Кожен робітник користувався повагою і мав упевненість у завтрашньому дні. Діти влітку відпочивали у таборах, а решту часу могли займатися цікавими справами в Будинках піонерів. Будувались нові школи, дитячі садки, лікарні. Життя було спокійним і надійним…" Приблизно щось таке кажуть співвітчизники, котрі вважають радянську дійсність суттєво кращою за сьогодення. Звісно, йдеться не про роки сталінщини, воєн та голодоморів, а саме про "ситі" 1960-80ті роки.
Звісно, люди порівнюють в другу чергу з попередніми 1930-50ми роками, а в першу – з "перехідними" 1990ми. Виглядає це у викладі однієї бабульки (торгує цигарками на метро Святошин) приблизно так: "тільки люди після війни обживатись почали, а тут цей (нецензурне слово) Горбачов з його (нецензурне слово) Перестройкою!" Бабця не могла порівняти своє життя із життям людей в цей же час у інших країнах. Але ж ми – можемо.
Не будемо говорити про Франціючи Голандію, ці країни мають цілком відмінний від нас історичний шлях. Але от приклад: Фінляндія, котра – на відміну від решти сусідів Росії – змогла уникнути більшовицького «соціалізму». Кожен може порівняти: коли це ми мали більше свободи, більше прав чи більше достатку за мешканців Фінляндії? Так, в СРСР будували школи і лікарні – але хіба «буржуазна» Фінляндія не робила того ж самого? Тільки що їй не довелося платити за школи Голодоморами і ГУЛАГом.
Але найголовніше – народ Фінляндії навчився жити у своїй державі: коли треба – ставати на її захист, коли треба – давати під зад чиновникам і захищати свої права шляхом маніфестацій та страйків. Фінські робітники навчилися здобувати кращу долю для себе і своїх дітей шляхом роботи у справжніх – а не липових більшовицьких – профспілках, а виборці навчилися розрізняти популістів і відповідальних політиків.
Звісно, те що я написав вище – узагальнення. Проте варто подивитись на те, якою прийшло до Незалежності українське суспільство. Держава в уявленні «маленького українця» – це теоретично джерело усіх можливих благ, а практично – натхненник усіх негараздів і перешкод. І чомусь мало хто задумується що найперша функція держави – це захист прав та свобод громадянина, а все решта – це вже наслідок того, як громадяни цими правами і свободами скористаються.
Так що і «веселі» 90-ті і химерне сьогодення – наслідок в першу чергу радянського формату суспільства, не лише сталінського голодного періоду але передусім хрущовсько-брежнєвського «застою». Так, держава давала нам певну матеріальну стабільність і забезпеченість – проте відбирала свободу мислення та ініціативність. Фактично суспільство стало повністю залежним від «батога» чи «медяника» номенклатури, а номенклатура – в свою чергу – стала зовсім незалежною від суспільства, внаслідок чого цілковито розклалася і прирекла СРСР на повільний чи швидкий розпад. На щастя, він виявився доволі швидким: імперія псевдосоціалізму проіснувала якраз час одного людського життя.
Але всі ті, хто ще вчора був «упевненим у завтрашньому дні» опинились раптово в цілком іншому, нестабільному і непередбачуваному світі. Світі, де добробут не «дають», а «беруть», де безініціативність та невміння захистити себе призводить хіба що до «завтрашнього дна».
І ця маса розгублених людей кинулась вірити обіцянкам тією чи іншою мірою повернути державну годівницю. Хоч у формі «СРСР» хоч у формі «справедливої держави».
Ну і ніби висновок, точніше – відповідь на питання «що робити». Мусить з’явитись нова громадська еліта, котра донесе до українців просте і зрозуміле гасло: права громадян – перш за все, добробут – похідне від цих прав. Ми маємо право контролювати владу, ми маємо право протестувати проти влади, ми маємо право змінювати владу. І чим швидше ми навчимося користуватися цими правами – тим швидше ми станемо вільними та заможними.
А поки що – нагадуємо вчорашніх в’язнів, які сумують за впевненістю у щоденному пайку та даху над головою, от лише в’язниця наша виявилась пісочним замком, що з самого початку не мав жодних шансів бути довготривалим. Чи збудуємо свій вільний український дім? Поживемо, як то кажуть, побачимо…