Quo vadis?

Україна — це демократія в дії. В умовах зростання гібридного наступу авторитарних режимів геополітична актуальність України для світу зростає. Не сумніваюся, що ХХІ століття Господь зарезервував за нами.

 

Ми ніколи не втрачали держави духу. У важкій боротьбі здобували незалежність і зараз маємо найдовший у понад тисячолітньому марафоні нашої історії період державності. Українці — нація марафонців. Коли ми виборювали власну державу, то бачили, як зникали й розпадалися імперії, що намагалися нас завоювати. А ми рухалися вперед, бо в багатьох провідників нації були мрії, заклики до чогось вищого, до втілення ідеалів. «І встане Україна, і світ правди засвітить», «В своїй хаті своя правда, і сила, і воля», «Україна від Сяну до Дону»…

 

Основний підсумок 30-ліття з часу відновлення незалежності такий: Україна була, є й буде суверенною державою. Але ціна за нашу суб’єктність — невиправні втрати найкращих захисників і тимчасово окуповані території. Замість укріпитися на міжнародній арені, пасіонарність та енергію суспільства було зосереджено на утриманні державності.

 

Крім зовнішньої гібридної війни Росії проти України мусимо протистояти «п’ятій колоні», яка у зв’язці з багатоликим олігархатом і далі провадить підривну діяльність зсередини й послаблює спроможність держави бути конкурентоздатною в глобальному світі та ефективно відстоювати національні інтереси.

 

 

Час чесно відповісти: де ми схибили, що пріоритетом держави на її 30-ліття є відновлення територіальної цілісності й повернення тимчасово окупованих територій, а не відповідальне лідерство в регіоні, формування маршруту доби. Ми пройшли тернистий шлях від ідеалізму «живого ланцюга», Революції на граніті та романтизму Помаранчевої революції, не боялися куль снайперів на Майдані й на війні з Росією — тепер час зріло оцінити здобутки й поразки. Спробуємо сформувати безпекові виклики та визначити пріоритетні завдання на найближче десятиріччя.

1. Геополітика й економіка. Геополітична актуальність України зростатиме, зважаючи на події у світі та ймовірність різних сценаріїв у сусідніх країнах, як-от Білорусь і РФ, посилення протистояння США та Китаю, кліматичні зміни тощо. Підкресливши цінність України як демократії в дії, варто працювати над тим, щоб здобути не лише підтримку в безпеково-оборонній царині, а й економічні вигоди — спільні виробництва (вмонтувати Україну в ланцюги виробництва та постачання високотехнологічних продуктів з компонентами критичної сировини) з ключовими стратегічними партнерами, появу нових заводів — наприклад з виробництва електрокарів. Маємо перебувати у світових трендах інновацій, ІТ-секторі, долучатися до глобальних проєктів і бути конкурентоздатними.

Нагадаю, що в липні 2021 року Україна підписала Меморандум про стратегічну співпрацю з ЄС у сфері критичної сировини (а це титан, кобальт, літій тощо, запаси яких дають Україні додаткові можливості). ЄС критично мати доступ до надр такої сировини, щоб не бути аутсайдером в індустріях майбутнього й не залежати від Китаю, що передбачатиме й геополітичні ризики, й дорогу логістичну вартість. Водночас нам важливо не допустити перетворення України в донора сировини, а стати ключовим партнером у стратегічних сферах, як-от космічна галузь і машинобудування. Зростання економічної зацікавленості (інтересів) країн — членів ЄС, США, Канади, Японії в Україні має посилити політичну готовність зміцнювати обороноздатність України.

 

2. Російська гібресія проти України. У цивілізаційному протистоянні з Кремлем домовитися не можна. Русь-Україна має перемогти Московію. РФ у гібресії проти України має можливості для ескалації чи спроб загарбати нові території. Через постійну мілітаризацію Криму прагне досягти домінування в Чорному морі й «приватизувати» його ресурси. Після майже восьми років війни Україна як захисний щит Європи повинна проактивно виробляти стратегії протидії новим наступам, а бажано превентивно діяти, прогнозуючи кроки агресора. Хиткий (як засвідчили гібридні атаки на Литву) мир над безпечною Європою тримається насамперед на сильних плечах українських захисників і захисниць. Тому слід дієвіше доносити до громадян країн — членів ЄС і НАТО, що ми не менш важливі для них, адже йдеться про захист спільних цінностей, миру й безпеки у світі. На здатності України давати відсіч агресору тримається безпека Європи. Сьогодні ми маємо одну з найчисельніших і найбоєздатніших армій Європи. Саме Збройні Сили є флагманом євроатлантичних устремлінь України: в умовах війни вони змінюються зсередини, впроваджують принципи й стандарти НАТО, здійснюють спільні навчання з партнерами. Важливо втримати цей курс, не дати агентам російського впливу потрапити в керівництво сектору безпеки й оборони, як це було за часів Януковича.

 

 

3. Кліматичні зміни також є частиною безпекової політики. Ідеться не лише про готовність України переорієнтувати економіку й переглянути аграрний сектор, зважаючи на зростання дефіциту води. Чи питання екологічних біженців і посилення боротьби за ресурси. Ідеться про здатність до швидкої модернізації промисловості, до дипломатичного хисту бути гравцем у геополітичних іграх у питаннях декарбонізації. І це не швидка ратифікація Паризької кліматичної угоди, а вміння відстоювати свої національні інтереси в Європейській зеленій угоді, бути ефективною у глобальних зусиллях ООН, де США і РФ уже говорять про зменшення наслідків зміни клімату.

 

 

4. Гострим залишається питання формування справжньої еліти, інституту репутації та невідворотності покарання за держзраду. Продажність політичного класу, псевдопатріотизм та євроатлантичні імітатори з монополіями олігархів у медіа — це теж безпекова загроза. Треба оцінити й Будапештський меморандум без реальних гарантій і компенсацій, і зашморг газового контракту, й Харківські угоди, і, як наслідок, Мінські домовленості. В олігархічно-клановій системі, яку створив ще Кучма, досягли успіху його послідовники, євроатлантичні імітатори при владі, мажори-нероби в суспільстві. Залаштункові режисери не пропускають державників на найвищі щаблі влади. Бо неможливість привести до влади національну збірну — коли у ВР, уряді й Офісі президента взаємодіятимуть задля процвітання України, а не ставатимуть слугами спонсорів чи ворогів — створює нові загрози для державності в умовах війни. Саме тому наше завдання — виховувати відповідальну та свідому молодь, зміцнювати фундамент державності й протидіяти спробам узурпувати владу. Звісно, хоч би якою була влада — український народ ніколи не допустить диктатури.

 

5. Сильні інституції. Під час Революції гідності ми захистили державу від спроб повернути нас у «тюрму народів». Революція дала шанс побудувати сильні інституції, що мали б надалі захищати й від свавілля чиновників, і від зрадників. Але цей шанс ще потрібно реалізувати. Реформа децентралізації має стати фундаментом демократичного врядування та джерелом формування політичної еліти — тут потенціал реформи реалізовано найкраще. Реформа державної служби розпочалася, але не дала потрібних плодів. Як і суддівська недореформа.

 

 

6. Християнські цінності. Роберт Шуман, якого офіційно визнали «батьком Європи», запропонував план єднання народів Європи в мирі та солідарності й вірив, що майбутнє Європи залежить від відродження християнських цінностей, які надалі формуватимуть політичні й економічні реалії. Трансформація України з усіма реформами без християнських цінностей не дасть плодів. Як писав Євген Сверстюк: «Цивілізація виросла. Людина змаліла». 30 років штучно занижували планку й опускали суспільство на дно. За 30 років відновлення незалежності у вічність відійшли моральні авторитети — орієнтири в служінні Україні. Це наші вчителі — Євген Сверстюк, Євген Грицяк, Богдан Гаврилишин, Левко Лук’яненко, Любомир Гузар. Потрібно працювати з суспільством щодо укріплення ідентичності та зростання громадянської відповідальності, посилювати ефективність роботи Українського інституту, Українського культурного фонду, Інституту книги. Треба забезпечити повноцінне фінансування сфери пам’яті — виділити нарешті кошти на Архів національної пам’яті та підтримати роботу Українського інституту національної пам’яті. Потрібно вселяти українцям більше віри в себе та власну державу. Пригадую слова посла впливової країни ЄС, які він сказав мені мало не на вухо: «Україна має великий потенціал. Якби у вас був гідний і не корумпований уряд, то в Європі після Німеччини ви були б другими за економічною потужністю. Я відвідав майже всю країну, всі основні міста, і в захваті від людей, від їхнього широкого й не розкритого потенціалу — від аграрного сектору до космічної галузі. А які у вас красиві краєвиди! Вірю, що ваша країна стане лідером».

 

 

Ми маємо бути прагматичними й амбітно мріяти. Як одна з ініціаторок захисту прав корінних народів РФ, вважаю, що саме суб’єктна позиція України дасть змогу трансформувати Росію і стримати експансію авторитарних режимів. Мрію відвідати Красну площу (до речі, пригадуєте фото — Москва, серпень, 1991 рік, на Красній площі на танку прапор України?) — і взяти участь у відкритті пам’ятників жертв сталінського Голодомору та путінського режиму. Вірю, що Леніна нарешті поховають і зметуть пам’ятники Сталіну за прикладом декомунізації в Україні. А потім хотілося б відвідати шість республік Ідель-Уралу (див. «Волю народам»). Карта Поволжя висіла на стіні мого кабінету в комітеті закордонних справ, і вперше у 2019 році ВР ухвалила Постанову на підтримку корінних народів на території РФ та засудження репресій путінського режиму.

Українці, не втрачаймо здатності амбітно мріяти! Хай мрії стають основою для творення реальності лідерства України. А з новими поколіннями приходять нові масштабні мрії.