Психологічний трилер

 

Легенда про Мазепу, що надихала романтиків, почала гуляти світом ще наприкінці XVII ст. Саме в той час написав свої спогади придворний пліткар Ян Хризистом Пасек, який служив при дворі короля Яна Казимира разом із молодим Іваном Мазепою, котрого відверто недолюблював. Сюжет придворного оголосу відомий ще з часів античності. Пасек лише переповів давню легенду: неподалік від маєтку Мазепи на Волині знаходився маєток Станіслава Фальбовського. Між молодим шляхтичем і юною дружиною підстаркуватого сусіда спалахнув роман. Фальбовський вистежив коханців і наказав слугам роздягнути юнака, при в’язати його до коня й пустити навпростець крізь зарості терну та глоду. Колючі гілки шмагали тіло хлопця. Коли, нарешті, напівмертвий Мазепа дістався свого дому, сторожа та челядь спочатку не впізнали й не пустили його, тому майбутній гетьман мало не помер.

 

Підґрунтям легенди стали реальні події, про які пліткував королівський двір. Справді, молодий красень Мазепа закохався в шляхтянку Олену Загоровську й зруйнував її сім’ю. Навряд чи ображений чоловік у реальності міг прив’язати коханця голим до коня, та сюжет виявився настільки цікавим, що згодом почали з’являтися легенди з певними видозмінами. Наприклад, у деяких варіантах колоритно описувалася така сцена покарання: Мазепу облили смолою, обваляли в пір’ї й таке страхіття відпустили в широкі степи. В інших варіантах було ще й продовження, буцімто неприручений кінь заніс його в Дике поле (в інших варіаціях – на Запорожжя), де бідолаху врятували селяни (чи дівчина, чи запорозькі козаки).

 

 

 

Що ж саме так подобалося класикам романтизму в цій оповіді? Та буквально все! По-перше, прив’язка до конкретної історичної території, достовірність дійових осіб і невигадані пристрасті – кохання, ревнощі, мстивий рогоносець і благородний юнак у боротьбі за даму серця. По-друге, дія відбувалася в незвичному для європейця антуражі: десь у Польщі, з якої згодом кінь несе Мазепу дикими степами на невідоме й таємниче Запорожжя, що для багатьох письменників уявлялося взагалі краєм географії.

 

У творах англійського романтизму автори до того ж часто зосереджувалися на конфлікті людини та суспільства, на відчутті катастрофічності історичного процесу. Й у цьому разі приклад Мазепи був дуже вдалим для втілення у творі. В поемі Байрона, яка показує трагізм долі гетьмана, цей конфлікт полягає в тому, що вчорашній володар булави, людина, котра стояла на вершині соціальної піраміди, волею долі та обставин стає вигнанцем на своїй землі та змушена тікати. Знову-таки в сюжеті присутні непередбачуваність майбуття, боротьба за виживання, обов’язкова перемога духу. Мазепа пригадує, як свого часу нескінченна гонитва степом закінчилась для нього новим етапом у житті. Й розуміє, що й зараз не сам, із ним його прибічники, соратники, однодумці та могутній ще союзник. Для них боротьба не скінчилась, а відповідно, є надія.

 

 

 

Традиційним, хоча й неправильним, є трактування романтичного героя Мазепи лише як героя-коханця. Звичайно, за часів його молодості при більшості європейських королівських дворів панувала сексуальна свобода, й наш герой не був святим. Однак навіть після перебування при дворі французького короля Людовіка XIV, який мав славу найбільш розкутого в сенсі сексу, він навряд чи експериментував із використанням цього досвіду при дворі Яна Казимира. Подальші події та факти біографії гетьмана свідчать, що йому був до вподоби вислів Людовіка XIV: «Даючи волю своєму серцю, ми маємо твердо тримати під контролем свій розум; проводити чітку межу між ніжністю коханця та рішеннями монарха; не допускати, щоби кохана втручалася в державні справи й висловлювалася про людей, котрі нам служать». Отже, якщо любовні пригоди й були в житті молодого Мазепи, то він умів чітко розмежувати, як-то кажуть, роботу й особисте життя. В зрілому віці його поведінка й стосунки з жінками цілком відповідали нормам моралі та його соціальному становищу.

 

Пушкінський сюжет, у якому Мазепа виглядає як старий розпусник, який намагається звабити свою юну похресницю Мотрю – не більше ніж художній вимисел. Гетьман закохався в дівчину, коли їй було не 16 (як за Пушкіним), а 20 років. Тобто панянка була не дитина й добре усвідомлювала, що робила, коли тікала з батьківського дому до коханого. Харизматичний, напрочуд маскулінний, а до того ж інтелектуальний і елегантний гетьман вражав дівочу уяву значно більше, ніж її ровесники-козаки. Та Мазепа відправляє кохану назад до батьківської оселі, ще й під наглядом російського офіцера. Про бурю в душі гетьмана свідчать його листи до Мотрі, та як раціональний політик він цілком контролював свої емоції. Й дізнавшись, що церковні ієрархи не дали згоди на шлюб із Мотрею, змирився. Обставини склалися фатально: Мазепа все одно мусив зробити ризикований вибір. Він міг би служити деспотові-царю й заволодіти коханою. Проте залишився вірний обов’язкові та замість того, щоби насолоджуватися життям, зосередився на останньому ривку в майстерно вибудуваній політичній комбінації.

 

Ця драма цілком виходить за межі солодкувато-пафосного стилю романтизму. Вона тягне на сучасний психологічний трилер: останнє кохання старіючого героя й перше – дівчини, бруд великої політики, постійне, на межі людських можливостей, напруження Мазепи в складній політичній грі. Розпач від втраченого кохання й не виконаного обов’язку перед Вітчизною. Вочевидь, створений митцями доби романтизму образ Мазепи мало відповідає історичному прототипу. Однак, це не зменшує нашої втіхи від читання присвячених йому романів та милування живописом.