Продовження. Першу статтю циклу читайте тут.
Впродовж останніх років українські й навіть деякі західні дослідники витратили чимало сил і часу на те, щоб розшифрувати зміст російської ідеології — концепції так званого «русского мира». З початком повномасштабного вторгнення в Україну таких спроб стало ще більше. Бо ж всім цікаво, якими ідеями та уявленнями керується держава, що розв’язала таку страшну і криваву війну? Інтелектуальній відвазі цих дослідників слід віддати належне. Але перш ніж пірнати у каламутний вир теорій Дугіна, Проханова, Ільїна та інших мракобісів, варто замислитись, а чи справді там можна знайти відповідь на питання про мотиви, які рухають сучасною Росією?
На думку автора цих рядків, відповідь негативна. Сучасну Росію, як і сотні років тому, урухомлюють хижацькі імпульси, у природі котрих ми нещодавно розбиралися. Сама природа московитсько-російської державності запрограмована на загарбання, а отже на насильство стосовно народів, яким призначено стати черговою жертвою імперії. Причому й самі московити є жертвою власної держави, оскільки її функціональна модель — це окупаційна адміністрація, котра захищає інтереси мізерної меншості, з’юрмленої довкола деспотичного вождя. В цьому сенсі, те, що Росія впродовж своєї історії регулярно бере на озброєння різні канібальські ідеології — це не прикрий збіг політичних обставин, а закономірність: інші доктрини там просто не приживаються.
Читайте також: Звір з безодні. Як виник і чого прагне путінський фашизм
Що ж стосується досліджень «русского мира», слід зважати, що сьогодні Росія знаходиться на останньому, посмертному етапі своєму існування. Це держава-зомбі, не здатна продовжувати навіть свою традиційну імперську експансію. Те, що на позір виглядає, як «собирание земель», насправді є чистою деструкцією, кривавим буйством зомбі, якого сама історія зіштовхнула вже на самий край могильної ями. Саме в такому розрізі варто розглядати й сучасну російську ідеологію. Те, що ми називаємо доктриною «русского мира», старанно копіює зовнішні ознаки ідеології ХХ століття, але насправді це лише залишкова мозкова активність мертвої імперії, котра вже не спроможна генерувати сенси. Так, Путін спроможний прочитати псевдоісторичну лекцію про те, що Україна — це помилка Лєніна, чи принагідно процитувати Ільїна. Але далі ідеологічна машина РФ починає диміти, іскрити і вивергати потоки абракадабри про «американські біолабораторії», «етнічну зброю», «заражених птахів» і тому подібні нісенітниці.
Та що ідеологія — розпочинаючи одну з наймасштабніших військових кампаній у своїй історії, зомбі-імперія не спромоглася навіть на символіку. Це просто анекдот: розпізнавальними знаками армії, що воює за розширення «русского (!) мира» стали латинські літери «Z» і «V». Єдиний символ, який у передсмертних корчах народила російська пропаганда — напівбожевільна бабця з червоним прапором, яка у квітні вийшла до українських військових десь під Харковом. І хоч реальний інцидент мав небагато спільного із нашвидкоруч створеним міфом, цей образ цілком пасує РФ. Росія вже давно мусила перепрочитати радянський образ «родины-матери». Титанічна жінка-воїн на Мамаєвому кургані чи грізна сталінська матрона з відомого плакату Іраклія Тоїдзе надто живі, щоб бути символами держави-зомбі, котру урухомлює енергія власного розпаду.
Читайте також: Анатомія рашизму
Так, «русский мир» замішаний на древньому московитському месіанстві, настояному на ідеях Третього Риму, «Великой Победы» та інших субстанціях. Паралелі з нацизмом і більшовизмом напрошуються самі собою, але вони хиблять. Гітлерівці і лєнінці прагнули втілити утопію, шлях до котрої пролягав через всесвітню революцію, тотальну війну, коротше — очисну катастрофу, яка дощенту зруйнує наявний стан речей. Але якщо вслухатись у камлання ідеологів «русского мира», то стає зрозуміло, що їхньою кінцевою метою є катастрофа як така. «Мариуполь теперь очистился. Всеми этими красивостями, мишурой, парками его осквернили, но теперь — да, через страшное и ужасное — он очистился. И это специально делали для мариупольцев», — заявила днями представниця окупаційної адміністрації «ДНР». Саме так бачать світ адепти путінського культу смерті.
«Русский мир» — це не фанатичні будівничі нового світу, заради якого вони готові пролити ріки крові. Це суїцидальна секта, причому позбавлена віри у загробне життя. Протягом трьох століть російські старообрядці палили себе живцем, сподіваючись зрізати шлях до Царства Небесного. Але путінське патякання про «ядерний попіл» — це не про православний фундаменталізм, і навіть не про самопожертву заради вищої мети. Це про психопата, який хоче накласти на себе руки, але в процесі прихопити з собою ще певну кількість людей. Ми чудуємось, коли російські школярі виспівують: «Если главный командир / Позовет в последний бой,/ дядя Вова мы с тобой». Але ця пісенька — не про геополітичні претензії Росії й навіть не про лояльність до вождя.
Це про психологію масшутера, який живе мрією про день, коли прийде у власну школу з карабіном і нарешті поквитається з усіма і за все — тобто за свою власну нездатність нормально жити серед людей. Відмінність лише в тому, що у масшутерів немає армії і ядерних боєголовок.
Читайте також: Наша місія — знищити імперську ідею дискурсивно, а Росію — як державу
Багатьох дослідників збиває з толку культ «Великой Победы». Так, він допомагає Кремлю тримати суспільство в стані постійної мобілізації перед загрозою «фашизму», а також тихцем реабілітувати тоталітаризм. Але осердя цього культу не там. Його головне призначення — девальвація самого життя. Будь-яка тиранія швидка на розправу, але путінський режим — це настільки безсила тиранія, що їй комфортніше серед мерців — ідеально слухняних, безсловесних і нерухомих. Непроговорена, але цілком очевидна суть головного російського ритуалу — акції «Бессмертный полк» — полягає в тому, щоб знизити концентрацію живих тимчасовим вливанням мертвих. Над цим у певних колах РФ думають вже давно. Ще 2016 року директор Інституту економічних стратегій РАН Алєксандр Агєєв запропонував дати загиблим у «Великій вітчизняній»… право голосу на виборах. Можливо, про цю ідею ще згадають і одного дня Путін раз і назавжди зніме проблему з переобранням — мерці його точно не підведуть.
Трупи — ідеальні мешканці «русского мира», оскільки живим він не може запропонувати нічого. Так, політичний окультизм Дугіна чи сталіністська порнографія Проханова справляють на непідготованого читача неабияке враження. Здається, що Росія має далекосяжні плани щодо самої себе і всього навколишнього світу, і просто чекає слушної нагоди, щоб розпочати їхнє втілення. Впродовж путінської епохи було написано безліч ідеологічних трактатів. Але це така ж кон’юнктурна писанина, що й передвоєнні звіти ФСБ про становище справ в Україні, літературна потьомкінська дєрєвня, за якою криється змістовна порожнеча. У держави-зомбі немає ніякого плану перебудови світу. Весь її план зводиться до компульсивних намагань душити життя — політичне, громадське, культурне, економічне та й навіть біологічне. І водночас — шантажувати світ, погрожуючи збільшити масштаби нищення. От і весь «русский мир».
Далі буде. В наступному матеріалі циклу ми спробуємо розібратись, чому багатомільйонне російське суспільство виявилось настільки толерантним до путінської некрократії.