Пильнувати національний інтерес

Економіка
13 Грудня 2021, 10:01

Попри переорієнтацію зовнішньої торгівлі України на Європейський Союз і важливе місце Франції в ньому, ця країна ніколи не належала навіть до десятки наших найбільших торговельно-економічних партнерів. Фактично співпраця з нею залишалася в тіні значно інтенсивніших бізнесових контактів із Польщею, Німеччиною та навіть Італією й Нідерландами.

Французький бізнес мав до України другорядний інтерес, порівняно з сусідніми країнами й у межах ЄС (Польща, Румунія), й поза ним (Туреччина, Росія). Що, до речі, тривалий час грало проти нашої держави, оскільки бізнесові інтереси Парижа явно концентрувалися на Росії та перспективах співпраці з нею. Не тому, що ринок РФ був життєво важливим для французької економіки (товарообіг зазвичай не перевищував 1,5%–2%). Більше йшлося про окремі галузі чи навіть компанії. Просто український був надто маленьким, а погляд на Східну Європу традиційно формувався через призму історичного русофільства.

Вийти з тіні

Утім, присутність окремих компаній поступово розширювалася. Як і їх коло, та і обсяг вкладених в Україну інвестицій та постачання різноманітної французької високотехнологічної продукції. Найпомітнішою для широких верств українського суспільства присутність французького бізнесу була переважно в банківському секторі, де ще у 2000-х французькі банки BNP Paribas та Credit Agricole придбали українські УкрСибБанк та Індекс-Банк відповідно. А також у роздрібній торгівлі, куди зайшли зокрема такі французькі компанії, як Auchan чи Leroy Merlin. На ринку косметики присутні L’Oreal та її дочірні бренди.

Читайте також: Турецькі уроки

Хоча й менш помітно, однак французький бізнес в Україні наразі присутній у найрізноманітніших секторах економіки. Щоправда, переважно як імпортер виготовленої за межами країни продукції. Загалом нині в Україні працюють понад півтори сотні французьких компаній, у яких налічується близько 30 тис. співробітників. Прямі інвестиції з Франції на середину 2021 року становили понад $1,1 млрд, і вони поволі зростають. Найбільше їх зараз спрямовано до фінансової діяльності (понад $0,4 млрд), торгівлі ($0,24 млрд) і значно менше до обробної промисловості ($0,15 млрд).

Компанії Louis Dreyfus, Mas Seeds, Maïsadour давно працюють в агросекторі, зокрема постачають посівний матеріал для українських сільгоспвиробників. Lactalis, Belle, Danone та інші — в переробленні овочевої та тваринницької продукції. У промисловий сектор інвестували також SaintGobain, Verallia, Lafarge та Renault. Французька Sanofi займає значну частку на ринку імпорту фармацевтичної продукції в Україні.

Проте від 2018 року завдяки активній лобістській діяльності тогочасного міністра внутрішніх справ Арсена Авакова економічна співпраця з Францією вийшла на новий етап розвитку. Зокрема йдеться про укладання масштабних угод про державні закупівлі за французькі кредити найрізноманітнішої високотехнологічної продукції з цієї країни, а також реалізацію тамтешніми підрядниками проєктів з модернізації інфраструктури в Україні.

При укладенні контрактів з Францією надалі Києву важливо наполягати не лише на локалізації окремих другорядних процесів виробництва чи подальшого обслуговування імпортованої техніки й обладнання, а на партнерських варіантах співпраці з українськими виробниками

 

авесні 2021-го в інтерв’ю агенції Інтерфакс-Україна міністр економіки, фінансів і відновлення Франції Брюно Ле Мер повідомив про наміри його країни розширювати присутність у секторі водопостачання, енергетики, інфраструктури й насамперед у залізничному транспорті, охороні здоров’я та сільському господарстві. Він заявив, що французькі підприємства зацікавлені в упровадженні технологій зберігання енергії, модернізації інфраструктури та інвестиціях в екологічно чистий водень.

В енергетиці України, зокрема й завдяки держзакупівлям і гарантованим державою преференціям у «зеленій» енергетиці, останнім часом дедалі активніше нарощують присутність французькі RTE, Total Eren. А в постачанні електротягів, гелікоптерів, катерів для прикордонної служби — відповідно французькі компанії Alstom, Airbus Helicopters та OCEA. Улітку нинішнього року український парламент схвалив залучення €1,3 млрд лише кредитних коштів на відповідні цілі. Проте частину витрат має бути здійснено за українські кошти.

Без ілюзій

З одного боку, процеси, які відтоді стартували, видаються корисними з погляду посилення економічної та бізнесової зацікавленості Парижа до підтримки Києва в умовах російської агресії. За неповний 2021 рік (11 місяців), за даними української митниці, французьких товарів було завезено на $1,56 млрд. І в розрахунку на одного мешканця продажі товарів з Франції до України (цьогоріч сягнуть $1,7–1,8 млрд) уже зараз є зіставними з постачаннями до Росії, куди останнім часом продажі становили близько $6 млрд на рік (від $6,3 млрд у 2017-му до $5,9 млрд у 2020 році). Водночас динаміка на українському ринку для французьких постачальників значно краща: за 11 місяців 2021 року вона була на 25% вищою, порівняно з тим самим періодом 2017-го ($1,25 млрд).

Однак з другого — нарощування економічної співпраці відбувається без достатнього зважання на те, як це позначиться на розвитку української економіки, особливо високотехнологічних секторів. Адже й постачання 55 вертольотів за €0,55 млрд, і 20 патрульних катерів за €0,14 млрд, та й 370 висотних підіймачів для пожежних автомобілів на суму €0,3 млрд — усе це замовлення, які могли б виконати й українські виробники. До того ж не як допоміжні виконавці для французьких компаній, а навпаки — із використанням у кооперації з ними чи виробниками з інших держав окремих комплектувальних або технологій. Це саме стосується й електролокомотивів.

Читайте також: Турецькі уроки

Та й не варто перебільшувати значення українського ринку для французької економіки навіть після таких затратних, як для масштабів нашого бюджету, держзакупівель їхньої продукції. Сукупний експорт товарів з Франції, якщо не брати до уваги кризовий 2020 рік, останнім часом був дещо більшим, ніж $500 млрд на рік (від $524 млрд у 2017-му до $570 млрд у 2018-му та $556 млрд у 2019 році) та перевищить цю познач­ку й цього року. Отже, частка нашого ринку й надалі буде не більш ніж кілька десятих відсотка загального французь­кого експорту.

Це надто мало, щоб сподіватися, що в короткостроковій і навіть середньостроковій перспективі Україна стане для Франції торговельним партнером, зіставним не лише з Польщею, а й іншими нашими сусідами. Для порівняння, експорт французьких товарів до Польщі у 2019–2020 роках становив близько $11 млрд, до Туреччини торік перевищив $7 млрд. Навіть до сусідньої з нами та вдвічі меншої за кількістю мешканців Румунії Франція щороку експортує на $4–5 млрд. Як ринок збуту для французьких виробників Україна поки що залишається в когорті таких віддалених країн, як Таїланд, В’єтнам чи Індонезія або зовсім маленька європейська Словенія.

Водночас кредити, нехай і на пільгових умовах і через певний час, однак усе ж із відсотками, доведеться виплачувати коштом українських платників податків. Тобто левова частка витрачених коштів навіть не зайде в Україну, а відразу дістанеться виробникам із Франції. Тим паче, що двостороння торгівля й так має для української економіки надзвичайно несприятливу структуру.

Французькі постачання до України нині не лише приблизно вдвічі перевищують українські, а й становлять складну промислову продукцію з високою доданою вартістю. Зокрема найбільше продається на нашому ринку їхніх засобів захисту рослин ($196 млн), ліків ($144 млн), різноманітних машин та обладнання ($118 млн), легкових авто ($83 млн), а також косметики, агротехніки, вантажівок, готової продукції харчової промисловості (див. «Особливості товарообміну»).

Нині все ще позитивним є баланс двосторонньої торгівлі послугами. Однак насамперед завдяки українським програмістам, частка яких в експорті послуг до Франції сягає половини від загальних обсягів (46%). Обмін транспортними й діловими послугами приблизно збалансований, натомість французи заробляють в Україні незрівнянно більше на роялті й фінансових послугах.

На перший погляд, продажі українських товарів до Франції за останні чотири роки більш ніж подвоїлися (з $0,38 млрд до $0,79 млрд, або на 104%) на тлі зростання імпорту звідти лише на чверть. Порівняно з ЄС загалом (+59%), Німеччиною (+68%) та навіть сусідньою з нами Польщею (+96%), темп зростання продажів до Франції істотно швидший (+104%). Однак поки що найбільші статті українського експорту до цієї країни становлять ріпак, соняшникова олія, макуха, металеві руди та чорні метали з незначним рівнем обробки (див. «Особливості товарообміну»). А самі обсяги експорту зросли насамперед за рахунок стрімкого підвищення цін на основні українські експортні продовольчі та металургійні товари на світовому ринку.

Прямі інвестиції з Франції на середину 2021 року становили понад $1,1 млрд, і вони поволі зростають. Найбільше їх зараз спрямовано до фінансової діяльності (понад $0,4 млрд), торгівлі ($0,24 млрд) і до обробної промисловості ($0,15 млрд)

Та й в абсолютних цифрах вони ще далекі від потенціалу французького ринку. Адже сукупний імпорт товарів до Франції з усіх країн світу перевищував $600 млрд (окрім 2020 року). Тож українська продукція займає заледве більш ніж одну тисячну від його загального обсягу. Нині продажі до Франції поки що перебувають на рівні постачань з України до сусідньої незрівнянно біднішої та істотно меншої Молдови. І до Німеччини ($2,7 млрд за 11 місяців 2021-го), і тим паче до Польщі ($4,9 млрд) їхні обсяги в рази перевищують аналогічні до Франції. Врешті, й обсяги постачання до цієї країни продукції з сусідніх із Україною держав також здійснюються не в рази, а на порядок більше. Наприклад, турецьких товарів упродовж останніх років на французький ринок продають на $9–10 млрд, польських — на близько $13 млрд.
Найголовніше, що така спеціалізація України у двосторонній торгівлі прирікатиме нашу країну на відсталість і бідність. Не кажучи вже про те, що експортери олії, ріпаку, залізорудної сировини й чорних металів через об’єктивну обмеженість і потенціалу імпорту відповідної продукції до Франції, й виробництва більшості з неї в Україні, і нарешті нестабільність цін на сировинну продукцію у світі не дадуть далі стрімко нарощувати продажі.

Змінювати підхід

Нарощування експорту на французький ринок українських товарів до рівня присутності на ньому бодай більш інтегрованих у європейський економічний простір сусідніх країн (Польщі, Туреччини чи Румунії) можливі лише за умови постачання значних обсягів продукції з глибшою переробкою та більшою доданою вартістю. І перспектива активізації експортних постачань шляхом зайняття нових і розширення наявних товарних ніш на ринку готової промислової продукції є.

Хоча нині йдеться про значно менші обсяги, однак уже маємо чималі обсяги чистого експорту до Франції текстильного одягу, столярних і скляних виробів, звукового електрообладнання, акумуляторів, плит із дерева, готових виробів із чорних металів та ряду інших видів промислової продукції (див. «Особливості товарообміну»). За останні роки на французький ринок почалося або значно зросло постачання також вироблених в Україні меблів, матраців, електропродукції, парових турбін, частин до залізничних локомотивів і трамваїв, паперово-картонної продукції, косметичних препаратів тощо (див. «На шляху до успіху»).

Проте щоб такі зустрічні потоки бодай досягли обсягів імпорту французьких високотехнологічних товарів до України, ще далеко. І навряд чи це відбудеться без налагодження та поглиблення промислової кооперації. У будь-якому разі, йтиметься про тривалий процес, упродовж якого фокус уваги української влади мав би бути зосередженим не лише на тому, як модернізувати певну інфраструктуру, техніку чи обладнання державних структур або компаній. А також як узгодити досягнення цих завдань не просто зі збереженням, а й створенням нових високотехнологічних виробництв бодай у тих сферах, які пов’язані з масштабними державними замовленнями.

Читайте також: Україна не Польща?

У кожної держави є власний економічний інтерес, а модернізація української економіки навряд чи можлива без поглиблення співпраці з провідними європейськими компаніями у відповідних галузях. Справді важливо й корисно заангажовувати їх через привабливі замовлення. Та й із низки причин співпраця з європейськими і зокрема французькими компаніями у схожих проєктах є кращим вибором, аніж кабальні угоди з китайськими компаніями.

Принаймні під час уже згаданого весняного інтерв’ю міністр економіки Франції Брюно Ле Мер, коментуючи питання локалізації виробництва продукції французьких компаній в Україні, визнав, що «якщо ми хочемо мати міцні економічні відносини, вони мають відповідати обопільним інтересам наших двох країн… (більша локалізація) це цілком законна вимога, і ми вчинили відповідно… Alstom готова локалізувати в Україні до 35% виробництва й обслуговування, хоча на початку обговорення планувала близько 20%… Ми зрозуміли, що цього недостатньо».
Але важливо, щоб заявлені 35% не перетворилися на «недоїдки зі столу», які не можуть не лише посприяти розвитку українських виробників у відповідних високотехнологічних секторах, а й хоча б урятувати їх від знищення. Для цього при укладенні таких угод надалі важливо наполягати не лише на локалізації окремих другорядних процесів виробництва чи подальшого обслуговування імпортованої техніки й обладнання, а й на партнерських варіантах співпраці з українськими виробниками. Зокрема й щодо того, які саме за технологічністю складові кооперації виконуватимуть в Україні. Остання може передбачати й створення спільних підприємств, і реалізацію окремих спільних проєктів. У яких би українські компанії відігравали не допоміжну, а більш рівноправну роль. А також залучалися до кооперації з виробництва аналогічної продукції і то не лише для українського ринку, а й для потреб третіх ринків чи самої Франції. 

106