Відоме перезавантаження російсько-американських відносин певний час слугувало просто риторичним зворотом. Він був корисним переважно для опонентів адміністрації Обами як у США, так і в Східній Європі, які полюбляли багато говорити про американську «зраду» своїх партнерів та підповзання до ворогів. Сьогодні, коли перезавантаження починає набувати реальних форм, ситуація здається значно менш драматичною. Мовчазний консенсус прийшов на зміну драматичним закликам попереднього періоду.
Баланс між двома сторонами, однак, доволі хиткий. Втрата Америкою інтересу до Грузії, що де-факто надає Росії право вето на розширення НАТО, неминуче викликає питання про межі мовчазної згоди на російські інтереси. Але політична зрілість деяких країн Центрально-Східної Європи важить набагато більше. Прем’єр-міністр Латвії Валдіс Домбровскіс, відвідуючи кілька тижнів тому Вашингтон, підкреслював благотворний вплив перезавантаження на російсько-латвійські відносини. Він також хвалив широку участь НАТО у балтійській безпеці, а ще підкреслював вірність Латвії трансатлантичному партнерству.
Поки що все йде добре – так може хтось подумати. Є, однак, і причини для занепокоєння тривалістю цього порозуміння переважно через заплановані на 2 жовтня парламентські вибори. Через півроку Домбровскіс, найімовірніше, вже не очолюватиме уряд. А його наступник може бути відкритим для дискусії про деякі фундаментальні питання, що довгий час були закритими для латвійської зовнішньої політики. Це не обов’язково означає різку зміну міжнародної орієнтації країни, а могло б означати тривалий період непевності, коли зовнішня політика країни буде підпорядкована дрібному політиканству та непрозорим економічним інтересам. Уже зараз часто ведуться розмови про те, що «не можна піддаватися західному диктату», та про якийсь особливий латвійський шлях. І їх не треба списувати на виборчу кампанію та партійні півнячі бої, притаманні латвійській політиці.
Найпопулярнішою партією в Латвії (з підтримкою 18%) є «Центр згоди», який підтримують здебільшого російськомовні і який уже відомий своєю переважно проросійською орієнтацією. Якщо відкинути націоналістичну параною, ця партія не проти незалежності Латвії та принаймні формального членства в ЄС і НАТО. Але вона віддає перевагу «прагматизму» у відносинах із Росією. Це означає, по-перше, мовчанку щодо минулого. Тіньовий міністр закордонних справ партії Боріс Цилєвіч нещодавно засудив результат процесу над Кононовим, у якому Європейський суд із прав людини визнав військовими злочинами звірства радянських партизанів під час Другої світової війни. По-друге, «прагматизм» означає безумовну підтримку проросійського напряму латвійської економіки. Голова партії Яніс Урбановіч навіть зробив відкриття, заявивши, що історія успіху фінської компанії Nokia насправді ґрунтувалася на дружніх відносинах Фінляндії з СРСР, а згодом із Росією. На його думку, це рольова модель для Латвії.
Добре знана проросійська орієнтація «Центру згоди» не була б такою важливою, якби не умисна невизначеність зовнішньополітичних позицій де-яких етнічно латвійських партій. Латвія залишається однією з найбільш скептично налаштованих країн у ЄС. За останнім опитуванням Євробарометра, євроскептицизм латвійців більший навіть за британський: тільки 23% жителів країни вважають членство в ЄС позитивом. Ставлення до членства в НАТО трохи краще, але різниця незначна. Народну образу на західні організації використовують так звані олігархічні партії, які люблять поговорити про «тиск Заходу», про те, що «наші хлопці воюють в Афганістані за чужі інтереси», про потребу «справжньої самодостатності Латвії».
Більшості латвійських партій, за винятком «Єдності» Домбровскіса, також бракує чіткої позиції щодо подальшої співпраці з МВФ та Єврокомісією. Мало хто підтримує мету приєднання до єврозони 2014 року, що є ядром нинішньої економічної та монетарної політики. Айварс Лембергс, сумнозвісний мер Вентспілса та неформальний лідер однієї з «олігархічних партій», відкрито висловив незадоволення навчаннями НАТО, що відбувалися на «його» території. У промовах, дуже схожих на антизахідні тиради Владіміра Путіна, багато латвійських політиків озвучують теорії змови злих американців та західних європейців. У цих інсинуаціях іноземці хочуть «зробити рабами» та «експлуатувати» латвійців з допомогою їхніх місцевих колабораціоністів, переважно з «Єдності». Інакше кажучи, у Латвії зростає антизахідний популізм. Було б необачно списувати його на передвиборчу риторику.
Зараз політична конфронтація перейшла у фазу, коли кожна партія бере участь у популістській мобілізації власного електорату і майже ніхто серйозно не обговорює політичних рішень. Це може бути погано для майбутнього. І це багато каже про політичну зрілість країни.
Вперше опубліковано в The Baltic Times
Публікуючи думку латвійського політолога Іварса Іябса, Тиждень хоче показати своїм читачам, що розігрування політиками питання проросійської орієнтації досі ще актуальне не лише в Україні, а й у нових країнах – членах ЄС зі значною часткою російськомовного населення.