Едвард Лукас старший віцепрезидент Центру аналізу європейської політики (CEPA, Варшава й Вашингтон)

«Радянські громадяни»

1 Червня 2020, 21:10

Проте тисячі росіян у рамках руху «Радянські громадяни» заходять іще далі, коли стверджують, що більшість учасників березневого референдуму 1991 року щодо майбутнього Радянського Союзу насправді голосували за подальше існування цієї держави. Отже, розпад СРСР після невдалого путчу проти Міхаіла Ґорбачова був незаконним, і сучасна російська держава є узурпатором. Ці поборники ностальгії запровадили (або, як вони самі вважають, відновили) державні структури. Нещодавно газета Moscow Times повідомляла, що Валєнтіна Рєунова — глава «Політбюро», колишня інспекторка Москви, також очолює КДБ і міністерства фінансів та юстиції. Їхня нинішня кампанія поширює теорії змови щодо карантину у зв’язку з пандемією.

Кремль має довгу історію інфільтрацій, маніпуляцій і навіть просування екстремістських рухів, тож було б мудро не сприймати рух «Радянські громадяни» за чисту монету. Владу такі угруповання можуть влаштовувати як запобіжники. Їхнє обурення на адресу російської влади — лише частина меседжа: усі інші країни, що після розпаду Радянського Союзу здобули або повернули незалежність, також вважаються нелегітимними.

 

Читайте також: Незалежність як імператив

Люди, які під час холодної війни виступали проти комунізму, завважать іронію на тлі загрози. Від Естонії до Грузії емігрантські організації підтримують уряди у вигнанні, дипломатичні місії, політичні партії та інші фактичні й символічні вияви державності, щоб утвердити ідею постійності й легітимності радянської імперії.

Поневолені нації Східної Європи були жертвами імперіалізму. Вони виступали за верховенство права й політичні свободи; їх придушили, позаяк ідеї «буржуазного націоналізму» були потенційною загрозою для радянської системи, що базувалася на брехні й терорі 

Урешті-решт, цей підхід себе виправдав. У грудні 1990 року члени польського уряду у вигнанні вилетіли з Лондона до Варшави на урядовому літаку, щоби передати новому вільно обраному президентові Леху Валенсі регалії, які береглися з часів, коли попередники тих урядовців у 1939 році втекли з Польщі. Досі пам’ятаю мою зустріч із 86-річним Ернстом Яаксоном у вересні 1991-го, який прилетів у Вашингтон передати свої вірчі грамоти першого посла Естонії з 1940 року (у післявоєнний період республіка мала лише обмежену дипломатичну місію). У подальші десятиліття Яаксон працював у Генеральному консульстві в Нью-Йорку, представляючи державу, стерту з мапи світу. Невдовзі після того в посольстві Литви мені видав візу (із довоєнним штампом) Стасіс Лорорайтіс — іще один ветеран-дипломат у вигнанні й символ державності цієї країни. Українська народна республіка у вигнанні проголосила перемогу 1992 року. Рада Білоруської демократичної республіки ще тримається, рішуче зберігаючи проблиски короткого періоду державності 1918–1919 років, яких ніхто із нині живих уже не пам’ятає. Минулого літа у Трієсті я зіткнувся із кампанією за відновлення «Вільної території», що існувала за англо-американської протекції з 1947 до 1954 року: поборники стверджують, що подальша влада Італії над портовим містом була некомпетентною й незаконною.

 

Читайте також: Маленькі вороги великої Росії

Основна відмінність між цими ініціативами й рухом «Радянські громадяни» полягає не в рівні рішучості й навіть не в історичній легітимності, а в мотивації. Поневолені нації Східної Європи були жертвами імперіалізму. Вони виступали за верховенство права й політичні свободи; їх придушили, позаяк ідеї «буржуазного націоналізму» були потенційною загрозою для радянської системи, що базувалася на брехні й терорі.

Справжній відповідник ностальгійним росіянам слід шукати в Німеччині, де рух Reichsbürger (Райхс­бюргери або громадяни Райху — Ред.) запевняє, що поразка 1945 року не означала легітимного розпаду Третього Рейху, а Федеральна республіка є маріонетковою державою. Вони також оформлюють документи й заявляють, що закони їх не стосуються. І замовчують злочини минулого. Може, їм варто зустрітися з російськими друзями. Могли б навіть підписати якусь угоду. Раніше ж таке вже бувало. 

Позначки: