Путін обламався, і війни найближчим часом не буде, а це хороша новина. Принаймні доки цар не порахує всіх можливих збитків від своєї захланності, брехливості й бажання проковтнути те, чим обов’язково подавиться. Цинізм ситуації в тому, що самого царя на обід не запросили, і якими делікатесами частували, він може хіба що здогадуватися, давлячись слиною.
Останні ночі березня 2014 року в Україні обіцяли бути гарячими. Чи то з п’ятниці на суботу, чи то із суботи на неділю браві вояки імперії планували перетнути кордон братньої, але бунтівної країни й почати її умиротворення. Не так умиротворення, як захист співвітчизників, яким, за легендою, загрожує небезпека. Вдало провівши тренування на кримському плацдармі, цар був більш ніж переконаний, що операція вдасться пречудово. Можливо, навіть без стрілянини. Кілька красивих маневрів – і оточена «Мать городов русских» мала б затрястися від страху й накласти в штани. Звісно, полетіли б телеграми обурення з цілого світу, але кого це може злякати. Хай обурюються.
Але трапилося непоправне. Мудрішого з мудріших і хитрішого з хитріших обкрутили довкола пальця. Та ще й як. За всім відомим старим рецептом, ідентичним тому, від якого посипалася могутня колись імперія-попередниця, володарка однієї шостої світу, яку нині якраз і намагається знову зібрати докупи цар московський. Класику не перевершиш. Бо що може бути більш класичним, аніж нафта…
Читайте також: Жандарм і підпанки. Громадська думка РФ не показала великого збурення від розпочатої війни
Як стверджують злі язики, поки військо царя грало м’язами під кордоном, вимотуючи нерви потенційних жертв, добрі люди, вкотре переконавшись, що «умом Россию не понять» і заклики до здорового глузду їй не допоможуть, бо глузд ущент пропитий, вирішили взяти тайм-аут і перекусити по-королівськи. Президент США Барак Обама, скориставшись славетною східною гостинністю, подався нарешті таки до давнього приятеля – короля Саудівської Аравії Абдалли, бо робота роботою, а смачно пообідати не зашкодить. Про що говорили за обідом, не надто й важливо, можливо, і про нафту. Тільки вже сам факт трапези викликав у Москві легкий невроз, бо ще до її початку нишпоркам ФСБ ненароком підкинули крихти таємної інформації, що проти Росії знову готується світова змова, і ці крихти відразу поклали на царський стіл. Хоч яка в царя паскудна пам’ять, та хіба він зможе забути той чудесний день, коли світ, втомившись від афганської бійні, вмовив саудівського короля скинути, на закуску холодної війни, ціни на нафту і всемогутній СРСР, що й так прогнив, як корито, красиво пішов на дно, булькаючи та виділяючи трупні гази. Чого-чого, а такого помазаник московський не може забути. А тому, зібравши в кулак рештки своєї пихи, що миттю вивітрилася, взяв у руки телефон і раз по раз почав набирати друга Обаму й просити про зустріч. А позаяк той був зайнятий обідом, то царя, як і належить, просили передзвонити пізніше, коли абонент знову буде на зв’язку.
Читайте також: Агресія Росії: генеза, мета, способи протидії та правові наслідки
Усе закінчилося тим, що на українсько-російському кордоні трохи прояснилося. Кілька десятків тисяч кремлівських ратних людей почвалали подалі в тил, щоб не маячити, і війна помалу перестала бути першим пунктом порядку денного. Її привид, звісно, нікуди не подівся, але поблід. Продовження, очевидно, буде, до того ж незабаром, тільки чи матиме вже аж такий масштаб, сумнівно. Активності слід очікувати ближче до президентських виборів в Україні, проти яких так ревно виступають у Кремлі, справедливо вважаючи їх зрив своїм останнім шансом відновити контроль над збунтованим васалом.
А тим часом вибори таки будуть. Принаймні до них в Україні не готується хіба лінивий. Вражає не так кількість претендентів, – більш як два десятки, – як барвистість букета. Тож сумувати найближчими місяцями не доведеться. Бо самі лишень прізвища кандидатів вселяють чималий оптимізм. У списку такі знамениті фігури, як Михайло Добкін, Олег Царьов, Ренат Кузьмін, Олег Ляшко та Валерій Коновалюк. Старі добрі друзі, які завжди здатні потішити і дати привід лихословити.
Намалювалися і лідери, яких у цьому букеті не так вже й багато, лише двоє. «Шоколадний король» Петро Порошенко і «жінка з косою» Юлія Тимошенко. Хто переможе – задачка з багатьма невідомими. Рейтинги демонструють одне, а результат може бути доволі несподіваним. Зважаючи на цілий оберемок факторів, інтрига зберігатиметься до фінішу. Він чи вона – побачимо згодом, і трапиться це не без допомоги темних конячок. Бо хоч їх і називають технічними кандидатами, не слід ставитися до них із погордою. Всяке може трапитися. Дивись, і вистрелять. Головне ж бо завдання – не так відтягти голоси в лідерів перегонів, як допомогти. Забезпечити, наприклад, присутність у комісіях потрібної кількості своїх людей для результативнішого підрахунку голосів чи фальсифікацій. Стосується це, звісно, не всіх, бо не всі технічні, але як уже домовляться.
Читайте також: Висока ціна дешевого авторитету
Усі дорослі люди і чудово розуміють: більшості в цьому випадку світить хіба що результат у межах статистичної похибки. Тож стати учасником перегонів навряд чи штовхає тільки олімпійський азарт. Є ще щось, і не виключено, що це щось – банальний порив патріотизму. А чому б і ні. Розуміючи, у якій глибокій дірі опинилася країна, і не з балачок знаючи, як порожньо в бюджеті, можливо, ті лицарі вирішили бодай якось допомогти Батьківщині, поділившись своїми статками. Чесно заробленими, звісно. А що не так багато законних способів це зробити, то вирішили скористатися найдоступнішим: зареєструватися кандидатом у президенти й заплатити 2,5 млн внеску, який, звичайно, ніхто ніколи не поверне. Ось така хитра комбінація. Чи не з цієї причини так багато нині в списку технічних кандидатів від колишньої влади? Щонайменше десяток: Королевська, Бойко, Тігіпко, Цушко… Кому, як не їм, знати всю трагічність становища України. Кому, як не їм, нині так болісно й соромно за те, що трапилося в часи правління улюбленого Віктора Федоровича. Вони ж йому вірили…
До речі, про Федоровича. Його поява ніколи нічого доброго нікому не віщувала. І третє його несподіване явлення в ефірі одного з російських, хоч і опозиційних, каналів також нічим приємним не пахне. А те, що трапилося акурат після того, як цар московський дав задній хід, не може означати нічого іншого, як початок нового етапу в безглуздій військовій кампанії Кремля щодо України, приуроченої якраз до виборів. Недарма ж Федорович так несподівано воскрес і заявив, що сумнівається в легітимності майбутньої кампанії і її результаті.
Читайте також: Чому Лукашенка не підтримує Росію
Можна, звісно, на його заяви начхати, коли б не було в словах кремлівського заручника прихованого змісту. Бо хоч нічого іншого Федорович сказати апріорі не міг, але недооцінювати його балаканину все ж не варто, бо вустами в’язня нині говорить сам цар. У них-бо справжня відповідь на запитання, навіщо стільки колишніх лізе у список, чого очікувати в процесі кампанії, якою буде реакція, незважаючи на результат, і коли наступного разу залягати вздовж дороги, що веде до кордону на околицях Чернігова, Харкова, Луганська і Донецька з базуками та протитанковими гранатами.
Далі обов’язково буде. Справжня передвиборча бійня ще навіть не починалася. Знову розхитуватимуть країну тепер не тільки ряджені козачки та гопники. На «дєло» виходять масштабніші фігури: кандидати в президенти. А там, дивись, і цар підтягнеться зі своєю раттю. І все буде як завжди. Хоча є ще ж і нафта…