Саме вони й чекали біля військкоматів 23 лютого. До того ж РНБО ухвалила рішення запровадити надзвичайний стан по всій території України. Це рішення затвердила Верховна Рада й воно набуло чинності 24 лютого. «Чи означає це, що Україна стала на військові рейки?», — запитує у твіттері один з британських журналістів. Можливо. Тональність політичних заяв українського керівництва за останню добу змінилася досить сильно. Поки що, за обіцянками Данілова, надзвичайний стан не особливо впливатиме на життя пересічних громадян — проте поліція та безпекові служби матимуть більше можливостей для якісного виконання своєї роботи. Кремль іноді, як видається, робить крок назад, однак уже за хвилину починає по-новому розкручувати маховик агресії. Заяви, рішення, пропаганда, шизофренічні уроки історії, бойові дії на Донбасі нині досягли інтенсивності 2015 року. Ба більше, кремлівські чоботи вже не маскують під «народ Донбаса», а це означає, що президент РФ Владімір Путін навіть не намагається зважати на те, що про нього думають на Заході. А там запроваджують санкції, хоча поки що, схоже, для більшості західних країн карколомне перевтілення місцевих «проросійських сепаратистів» у військових ЗС РФ не є приводом для запровадження саме тих, обіцяних раніше потужних санкцій. Хоча різке припинення сертифікації «Північного потоку-2» Берліном заслуговує на особливу згадку. Здається, це той крок, який повернув Німеччині обличчя перед партнерами на Сході Європи.
«Більше не буде шопінгу в Мілані, вечірок у Сен-Тропе, діамантів у Антверпені», — написав у твіттері Верховний представник Європейського Союзу з питань закордонних справ і політики безпеки Жозеп Боррель. Євросоюз у понеділок визначився з новими санкціями проти Росії за визнання самопроголошених «республік» «ДНР» і «ЛНР». Брюсселю вдалося зберегти одностайність, яку завзято розхитував Кремль. Німці довго вагались, але врешті погодилися призупинити запуск «Північного потоку-2». Італійці пропонували вивести поза санкційне поле енергетичний сектор. Франція із сумом констатувала, що багато втратить, бо є найбільшим закордонним роботодавцем у Росії навіть нині, через вісім років після анексії Криму.
Читайте також: Стратегія деокупації Криму. Наміри, проблеми і гасла
Але. Під європейськими санкціями опинився 351 член Держдуми, що проголосував за звернення про визнання ОРДіЛО, та 27 осіб та об’єднань, які відіграли роль у підриві територіальної цілісності, а також російські банки, що працюють на Донбасі й беруть участь у фінансуванні воєнних операцій Москви. Запроваджено заборону на торгівлю російськими державними облігаціями, щоб ускладнити рефінансування РФ. Під персональні санкції ЄС потрапили головний редактор RT Марґаріта Сімоньян, речник МЗС Росії Марія Захарова, телеведучий Владімір Соловйов, голова президентської адміністрації Антон Вайно, міністр оборони Серґєй Шойґу…
«Список може бути розширено й доповнено, — кажуть у Єлисейському палаці. — Усе залежить від подальших кроків Кремля». Тобто якщо Москва задовольниться офіційним статусом окупанта на території ОРДіЛО й не здійснюватиме збройного нападу на інші українські землі, Брюссель обмежиться оголошеними заходами. А що буде, якщо Москва піде на Харків, Дніпро, Одесу, в західних столицях поки що предметно не готовий говорити ніхто. Ситуація безпрецедентна, тому готових рецептів немає. «Помирати за Київ» європейські армії не підуть. Питання — якою буде збройна допомога від Заходу в разі найгіршого розвитку подій.
Згідно з джерелами Тижня, під європейські санкції поки що не потрапив ані сам Владімір Путін, ані його найближчі родичі. Хоча лише у Франції на колишню дружину Людмілу й колишнього зятя Кіріла Шамалова записано фешенебельні вілли в Біаріці. Близькі до Кремля олігархи Олєґ Дерипаска, Іван Юмашев, Аркадій Ротенберґ, Роман Абрамовіч також мають елітну нерухомість на Лазурному березі та в заморських територіях. Замороження активів і майна найближчого путінського кола може стати наступним етапом санкцій, якщо РФ піде в широкомасштабний наступ.
Чи зупинять російську експансію нові, жорсткіші санкції? Навряд. Політичний клас Заходу лише починає знімати рожеві окуляри, крізь які тут звикли дивитися на режим Кремля. «Путін — прогнозований, передбачуваний політик, холодний стратег», — переконують публіку прихильники агресора в численних телевізійних передачах. Але реальність свідчить про протилежне. «Коли Емманюель Макрон побачив Путіна в Москві, то був враженим, як той змінився після їхньої останньої зустрічі в Брегансоні, — розповідають у Єлисейському палаці. — Це авторитарна людина з параноїдальними відхиленнями».
«Господар Кремля поводиться як чоловік, який не може погодитися, що жінка його покинула, — пише в статті з назвою «Ґвалтування України» відомий французький політолог Бруно Тертре. — Це токсичний «колишній», який вдається до насильства, щоб повернути дружину додому». Імідж Путіна в очах експертного середовища різко змінюється. Формується усвідомлення «спільного човна», в якому поряд з Україною перебуває затишна Західна Європа з її безжурними мешканцями.
Читайте також: Глобальний контекст російської агресії
У понеділок, 21 лютого, уперше від початку війни протест під російською амбасадою ініціював кандидат у президенти Франції Янік Жадо. На його спонтанний заклик відгукнулися близько трьох сотень осіб під українськими, грузинськими, кримськотатарськими, литовськими та іншими прапорами. «Анексія Судетів закінчилася Нюрнбергом», — попереджав один із плакатів. Лідер французьких «Зелених» Янік Жадо закликав до солідарності з Україною. «Ми не маємо допустити, щоб демократична держава потрапила до рук Путіна, — зазначив депутат Європарламенту. — Макрон недооцінив агресивність Путіна. Треба зорганізувати в Києві міжнародний саміт. Усі політичні сили мусять сьогодні об’єднати зусилля на підтримку України». У вівторок, 22 лютого, понад 700 осіб зібралися біля посольства РФ у Берліні, щоб висловити свій протест російській агресивній політиці. Українці знову збираються на численні мітинги по всьому світу.
З 23 лютого на російському посольстві в Києві та консульствах в інших містах більше не висить триколор, а кремлівські дипломати перебувають десь на шляху між Києвом і Москвою. Кремль називає цю акцію «евакуацією», але це нарешті те, що мало трапитися вже аж надто давно — будь-які зв’язки з агресивним сусідом, що страждає на шизофренію та деменцію водночас, пора розривати. Українське МЗС звернулося з відповідним запитом до президента. Тож дуже ймовірно, що коли ви читатимете ці рядки, Київ і Москву більше не пов’язуватимуть дипломатичні канали. Так, це, на перший погляд, вносить певні проблеми, але якщо уважно оцінити, то не може Україна мати дипвідносин з державою, яка послідовно посилює агресію проти нас усі ці вісім років. В України попереду складний час і тернистий шлях, а ще — дуже лякає непевність. Проте наші цілі найкраще підсумував Вінстон Черчилль у своїй першій промові на посаді прем’єр-міністра Великої Британії у травні 1940 року: «Якою є наша мета?.. Це перемога, перемога за будь-яку ціну; перемога попри весь терор; перемога попри те, хоч би яким довгим і складним був цей шлях; перемога, бо без неї ми не виживемо».