Осіння сесія Парламентської асамблеї Ради Європи відзначилась непорозумінням довкола України. У Бюро ПАРЄ (складається з голів політичних груп і комісій) не підтримали ідеї позачергових дебатів щодо нашої держави. Питання винесли на сесію, і хоча більшість присутніх (82 голоси проти 69) висловилися за цей захід, необхідних двох третин голосів набрано не було. Як стверджують самі депутати, такі ситуації свідчать про певні проблеми Асамблеї та необхідність її реформування. Більше про коріння неефективності організації – у матеріалі Ганне Северінсен, екс-доповідача Моніторингового комітету ПАРЄ щодо України, колишньої заступниці голови Ліберальної групи в ПАРЄ.
Навесні 1996 року Парламентська асамблея Ради Європи завзято обговорювала вступ РФ до Ради Європи. Чи вплине членство в ПАРЄ на Росію? Чи, навпаки, Москва матиме вплив на ПАРЄ? Перша національна російська делегація 1996-го долучилася до всіх п’яти політичних груп в Асамблеї (хоча декого, як ось Жиріновского, не запрошували в жодну). До Ліберальної групи входили депутати від «Яблока» і Союзу правих сил, які не підтримували державної політики РФ у питанні, зокрема, Чечні.
Оптимісти сподівалися побачити більш європейську Росію. Але після виборів 2003-го, коли 4/5 складу Держдуми стали пропутінськими, почало здаватися, що змінилася радше сама Рада Європи. Моніторинг ситуації в РФ став рідкісним явищем і вважається втручанням у «внутрішні справи».
Читайте також: На Росію насувається апартеїд
ПРАЦЮЮЧИ НАД ПАРТІЙНИМ КУРСОМ
Зазвичай парламентська система, де національні делегації в міжнародних організаціях складаються з представників усіх партій, обраних до законодавчих органів відповідних держав, є перевагою. З таким устроєм організація може працювати, незважаючи на кордони між країнами, де кожна група об’єднує однодумців із різних куточків світу. Однак система діє лише у разі, якщо групи справді різняться між собою цінностями, а всередині кожної з них утворюється мережа взаємної мотивації. Невиконання цієї вимоги породжує інтриги.
Розподіл на партійні групи, які згуртовують представників різних країн, відіграє ще вирішальнішу роль у Європейському парламенті, тим паче що має значно більший вплив на законодавчі механізми членів Євросоюзу. (Парламент ЄС поділений на сім груп, у той час як ПАРЄ – лише на п’ять.)
Читайте також: Страсбурзькі гойдалки
УЧАСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ ГРУПИ
Багато нових членів ПАРЄ, у яких не було партій, що працювали на основі цінностей, сумнівалися, до якої групи вступати, а останні, своєю чергою, теж вагалися, кого приймати.
Комуністи від України вступили до Об’єднаних лівих. Бютівці спочатку були і серед соціалістів, і серед лібералів, і в консервативно-християнській Європейській народній партії; нашоукраїнці входили до лібералів та ЄНП. Але 2007 року обидві політсили вирішили приєднатися до ЄНП одним блоком. Регіонали нині представлені серед соціалістів і європейських демократів (останні, до речі, сповідують консервативно-націоналістичні цінності) 50 на 50. Тільки Янукович-молодший поки що не входить до жодної з груп. Литвин приєднався до лібералів (разом з одним регіоналом і Сергієм Головатим).
У 2007 році БЮТ першим у Європейському парламенті формалізував відносини з ЄНП. А торік у листопаді ПР підписала договір про співпрацю із соціалістами – традиційними опонентами Європейської народної партії. Такий розподіл, помножений на активність БЮТ у ЄНП, сприяє жорсткості позиції європейських консерваторів щодо Януковича та їхній пильній увазі до інформації про те, що колишні міністри України є жертвами вибіркового правосуддя.
ЯК СТАТИ ПРЕЗИДЕНТОМ ПАРЄ?
20 років тому чотири партії (без Об’єднаних лівих) погодилися працювати за принципом ротації. Замість того щоб влаштовувати виборчі кампанії, президент, призначений групою, має після обрання співпрацювати з президентським комітетом із лідерів п’яти груп. Вони також узгоджують кандидатури голів комітетів і їхніх заступників, а ще важливих доповідачів на ротаційній/пропорційній основі. Ця доволі прагматична схема, на перший погляд, може здаватися не зовсім демократичною і часом спантеличує, оскільки призначена особа не здобула свою посаду завдяки більшості голосів, отриманій на «вільних» виборах. Але очевидно, що вона дає надію тим лідерам груп, які мають час зачекати до наступних виборів очільника ПАРЄ.
2008 року була черга Європейської демократичної групи висувати президента Асамблеї, що могло привести в це крісло росіянина Міхаіла Марґєлова з провладної «Єдиной России» (тоді третину групи становили представники пропутінських сил, від них був і її голова). Щоб уникнути цього, правила ротації дещо змінили, тому президентом на 2008–2010 роки став іспанський соціаліст Луїс-Марія де Пюіг, оскільки група останніх була вдвічі численнішою за європейських демократів. Однак 2010-го знову настала черга європейських демократів, і вони обрали турка Мевлюта Чавушоглу, який відкрито обстоює в ПАРЄ інтереси Росії.
Читайте також: Формальна демократія
До речі, ротація ледь не стала традиційним способом обрання генерального секретаря Ради Європи. Але Комітет міністрів виступив проти і відмовився висувати кандидата (на що вони мали право), який до того не обіймав посади прем’єр-міністра або аналогічної їй. Отже, Асамблеї відмовили в можливості обрання (на що вона мала право) одного зі «своїх». Це призвело до кризи два роки тому, з якої після трьох місяців життя без генерального секретаря переможцем вийшов Комітет міністрів.
ХТО ВИСТУПИТЬ ПРОТИ СТАНОВЛЕННЯ АВТОРИТАРИЗМУВ УКРАЇНІ?
У лютому 2010 року президент ПАРЄ Мевлют Чавушоглу привітав новообраного президента України. Він пообіцяв, що найближчим часом з’явиться нагода припинити її моніторинг. А у вересні, після сумнівного з погляду права розширення повноважень Януковича, Чавушоглу відвідав Київ у межах візиту від ПАРЄ і похвалив владу за встановлення «стабільності». Крім того, за збігом обставин із травня до листопада Україна головує в Комітеті міністрів, оскільки надійшла її черга (за алфавітом).
Це означає, що в такий дуже вразливий період для української демократії, захисту прав людини і верховенства права, які є основоположними цінностями Ради Європи, очолюватиме її уряд Януковича, до якого входять регіонали, а в Асамблеї головуватиме президент, призначений групою європейських демократів, у якій третину становлять представники путінської «Єдиной России» і до якої ПР делегувала половину своїх представників у ПАРЄ.
Я певна, що більшість в Асамблеї турбує розвиток подій в Україні. І, безперечно, організація має чимало ефективних механізмів моніторингу, які можна задіяти. Але тверду позицію потрібно виробити вже зараз! Адже профілактика краща за лікування.