яких доходять учасники цих розмов, такі ж, як і поляків, які беруть участь у подібних радіодискусіях. Не провадять до жодних поважних інституційних змін…