Обмін нотами протесту, розривання міждержавних договорів, взаємні звинувачення – конфлікт між Грузією з одного боку та Росією й Абхазією – з другого набирає практично щодня нових обертів. Однак це тільки невтаємниченим здається, що там – «майже війна». Насправді, до збройного протистояння не дійде. Бо немає для цього реальних підстав. Цієї суперечки взагалі б не було, якби не визнання Заходом незалежності Косова та активного прагнення Грузії увійти до НАТО. Обидва ці аспекти підштовхнули і Росію, і Грузію до використання додаткових аргументів щодо спірної території – Абхазії. Проте це не головна причина конфлікту.
Росія намагається спровокувати конфлікт у Абхазії, і не здивуюся, коли щось подібне почнеться і в Південній Осетії. Мета одна – довести світові (передусім країнам Західної Європи), що Грузія є безвідповідальною авантюристкою, істеричкою й з усіма конфліктує. Для чого? Все просто – така держава не гідна стати членом НАТО. Бо разом з Грузією НАТО прийме все те
негативне, що з нею пов’язане.
Окрім цього, Москва хоче показати, що є не менш впливовою й сильною, ніж країни Західної Європи. Бо що ж це таке – їм, значить, можна визнати незалежність Косова, а Росії визнати незалежність Абхазії – зась? І це при тому, що раніше функціонери МЗС Росії заявляли, мовляв, вони не будуть визнавати Абхазію та їй подібних. Хіба що підтримуватимуть із ними відносини, як західні країни з невизнаним Тайванем. Після Косова баланс порушився – й Росії треба було щось із цим робити. Напевно, Росія таки досягне своєї головної мети. Бо, попри заклики США до країн – членів НАТО прискорити приєднання Грузії до Плану дій щодо членства в Альянсі, в грудні на саміті НАТО Тбілісі навряд чи отримає конкретну обіцянку стосовно цього. Швидше прихильності країн – членів Альянсу може добитись Україна, аніж Грузія. Зараз ці країни йдуть у питанні приєднання до ПДЧ в парі, але ситуація до зими може змінитися. Хоча Грузія має вірного союзника в особі США, однак ніхто однозначно не відповість, яку позицію займе новообраний американський президент. Одночасно серед країн Західної Європи аж стільки прихильників Грузії немає. Франція, Німеччина, Італія та Іспанія вважають, що статус-кво щодо нинішньої позиції у підтримці Грузії так само політично важливий для Європи, як і вага Росії (про її економічну потугу тут навіть не йдеться). Натомість, оскільки в Україні не дійшло до серйозних внутрішніх конфліктів навколо НАТО або ж до відкритих суперечок між Києвом та Москвою, на Україну будуть дивитися спокійніше.
Однак у Росії сприйняття політичних розбіжностей з приводу НАТО в Україні інакше. Саме тому вона й накинулася на Грузію, а не на Україну. Росія знає, що коли б сьогодні провести референдум про вступ до НАТО в Грузії, то «за» проголосувало б 90% населення. В Україні такої одностайності немає. Москва розуміє, що коли розіб’є цей дует, то окремо ізолювати Грузію та Україну від Європи буде легше. Тому методи Росії у підходах до цих країн відрізняються.