Птах Фенікс на башті

Підкорення верхівок українських маяків – чудовий спосіб креативно відпочити та розгледіти краєвиди Неньки з висоти пташиного польоту. Крім того, більшість маяків збудовані в унікальних природних місцях, а практично за кожною вежею знайдеться карколомна історія з присмаком легенди.

 

Однак подорож Півднем України – річ непроста: не залежні від тебе (і, схоже, від усього світу) розклади автобусів, маршруток та катерів так і намагаються пригостити несподіваним «сюрпризом». Але тим суттєвіше відчувається справжнє літо, коли поринаєш у гамірні південні міста й містечка з їхніми колоритними персонажами, занадто аскетичним сервісом, спекою та пилюкою.

 

Важливий момент: після загострення «маячного» питання між Україною та Росією на них посилено охорону, й вас можуть сприйняти за потенційного російського диверсанта. Не втрачайте надії, кажіть, що ви громадянин України (якщо треба – демонструйте паспорт), колекціонер захопливих пейзажів, художник або журналіст. Зрештою, працівники маяків – також люди.

 

 

 

 

Вік – 181 рік Зріст – 30 м Розташування – Херсонська обл., Чорноморський біосферний заповідник, Тендрівська коса

 

Тендрівська коса, на якій знаходиться цей маяк, – місце незвичайне як за природними характеристиками, так і за історією. Тендра – це вузький низький острів у кілометр-півтора шириною, що з одного боку омивається Чорним морем, а з іншого утворює затишну Тендрівську затоку. 131 сходинка – гарна розминка перед зустріччю із певним проявом просторового безмежжя. Розташування маяка фактично на острові робить атмосферу на його верхівці незвичною й навіть загадковою. Зважте: 20 морських миль |див. словничок| до материка, 10 – до Кінбурнської коси. Навкруги лише море, небо та обійми вітру… Коса відкривається, мов на долоні. Окрім моря, з маяка видно закинуте рибальське поселення, в центрі якого височіє пам’ятник захисникам Тендрівської ділянки оборони Одеси. Раніше тут вирувало життя: був рибний завод, а в 1970-ті роки навіть дельфінарій. А зараз безлюддя розбавляють працівники маяка та поодинокі туристи.

 

За 4 км від маяка в південному напрямку на морі видно буй, що сигналізує про затонуле на цьому місці судно. Це залишки есмінця «Фрунзе», розбомбленого німецькою авіацією в 1941 році.

 

Тендра була відома ще давнім грекам. Згідно з міфами, під Троєю Ахіллес гнався морем за Іфігінією з досить прогнозованою метою. Але дівчині допомогла богиня-заступ ниця. Довга піщана коса, за легендою, – творіння Артеміди для спасіння Іфігінії. А давньоримський автор Помпоній Мелла писав, що Ахіллес, перебуваючи з флотом у Чорному морі, влаштовував на острові ігри для свого війська. Тому північно-схід ний кінець острова, де розкладали багаття, називався Ахіллесовим бойовищем.

 

Відкрили маяк тут у 1827 році. Він зберігся до нашого часу практично без змін.

 

На перший погляд, працівники маяка – суворі й непривітні люди. Але коли розговоряться, то вкотре переконуєшся, що зовнішність може справити хибне враження. Насправді це щирі, закохані в море, небо і свою професію люди, просто трохи замкнуті. Доглядач маяка – це і професія, і доля одночасно. Нерідко маяк «передають у спадок» дітям чи іншим родичам. Прикладом династичності є Станіслав Сиротюк. Він потрапив на Тендру понад 20 років тому під час служби в армії. Взяв шлюб із дочкою тодішнього начальника маяка й згодом зайняв його місце.

 

 

Вік – 104 роки Зріст – 56 м Розташування – Миколаївська обл., Жовтневий р-н, с. Галицинівка

 

У «Лоції Чорного і Азовського морів» (Миколаїв, 1892 рік) проходження Ожарської коси, яка врізалася у фарватер і не мала навігаційного знака, описувалося так: «Від траверза |див. словничок| балки Котельної, на північ вздовж мілини Ожарської коси при лавіруванні треба повертати щоразу, коли Богданівська башта припадатиме на середину русла Мозирської балки. Але створом цим можна керуватися тільки до половини відстані між Котельною балкою і Мозирськими хуторами…»

 

Звісно, за такої «зрозумілої» і «чіткої» інструкції потрапляння на мілину Ожарської коси стало явищем буденним. Саме тому 1904 року за проектом петербурзького інженера Миколи Белелюбського на косі збудували перший у світі залізобетонний маяк.

 

У березні 1944-го на підступах до Миколаєва йшли жорсткі бої. Розвідка повідомила, що в селі Галицинівка, що за Ожарською косою, розташоване скупчення ворожих сил. Вирішили ліквідувати супротивника несподіваним десантом. Але, щоб успішно обійти косу, потрібен був сигнальник. Вибір упав на розвідника Василя Ланового. Він крадькома заліз на покинутий маяк, вогонь на башті якого згас ще в 1941-му, й почав сигналізувати кишеньковим ліхтариком. Німці вирішили, що в маяку засів цілий загін. Почалася стрілянина. Зрештою, замінувавши башту, фашисти висадили її в повітря.

 

Вже після війни на косі збудували новий маяк. Однак цоколь старого лишили як пам’ятник Василеві Лановому.

 

Новий маяк звели з металевої арматури. Тож він фактично прозорий і має форму піраміди, що звужується догори. Сходи обвивають її довкруж. Шлях нагору – а це 56 метрів – продувається всіма можливими вітрами. Коли піднімаєшся вгору вібруючими щаблями, конструкцією котиться відлуння твоїх кроків. Підйом чимось нагадує підкорення закинутої парашутної вежі на Трухановому острові.

 

Маяк трішки похитує. Страшно уявити, як вітер грався б ним, якби не розтяжки – товсті сталеві троси, заякорені важкими залізобетонними тумбами. Відлюдна піщана коса, а також пейзажі Бузького лиману та вигину Руської коси, на якому стоїть однойменний побратим-маяк – що ще потрібно для повного абстрагування від гамірних офісів і площ?

 

 

 

 

Вік – 181 рік Зріст – 26 м Розташування – м. Одеса Воронцовський маяк пережив кілька реінкарнацій. Будівництво найпершого одеського маяка почалося під орудою генерал-майора Кобле у 1815 році. Тоді він містився на мисі Великого Фонтану. Добудовували його вже за генерал-губернаторства князя Воронцова, звідси й назва. Маяк відкрили у 1827 році. У 1863-му звели 17-метрову башту, що звужувалася догори. Вірші й проза, значки та листівки перетворили маяк на один із символів Одеси. Зокрема, він згадується в творах Олександра Купріна, Юрія Олеші, Валентина Катаєва (і в публікаціях Тижня, наприклад у №9(18) від 29 лютого 2008 року – Ред.) У 1954-му, після відновлення молу, встановили новий маяк із циліндричною баштою. Він і донині першим зустрічає та проводжає кораблі, що заходять до порту. В місті, до речі, можна придбати сувеніри, листівки та футболки із зображенням маяка. Можливо, шкода, але доглядачів маяків витісняють здобутки науки і техніки. Новітні маяки вже переходять в «автономне плавання»: їх облаштовують галогеновими лампами або світлодіодами й обслуговують через єдину систему управління. Стаціонарних доглядачів змінюють техніки, які лише періодично приходять перевірити апаратуру. І маячник, який певною мірою є душею маяка, може опинитися за його межами. Щоправда, саме прогрес допомагає інтенсивнішому просуванню маяків у сферу туризму. Так, у Латвії головний обов’язок працівника маяка після автоматизації навігації – продавати квитки людям, яким кортить потрапити на його вежу. І ще одне. Вночі вас на маяк ніхто не пустить. Бо якщо ви опинитеся біля його лінзи в момент роботи, сліпота гарантована.

 

 

 

 Вік – 83 роки Зріст – немає даних Розташування – Миколаївська обл., с. Лупареве

 

Степ і море – протилежні та водночас близькі явища. І там, і там – хвилі, а також неозорість. Кисляківський маяк, що височить в степу, порушує класичне уявлення про прив’язку споруд такого типу до моря і поєднує досить протилежні явища: воду й сушу, старий курган і навігаційний знак; переплітає історію з сучасністю. Ма як у степу – це певною мірою нон сенс, та саме тому його вар то відвідати.

 

Колись на старих курганах запорозькі козаки ставили сигнальні вежі з солом’яними верхами. Два зразки цього своєрідного телеграфу були розташовані в районі села Лупареве біля Бузького лиману: один на березі, інший – у степу.

 

У 20-ті роки минулого століття там з’явилися майстри навігаційних справ. Вони записували розповіді старих моряків про берегові знаки, за якими ті орієнтувалися під час плавань. Як результат – на степовому кургані за 2 км від моря звели маяк. Біля нього – давня козацька могила. На ній змурували сходи, які ведуть до самої башти. Коли звертаєш із асфальту просто в степ і прямуєш, як своєрідний корабель, у на п рямку моря або лиману, міський гамір залишається позаду, ноги грузнуть у піску, а маяк попереду посилає невидимі сигнали. Якщо вирушите в цей вояж своїм ходом, не завадить узяти, як мінімум, дощовик, сухий пайок, засіб від комарів та панаму від сонця.

 

 

 

Вік – 152 роки Зріст – 17 м Розташування – Миколаївська обл., м. Очаків, Лагерна коса

 

Атмосфера авантюри тут бринить у прогрітому сонцем повітрі. Тим більше вона посилюється, коли всіма правдами й неправдами намагаєшся взяти локальним штурмом верхівку чергового Фенікса.

 

Історія появи цього маяка пов’язана з художником-мариністом Руфімом Судковським, який народився й жив у Очакові. Він приходив на Лагерну косу, мальовничу околицю містечка, де й познайомився з рибалкою Василем Чунтулом. Хата останнього стояла на високій кручі над берегом, звідки відкривався чудовий краєвид: море, острів Березань, Кінбурнський півострів… Удень художник працював, а вечорами засиджувався з господарем, слухаючи розповіді про рибальське життя. І допізна над лиманом світилося вікно хати – на це світло орієнтувалися місцеві рибалки.

 

Згодом на цьому місці поставили будівлю Переднього Вікторівського маяка. А первісна хата-протомаяк відтворена на картині Р. Судковського «Біля берегів Очакова», що зберігається нині в Миколаївському художньому музеї ім. Верещагіна.

 

Маяк виглядає досить скромно, однак місце його розташування обрано бездоганно. Лагерна (її ще називають Чорноморська) коса розділяє Чорне море і Березанський лиман. Її довжина – 8 км. Тут розташовано більше 20 пансіонатів і баз відпочинку. Лагерні пляжі – це чистий дрібний пісочок. В’їзд на косу платний – 5 грн. З маяка відкривається вид на острів Березань і пам’ятник лейтенантові Шмідту, розстріляному тут у 1906 році за піднятий на Чорноморському флоті бунт проти царизму. За 40-50 грн із пасажира можна переплисти туди приватним катером. На косі, окрім краєвидів, моря й пляжів, можна також захоплююче порибалити. Тут ловиться пеленгас, судак, камбала, ставрида, тарань, лящ.