Основні версії переважно стосуються онкології: рак крові, щитовидної залози, підшлункової, спинного мозку, кишківника (вибачайте, список варіантів не повний). А на додачу — хвороба Паркінсона, деменція, синдром Аспергера і ще цілий список більш чи менш вбивчих діагнозів, котрі ось-ось розчавлять кремлівського паскудника. Така прискіплива увага до здоров’я Путіна цілком зрозуміла. Напевно, більшість з нас потайки хоче сподіватись на диво — що диктатор помре і війна припиниться.
Але так не буде.
Путін, звісно, рано чи пізно помре. І добре, якби це сталося не на операційному столі і не внаслідок «апоплексичного удару табакеркою», а на ешафоті, після вироку Гаазького трибуналу. Ешафот, до речі, було би добре поставити на руїнах «Азовсталі» або десь у Бучі чи Бородянці. Але поки що це лише фантазії.
Проблема в тому, що Путін з усім його рашизмом — це породження російського суспільства (якщо слово «суспільство» можна застосувати до соціальної субстанції, котра населяє терени Російської Федерації). Переворот, який нібито може статись у Кремлі, поки диктатора будуть оперувати, допоможе нам лише за умови, якщо все піде не по плану і Росія зануриться у криваву внутрішню боротьбу, втративши змогу продовжувати війну. Але й це буде тільки тимчасова пауза.
Читайте також: Детоксикація орди
Дозволимо собі пофантазувати ще. Припустимо, що диктатор помер. Дуже ймовірно, що новим господарем Кремля стане така ж кривава потвора на кшталт Патрушева. Тоді ніякої паузи не буде взагалі. Але припустимо, що й цього не сталося: режим розвалився і у Росії оголосили чесні конкурентні вибори. Ми точно впевнені, що на хвилі роздутого ресентименту їх не виграє умовний Ігорь Стрєлков, який зараз відкрито критикує владу за недостатню рішучість у «остаточному вирішенні українського питання»? Хтось справді сподівається, що пересічні росіяни проголосують за умовного Навального?
Ну гаразд, хай навіть так. Але й Навальний Україну не порятує. Навіть гірше — перемога ліберальної опозиції (котра насправді зовсім не ліберальна і не опозиція) просто допоможе Росії вкотре скинути стару зашкарублу шкіру, перезавантажити свої стосунки із Заходом, набратись сил і знову атакувати Україну — хай навіть це станеться через п’ять, десять чи двадцять років. А доти «хороші росіяни» будуть засипати нас своїми вибаченнями і компліментами, і лізти, лізти, лізти із «братніми» обіймами. Уявімо, що вони справді приборкають російську корупцію і експропріюють статки кооперативу «Озеро». Але для нас це означатиме лише те, що коли Росія знов ляже на свою імперську траєкторію (а так було завжди), її армія буде краще оснащена.
Читайте також: Вирішальний потоп
Ми поки що не здатні осягнути, яку страшну ціну платять наші солдати за кожен день спротиву. Усвідомлення прийде колись потім — і це буде страшна година для кожного з нас. І мені б дуже хотілося, щоб сталося диво, яке прискорило нашу перемогу — і поразку Росії. Що ж, чисто теоретично можливо все. Але зараз все виглядає на те, що остаточний результат російсько-української війни буде визначатись на полі бою, а не в операційній палаті чи кулуарах Кремля.
Вони думали, що будують Третій Рим, а вийшов Карфаген.