Джеремі Корбін — найлівіший в історії Лейбористської партії її очільник. Він може стати прем’єр-міністром Сполученого Королівства. Його застарілі й нереальні погляди на економіку досить тривожні. Але ще небезпечніша позиція в зовнішній політиці.
Якщо бути справедливим, значну частину його поглядів, коли брати їх поодинці, можна обґрунтувати. Чимало прихильників Realpolitik прагнуть умиротворити Росію, пожертвувавши Україною. Ізраїльтяни самі нещадно критикують свій уряд. США зробили чимало помилок, і самі американці обурюються ними.
Але вибіркова ненависть до Америки й до кожного, хто дотримується американського проводу в справах світу, справляє на прихильників Корбіна надто великий вплив, який викривлює їхній світогляд. Порівнювати США з «Ісламською Державою» смішно. Сполучені Штати, якщо говорити просто, не стинають голови археологам, вважаючи їх ідолопоклонниками; не вбивають людей через їхню релігію; не змушують вдів і доньок до офіційно санкціонованого сексуального рабства. Більшість людей бачать цю відмінність. Містер Корбін — ні.
Читайте також: Коли Росія прославить Сталіна
Західна демократія (всупереч палким, дарма що параноїчним поглядам табору Корбіна) загалом працює. Судді чесні. Опозиційних активістів не страчують у рутинному порядку. Служби безпеки не є політичними інструментами влади. Засоби масової інформації не зазнають цензури. Саме завдяки цьому західні країни (і не останньою чергою Британія) загалом досить популярні у світі. Люди частіше прагнуть приїздити в західні країни, що їх паплюжать корбіністи, і жити там, а не за режимів, які корбіністи шанують.
Однобічність світогляду Корбіна надто впадає у вічі, коли йдеться про Росію. Владімір Путін перетворив країну на живлену нафтою клептократію, де керують держиморди таємної поліції та їхні приятелі й утверджується дедалі лиховісніша ідеологія із суміші антизахідних поглядів, клерикалізму та націоналізму.
Якби взяти якогось ідеалістичного галасливого російського політика на кшталт Корбіна, він мав би на що нарікати у своїй країні. З більшості державних ЗМІ там сочиться настояна на ненависті мілітаристська пиха. Судова система — це лише оманлива подоба. Гомосексуалістів переслідують, антиклерикалістів маргіналізують, істориків цензурують. Грабунок приголомшує: у російського народу вкрадено сотні мільярдів доларів і зосереджено їх у темних закутках глобальної фінансової системи. Але такий політик не прожив би й тижня. Російський режим безсоромно авторитарний: критикам загрожують побиття, тюремні вироки, примусове психіатричне лікування, вигнання або (як моєму другові Борісу Нємцову) смерть.
Понад те, Росія — справжня імперія. Вона гнобить власні етнічні меншини, знищує їхні мови та культури. Викрадає людей в інших країнах, скажімо, естонського слідчого Естона Когвера, засудженого минулого тижня на сфальшованому судовому процесі до 15 років ув’язнення. А інколи просто вбиває своїх опонентів за кордоном радіоактивною зброєю, як-от Алєксандра Літвінєнка 2006 року в Лондоні. І нападає на інші країни, як нещодавно на Україну.
Усе це надуживання владою, які за звичайних обставин обурили б містера Корбіна. Але коли він дивиться на Росію, то ніби засліплений. Кремль протистоїть Заходу. Захід лихий. Отже, Кремль добрий.
Правда трохи складніша. Барак Обама прагне заборонити ядерну зброю. Росія не хоче. Вона регулярно нагадує світові, що має ядерний арсенал і готова використати його. Америка намагається зменшити свою військову присутність у Європі, Росія швидко переозброюється, провадячи агресивні й приховані військові навчання з метою залякати сусідів. І вгадайте, через яку країну в Корбіна волосся стає дибки?
Нещодавно у Twitter я запитав Корбіна, чому його антиімперіалістичні почування не поширюються на розуміння таких країн, як Україна. Як неспростовно довів уже покійний видатний Роберт Конквест, колонізовані народи совєтської імперії страждали від такого несвітського варварства та утисків, із якими можна порівняти тільки найбрутальніші епізоди європейської колоніальної історії. Такі народи, безперечно, заслуговують не тільки на співчуття, а й на повагу, надто з боку тих, хто природно співчуває жертвам несправедливості.
Читайте також: Донецький джихад французьких радикалів
Але корбіністи не мають співчуття до цих народів. На їхню думку, абсолютно в усьому винне НАТО, що розширилось і спровокувало Росію. Вони не розуміють, що такі країни, як Польща й держави Балтії, після краху совєтської імперії прагнули якомога швидше вступити до НАТО, бо боялися (як виявилося, слушно), що хто-небудь на кшталт Путіна колись керуватиме Росією. Росія залякує не тільки ці країни, а й позаблокові Швецію та Фінляндію, які тепер терміново вирішують, як і коли їм приєднатися до Північноатлантичного Альянсу.
Українці прагнуть свободи, справедливості, процвітання, гідності та пристойності, якими ми насолоджуємося на Заході. Для цього вони потребують членства в ЄС, щоб мати доступ до єдиного ринку й модернізувати своє державне управління, і в НАТО, щоб мати реальну безпеку. А на думку британських лівих, такі прагнення — непрощенний афронт. Українці мають усвідомити, що Захід — це ошуканство й загроза, і навчитися любити свою долю в затінку Росії.
Як можна було б сказати новомовою Джорджа Орвелла, українці — ненарод, а Україна — некраїна. Моє запитання було незапитанням, тому Корбін досі не відповів на нього.
Звісно, у Лейбористській партії завжди була маргінальна група засліплених любов’ю до совєтів супутників. Вони декларували мотиви, що полягали у вірності ідеалам соціалізму та вдячності за совєтські жертви у війні. Але в темних закутках лейбористського і профспілкового рухів існували й інші, лиховісні зв’язки, живлені таємним фінансуванням й зумовлені співпрацею зі шпигунськими службами совєтського блоку, скажімо КГБ.
Ми не можемо знати, які таємні оборудки відбуваються ще й сьогодні. Але навіть побачена картина непокоїть. Дехто з любих друзів містера Корбіна теж не менш схиблений на антиамериканізмі, наприклад «Ліві» в Німеччині та СІРІЗА в Греції. Але найбільші шанувальники режиму Путіна в Європі походять із того краю політичного спектра, який чутлива свідомість обраного від іслінгтонського округу у Великому Лондоні Корбіна вважає вкрай огидним і до якого належать французький «Національний фронт», угорська расистська партія «Йоббік» тощо. Ці типи з дебелим карком і грубою мовою прагнуть здійснювати владу з путінською брутальністю. Тож гарних ви маєте друзів, Джеремі Корбін.