Едвард Лукас старший віцепрезидент Центру аналізу європейської політики (CEPA, Варшава й Вашингтон)

Путін наступає, незалежно від результаті виборів у США

11 Листопада 2024, 17:43

Нерішучість Вашингтона й режим економії призвели до того, що наша оборона стала до болю хиткою

Незалежно від того, хто за результатами виборів мав би потрапити в січні до Білого дому — меркантильний Дональд Трамп, чи недосвідчена Камала Гарріс — у програші лишиться наша безпека. Роки нерішучості й боязливості Вашингтона, скупості й легковажності деінде знищили (можливо, безповоротно) мережу альянсів, що лежала в основі глобальної безпеки протягом останніх семи десятиліть.

Занепад найбільше відчувається в Європі. За останні кілька тижнів я побував у Празі, Ризі й Варшаві. Настрої в цих прифронтових державах похмурі. Війна ймовірна і може спалахнути швидше, ніж ми думаємо. Якщо Росія заведе Україну в глухий кут, роки за два, а то й раніше, війська Путіна можуть бути готові до більшого. Всі ще сподіваються на НАТО і допомогу Сполучених Штатів. Та мало хто в це вірить.

Ми геть погано до цього підготовлені. Нашим збройним силам бракує людей, запасів і логістики для ведення справжньої війни. Як зазначалося в розгромній доповіді шведського оборонного аналітичного центру FOI, Британія в кращому випадку може надати «обмежені експедиційні сили», які матимуть «серйозні проблеми з боєстійкістю». Путін це знає. Знають і наші друзі, що втомилися від нашої звички давати забагато обіцянок і замало робити. Нордичні і балтійські члени Об’єднаних експедиційних сил за участі десяти країн і нібито на чолі з Великою Британією чекають, що скаже з цього приводу сер Кір Стармер на саміті в Таллінні в грудні. Життєво важливі для Британії союзники можуть почати шукати лідерства деінде.

Ще більше має турбувати Стармера наша нездатність до оборони. Нашій країні значною мірою бракує протиповітряної оборони для захисту від ракет, які нині щодня летять на українські міста й інфраструктуру. За сприятливих обставин, можна припустити (схрестивши пальці), що один із наших есмінців типу 45, за умови придатності й перебування на Темзі, зможе захистити Лондон. Але лише на кілька годин. Коли цей військовий корабель випустить свої 48 зенітних ракет Aster, йому доведеться перезаряджатися із наших мізерних запасів. Для цього знадобиться майже весь день, знову ж таки за умови, що ми ще матимемо функціональну військово-морську базу.

Припустімо також, що союзники нас захистять. Але в разі війни протиповітряна оборона інших європейських країн також буде перевантажена. Мінімальний захисний щит лише для південного сходу Англії обійдеться в 16 млрд. фунтів стерлінгів. Хіба є шанси за таких умов? Нелегко буде обкласти податками решту країни для захисту однієї її частини. А вартість щита для всієї Великої Британії непомірно велика.

Нашою головною слабкістю є самоомана. Ми занехаяли збройні сили, маскуючи руйнацію секретністю і бустеризмом. Звільнили фахівців із питань Росії, які озвучували незручну для влади правду. Серед них: Кір Джайлз, чий центр аналітики у сфері оборони було ліквідовано 2010 року. Нова книжка Джайлза «Хто захистить Європу?» (Who Will Defend Europe?) викриває наші недоліки у сфері оборони. Джайлз поскаржився мені, що не бачить «жодних ознак» того, що новий уряд розуміє нагальність цієї проблеми.

Ми вже під атакою Росії, яка влаштовує диверсії й інші каверзи. Минулого місяця мешканець Лестерширу визнав себе винним у підпалі за обтяжливих обставин, вчиненому на замовлення російського угруповання найманців ПВК «Вагнер». Контртерористична поліція розслідує справу посилки з бомбою в Бірмінгемі; інциденти в Польщі й Німеччині ледь не призвели до падіння вантажних літаків. Часто трапляються загадкові пожежі: у квітні на заводі боєприпасів в Монматширі й цього тижня на нашій верфі атомних підводних човнів в Барроу. «Були й інші незрозумілі пожежі та інциденти на оборонних підприємствах Великої Британії», — каже Френсіс Туса, редактор журналу Defence Analysis й один із провідних військових експертів країни. За його словами, чиновники й відповідні компанії «замовчують» ці теми. Але замовчування російських витівок спричинює ще більший хаос.

Наші застарілі атомні підводні човни, що зрештою замінюються запізно і з непомірно завищеним бюджетом, не вселяють надію на випадок сценарію судного дня — повномасштабної ядерної атаки. І, очевидно, не зупиняють агресію, з якою ми стикаємося зараз. Нам необхідно терміново зміцнити стійкість до цих «підпорогових» атак за рахунок кращого захисту інфраструктури, промисловості та державних і приватних установ. Нам також потрібен новий арсенал винахідливих і болісних для ворога контрзаходів.

Деякі країни до цього готові: Фінляндія має шестимісячні запаси продовольства, палива і медикаментів, а також місця в бомбосховищах для всіх мешканців. Фіни завжди рішуче реагують на російські каверзи. Естонія витрачає чверть свого оборонного бюджету лише на боєприпаси. Польща має найбільші і найефективніші конвенційні збройні сили в Європі. Ці країни вбачають екзистенційну загрозу з боку Росії і за потреби воюватимуть самотужки. Можливо, їм дійсно доведеться.

За наші прорахунки розплачуються українці. Вони не можуть захистити свою хитку лінію фронту і понівечені міста від російського наступу, тому що американська допомога надходить в недостатній кількості, запізно й з безліччю обмежень, що не дозволяють завдавати ударів по авіабазах і скупченнях військ окупантів. Але згодом розплачуватися будемо ми.

Ми мали шанс протистояти кремлівському імперіалізму пліч-о-пліч з великою, сильною, згуртованою країною. Злякавшись ризиків і втрат у зв’язку з наданням реальної військової підтримки, ми цей шанс проґавили. Україна виграла нам час для розвитку оборони. Ми змарнували і його. Розчарування українців поступово переходить у відчай і… лють. Переможена, безнадійна, травмована Україна буде величезною проблемою для всієї Європи. Тим часом наша безпека і свобода ґрунтуються на малоймовірному припущенні, що наступна адміністрація США дбатиме про нашу безпеку більше, ніж ми самі.