Майже одночасно в Україні оприлюднено тексти, присвячені актуальній геополітичній ситуації: «Родом із КГБ» Елен Блан і «Брат» Ігоря Беркута та Романа Василишина. Прямо протилежні за меседжем, вони мають спільний знаменник – постать Владіміра Путіна, державного діяча, елемента політичного механізму, символу неототалітарного устрою і сильного лідера. Різниця лише в одному: силу прем’єр-міністра РФ автори вбачають у принципово відмінних речах.
Тандем чільника політичної партії «Велика Україна» та голови Фонду соціально-політичних ініціатив пропонує замість того, щоб обурюватися північно-східними сусідами, спробувати вловити їхню логіку. «Їхню» – синонім у цьому разі «його», бо якщо Росія – відроджена імперія, то самодержець – умова існування моделі, за якою країна живе. Моделі авторитарної, кланової, антигуманної, а тому, на думку Беркута/Василишина, й привабливої: мовляв, коли біля керма впевнена людина, то й народ відчуває себе так само.
«Бо послідовний…» – переконує нас дует шпигуна і кандидата наук: чеченських терористів якщо не замочив у сортирі, то добряче притиснув; повернув народу радянський гімн; вигнав Гусінского і Бєрєзовского, а Ходорковского посадив; призначив представників спецслужб у держмонополії; під гаслом «смєрть шпіонам!» розігнав правозахисні, просвітницькі й культурні організації – пропагандистів сучасного мистецтва, під маскою якого «найчастіше криються дегенеративні, антихристиянські блюзнірські витвори». Прем’єрські звитяги викладено саме в цій послідовності.
Висновок – так званій Федерації процвітати, а «нинішня українська держава… не зможе зберегти себе на мапі світу в найближче десятиліття». Її рватимуть на шматки суб’єкти історичної авансцени – супергіганти Росія та США, що перетворять слабеньку неньку «на поле своєї битви». Сценаріїв у жанрі цікавої якбитології автори не пошкодували. Хіба так і не спромоглися пояснити, навіщо панотцю гармонь, тобто означеним вище загарбникам борюкатися на чужій і малоцікавій їм території.
За істеричними метафорами й відразливими пасажами, адресованими здебільшого особисто українському президентові, прихована єдина, як на мене, слушна думка: допомога потопельнику – справа рук самого потопельника, навіть коли він перебуває в центрі Сахари. Україна має вибудувати власну систему національної безпеки й виростити державців, які справді заслуговуватимуть називатися елітою. Покладаючись тільки на магію Заходу, ми прирікаємо себе на одну роль: «кушать подано».
Доктор славістики, політолог Національного центру наукових досліджень Франції Елен Блан доходить цього самого умовиводу, але оперує іншими аргументами. Її розвідка «Родом із КГБ» також ґрунтується на постаті Путіна – того, хто довершив злиття криміналітету і спецслужб задля встановлення режиму «ультраавторитарної влади, що спирається на пробудження націоналізму і брак реальної опозиції».
Авторка аналізує згадувані Беркутом/Василишиним події та явища – у широкому контексті та із залученням частково добре нам відомої інформації (здебільшого з російських медійних і наукових джерел, зокрема й внутрішньої фронди на кшталт творів Юрія Афанасьєва чи публікацій «Нєзавісімой ґазєти»), частково ж використовуючи матеріали європейських дослідників і журналістів. Власне, книжка «Родом із КГБ» призначена передусім західній аудиторії, яка й дотепер зачарована розпадом СРСР і проголошеними в Росії змінами. Проголошеними лише на словах, уточнює Елен Блан і спрямовує весь пафос на розкриття очевидного: Путін утвердив «демократуру», тобто чекістську неодиктатуру, закамуфльовану під демократію, що робить її прийнятною для світової моралі».
Останнє – чи не найкорисніше в концепції француженки. Блан, ніби тягнучи віслюка за вуха, роз’яснює впертій публіці: комфорт нинішній Росії – такої, якою вона є, – забезпечує велика трійка. Підтримка Німеччини, Франції та Британії зумовлена потребою геостратегічної рівноваги, що полягає в балансі сил Старого світу, США та Китаю. Східноєвропейські країни в цій грі – розмінні пішаки. «Екс-совєтська злочинність украй добре організована, а чи досить організовані ми?» – звертається Блан і до співвітчизників, і до нас. Почувши голос цієї Кассандри, ми, напевне, матимемо більше відповідей на запитання, хто винний і що робити, коли «брат» вкотре перекриватиме Україні газ. Чи повітря.
.jpg)