Керівництво Російської Федерації мріє про відновлення Радянського Союзу. Йдеться не лише про географічні кордони, а й про колишній вплив на світовій арені. Тому Кремль не шкодує зусиль, грошей та солдатів, щоб відновити примарну велич колишньої імперії. При цьому виконується кілька завдань: створюються зв’язки-залежності з окремими політиками або навіть урядами заради захисту та просування своїх інтересів за кордоном, а також порушується єдність західного світу, його здатність протистояти Москві в політичному, економічному та військовому сенсі.
Методи мало відрізняються від радянських. Одіозним африканським диктаторам пропонується захист режиму від кольорових революцій, нібито інспірованих ЦРУ, Пентагоном чи Моссадом. Сирійському лідерові Башару Асаду збережено його посаду в обмін на нафту та розміщення російських військових баз. Доля найманців, які «надавали консультації», чи місцевих мешканців, що постраждали від гуманітарних бомбардувань, при цьому не має жодного значення. Як і відстані: «русский мир» може виявитися там, куди долітає воєнно-транспортна авіація ЗС РФ.
Читайте також: Гібридний маскульт
Утім, у деяких випадках ідеться про витонченішу гру. Для більш цивілізованих європейських країн застосовуються перевірені часом методи підкупу та шантажу або їх убивче поєднання. Наприклад, можна напівофіційно «купити» того чи іншого політика, запропонувавши йому цікаву посаду або бізнес-преференції. Так, колишнього канцлера Німеччини Ґергарда Шредера на знак подяки за лобіювання російських інтересів у ФРН та ЄС призначили головою комітету акціонерів компанії Nord Stream AG, а також членом правління Газпрому. Інший варіант — платити за делегації депутатів із Європи до анексованого Криму (напевно, з додаванням певної кількості вільно конвертованої російської гостинності) в обмін на широко заплющені очі, красномовні телеефіри та імітацію офіційного статусу «російського» півострова. Можна з упевненістю сказати, що будь-який крок цих політиків на території РФ ретельно зафіксований ФСБ і за потреби може бути використаний для шантажу в інтересах Кремля. З нещодавніх подій — РФ за €70 млн отримала індульгенцію за агресію проти України та повернула свою делегацію до ПАРЄ без жодних умов чи санкцій. Для впливу не завжди використовуються гроші, часто йдеться про вигідні контракти, особливо у сфері палива та енергетики.
Коли ж виникає потреба в потужному ударі зсередини, використовується фінансування політичних партій, які за російські нафтодолари просуватимуть необхідні ідеї серед своїх виборців. Логічно, що на противагу здебільшого ліберальному демократичному європейському істеблішменту Росія намагається задіяти праву й більш авторитарну частину політичного спектра. Саме там противники єдиної Європи, НАТО, мультикультуралізму, глобалізації, Джорджа Сороса та ринкової економіки. Частина цих зв’язків була закладена ще за радянських часів (як-от дружба з Австрією), частина ґрунтується на теорії панславізму (притаманна здебільшого балканським країнам та Східній Європі). Згідно зі звітом угорської аналітичної організації Political Capital Institute у 2014 році (тобто на початку відкритої фази російської агресії проти України) у 13 країнах Європи 15 правих політичних рухів декларували позитивне ставлення до РФ і лише 3 — негативне. Один із популярних мотивів правих у країнах ЄС — відновлення колишньої слави (див. «Павутиння впливу»).
Керуючись правилом розкладання яєць у різні кошики, Москва одночасно може підтримувати як праві, так і ліві партії чи екстремістські рухи. У ФРН це «Ліві» та «Альтернатива для Німеччини». Так сталося і в Греції. Завдяки зламаній пошті колишнього секретаря російського посольства Ґєорґія Ґавриша стали відомі його зусилля під керівництвом відомого ідеолога Алєксандра Дуґіна зі створення мережі впливу в цій країні. У період із 2008 по 2013 рік він налагодив дружні стосунки з грецькими інтелектуалами та бізнесменами, які підтримували протилежні фланги, що існували на той момент: праву партію «Незалежні греки» та ліву СІРІЗА. Також Кремль надавав підтримку ультраправим екстремістам із грецького руху «Золотий світанок», який фактично витупає за створення в країні військової хунти. На виборах у 2019-му партія не змогла подолати бар’єр, але доти мала близько двох десятків депутатів у національному парламенті. Крім того, цього року грецькі неонаці змогли вибороти два місця в Європарламенті. Щоправда, Янніс Лагос, один із двох представників партії, не може покидати територію Греції, бо він у числі підозрюваних у вбивстві в 2013-му репера-антифашиста Павлоса Фісасса.
Напередодні президентських виборів 2017 року у Франції Москва майже офіційно надала кредит на виборчу кампанію правопопулістському «Національному фронту» Марін Ле Пен. Точної інформації про розмір допомоги немає. За даними більшості джерел, ішлося про €40 млн. Щоправда, сама Ле Пен заявляла лише про €9 млн. Тоді кандидатка мала фінансові труднощі: французькі банки відмовляли в грошах, а Європарламент зобов’язав повернути привласнені нею близько €340 тис., які вона видавала як заробітну плату своїм фіктивним працівникам виборчого штабу. У потрібний момент на допомогу прийшла Росія, і одразу в риториці Ле Пен почастішали обіцянки про визнання Криму російським та зняття санкцій у разі перемоги. А під час нещодавніх протестів «жовтих жилетів» помітили характерних тренованих хлопців із російським акцентом.
Читайте також: Die Welt: Як Путін нишком робить політику
Не менш теплі відносини в Москви склалися з угорською партією «Йоббік». Її представники то визнають референдум у Криму, то їздять спостерігати за фейковим голосуванням в ОРДіЛО. Угорщина за керівництва цієї політичної сили постійно намагається «розкачувати» питання меншин в Україні, зокрема й блокуючи нашу співпрацю з НАТО. Прем’єр-міністр Віктор Орбан хизується дружбою з Владіміром Путіним, відома його цитата про санкції проти РФ «як постріл самим собі в ногу». Тим часом в Угорщині оприлюднюються плани купівлі газу в обхід України, зростає кількість російських бізнес-проектів (як-от будівництво АЕС «Пакш»), інвестицій та шпигунів. Російське ГРУ пов’язують із ультраправою воєнізованою організацією «Угорський національний фронт».
.jpg)
Така сама активність Кремля спостерігається і в Італії. Так, нещодавно американське видання Buzzfeed заявило, що має плівки із записом переговорів між російськими бізнесменами та представниками праворадикальної партії «Північна ліга» в готелі «Метрополь». Італію на цій зустрічі представляв Джанлука Савойні, близький соратник і радник віце-прем’єра Маттео Сальвіні. «Ми хочемо змінити Європу. Нова Європа має бути ближче до Росії, як це було раніше» — так розпочав зустріч Савойні. Своєю чергою, російські бізнесмени пропонували оборудку, завдяки якій гроші з рахунків нафтових компаній через низку банків-посередників потрапляли на рахунки італійських правих. Розмір фінансування — близько $65 млн. Можна по-різному оцінювати достовірність оприлюдненого компромату з огляду на репутацію Buzzfeed, проте не можна заперечувати дуже близькі відносини Сальвіні та його «Ліги» з Москвою. Його антиєвропейська риторика цілком співзвучна кремлівським наративам про «кінець єдиної Європи» чи необхідність повернення до співпраці з РФ. Практичним виявом такої політики є рішення італійської влади на міжнародній арені (голосування в ПАРЄ) чи на національному рівні (нещодавній вирок нацгвардійцю Віталієві Марківу). Цікаво, що на відміну від Австрії, де факт переговорів здійняв хвилю протесту й призвів до відставки канцлера та уряду, у Римі зберігають спокій. У «Лізі» заперечують, що отримали гроші від Москви. Своєю чергою, італійські правоохоронці обмежилися викликами на допити Савойні.
Читайте також: Ксенія Єрмошина: «Дезінформація стає важливою складовою міжнародної політики»
У решті країн теж помітні сліди Кремля. У Великій Британії один із головних спонсорів кампанії за Brexit Аарон Бенкс із Партії незалежності Сполученого Королівства дає пояснення щодо справжніх джерел надходження 8 млн фунтів. За попередніми даними, через російське посольство йому було запропоновано кілька вигідних угод із торгівлі золотом та діамантами. На продажу російського золота підзаробляла й права АдН, як пише видання Bild, хоча політики це заперечують. Лідер австрійської праворадикальної «Свободи» та віце-канцлер Гайнц-Крістіан Штрахе був змушений піти у відставку після нещодавнього скандалу з відео, на якому він обговорює нібито з племінницею російського олігарха можливі державні контракти в обмін на підтримку Москви. Бізнес-зв’язки з Росією мають депутати болгарської ультраправої партії «Атака», словацької ультраправої Народної партії — Наша Словаччина та проросійської «Гармонії» у Литві, хоча вона й центрально-лівого спрямування. Так чи інакше, а люди завжди матимуть слабкості й завжди знайдеться той, хто не проти тим скористатися. Зрештою, це лише один із вимірів гібридної війни, яку РФ веде проти Заходу.