Сумарні витрати на заробітну плату для військовослужбовців — 30,7 млрд грн. Зокрема, від початку року збільшено винагороду для тих, хто бере участь в АТО: тепер рядовий на першій лінії оборони отримуватиме 14,5 тис. грн, а його командир роти, наприклад, 18,5 тис. 20 січня міністр оборони Степан Полторак підписав концепцію реформи системи харчування в ЗСУ. Першим етапом передбачено перевести на нові стандарти харчування окремі військові частини, а також навчальні та лікувальні заклади МО. На цьому етапі лише на ремонт і обладнання планують витратити близько 150 млн грн.
Para bellum
Проте армія воює не лише пайками. Одне з болючих питань — оснащення. У бюджеті-2017 за статтею «Розвиток озброєння та військової техніки» передбачено виділити 6,5 млрд грн, або 10% усіх грошей армії, — рекордну суму для України. Це більше, ніж торік (4,5 млрд грн), зросли витрати й у відсотках (10% проти 7,7%). На жаль, не факт, що очікувані кошти буде отримано в повному обсязі: 2016 року це не вдалося, через що в державні програми внесли корективи. Крім того, коли перевести ці суми за відповідним курсом у валюту (що необхідна, наприклад, для закупівлі сучасних вузлів та комплектуючих за кордоном), картина стає ще менш оптимістичною. Для порівняння: сучасні вимоги країн НАТО визначають фінансування закупівлі нового озброєння та бойову підготовку підрозділів на рівні не менш ніж 30% усього оборонного бюджету, а він, своєю чергою, повинен становити не менш ніж 2% ВВП. Росія у 2017-му планує витратити на свою армію близько $48 млрд. Поляки на оборону виділяють $9,6 млрд. Лідером залишаються США із $546,6 млрд базового військового бюджету на 2017 фінансовий рік, що становить третину сумарних мілітарних витрат у світі. Утім, навіть в умовах обмеженого фінансування підприємства українського ОПК продовжують свою роботу й удосконалення, адже військо не може припинити оборону країни. Частина військової техніки реалізується на відкритих торгах через систему ProZorro (переважно для НГУ та ДСНС), однак більшість — у закритому режимі в межах державного оборонного замовлення. Згідно з даними ДК «Укроборонпром», за 2016 рік військовим було передано 2139 одиниць нового та модернізованого ОВТ. Розробляються й нові зразки. Серед головних інноваційних проектів — новітній транспортний літак Ан-132, безпілотні «Горлиця» та «Фантом», бойові модулі «Тайпан», «Дуплет» і «Кастет», цифрова система управління вогнем «Мисливець».
Читайте також: Агресивне пробудження
Зміни вітчизняного оборонпрому регламентуються розпорядженням Кабінету Міністрів № 19-р від 2016 року. Цим рішенням схвалено Концепцію Державної цільової програми реформування та розвитку оборонно-промислового комплексу на період до 2020 року. Головна її мета — приведення вітчизняного ОПК до сучасного рівня, що посилить не лише обороноздатність країни, а й конкурентоспроможність на зовнішньому ринку. На першому етапі (2016–2017 роки) програмою передбачено такі основні заходи:
— забезпечення українських військових формувань відремонтованою та модернізованою технікою;
— налагодження серійного випуску новітніх розробок, а також проведення ремонту, підготовка до експлуатації та модернізація наявних зразків ОВТ;
— запровадження дієвого механізму співпраці держави та підприємств ОПК в питаннях розробки та випуску ОВТ в межах оборонного замовлення;
— системне реформування структури діяльності підприємств ОПК, проведення їх реструктуризації та корпоратизації відповідно до сучасних міжнародних стандартів;
— визначення заходів та механізму імпортозаміщення, а також забезпечення диверсифікації експортного потенціалу;
— забезпечення розвитку конструктивної військово-технічної співпраці з країнами-партнерами для забезпечення українських військових формувань ОВТ згідно зі стандартами НАТО.
До 2020 року в разі успішного виконання програми заплановано досягти повної незалежності вітчизняного ОПК від Російської Федерації з одночасним збільшенням масштабів власного виробництва техніки та комплектуючих. Водночас очікується активізація зусиль щодо просування української техніки на міжнародному ринку. Крім зазначеної концепції уряд України в лютому цього року затвердив і середньострокове державне оборонне замовлення. У нас вперше ухвалили таку програму, і це дуже обнадійливий знак, адже йдеться про прийняття певних правил гри на найближчий час, що допоможе підприємствам краще орієнтуватись у нестабільних умовах вітчизняної економіки. Замовлення передбачає прогнозованість видатків держбюджету, створює умови для рівномірного завантаження підприємств ОПК і сприятиме їхньому розвитку.
Шкідливі звички
Практичне виконання зазначених заходів — реальний виклик українській владі. Попри фактичні успіхи вітчизняного ОПК, залишається багато проблемних питань. Не всі підприємства цілком позбулися залежності від комплектуючих із Росії. Так, на тлі великої кількості бронетехніки, яку було передано війську від 2014 року, є проблема з бойовими гелікоптерами. Досі немає повного циклу виготовлення цих машин, адже, наприклад, відсутні лопаті до Мі-24, які виробляють у РФ. Деякі вузли до бронетехніки також продукують на російських підприємствах, що ускладнює процес її модернізації. Відомі випадки використання матеріалів із Росії у виробництві ОВТ, окремі сплави в Україну потрапляють фактично шляхом контрабанди.
Не завжди зрозумілим є і розподіл техніки серед силових відомств. Дивує, що на передових позиціях бійці пересуваються старенькими ЗіЛами, проте, наприклад, НГУ отримає чергову партію новеньких броньованих вантажівок. Яскрава нещодавня новина — одержання підрозділом патрульної поліції в Сарнах, що на Рівненщині, БМП та БТР як додаткового транспорту.
Після інциденту на військових сховищах у Балаклії знов актуальним стало питання забезпечення ЗСУ боєприпасами власного виробництва. Міністр оборони Полторак під час нещодавнього брифінгу зазначив:
«… урядом прийнято концепцію щодо створення в Україні підприємств з виробництва боєприпасів». І хоча інформації про неї на сайті Кабміну немає і йдеться радше про рішення РНБО розпочати Державну цільову програму створення та освоєння виробництва боєприпасів та продуктів спеціальної хімії на період до 2021 року, загалом намір дуже правильний. Хоч і бачиться дуже несвоєчасним, як для четвертого року збройного протистояння. Навіть попри те що про створення нового патронного заводу на заміну окупованому Луганському перші особи країни говорять не перший рік. Так, іще в січні 2016-го керівник Укроборонпрому Роман Романов зауважив, що «вже цього року, як ми і обіцяли два роки тому, ви отримаєте першу інформацію щодо патронного заводу, який забезпечить нашу армію та країну». А перед ним у жовтні 2015-го Арсеній Яценюк, який тоді обіймав посаду прем’єр-міністра, пообіцяв, що через рік Україна матиме нове підприємство. «Наступного року буде відкрито лінію боєприпасів до стрілецької зброї», — цитував його офіційний портал уряду. Скільки ще брифінгів, обіцянок та концепцій мине, поки військо нарешті отримає боєприпаси, наразі не відомо, але це ставить під сумнів спроможність вирішити й складніші питання вітчизняного ОПК.
Бойові колісниці зони АТО
Але є і хороші новини від безпосередніх користувачів української оборонки. Порівняно з початком АТО кількість і якість техніки, яка надходить до війська, поступово зростають. Мова і про радянську техніку після капітального ремонту, і про нові зразки. Так, командир роти 72-ї механізованої бригади капітан Сергій Місюра, відомий також як блогер Капітан Прайс, зазначив, що недавно отримав кілька одиниць техніки після ремонту, які приємно вразили якістю проведених робіт. За його словами, рота укомплектована бойовою технікою на 100%, сусідні підрозділи мають близько 80–90%. Схожої думки і в одній із найбільш знаних частин ВДВ. Як пояснив офіцер одного з батальйонів, нова техніка надходить у невеликій кількості, проте регулярно. І хоча військовим, звичайно, хочеться більше, нині отриманого озброєння для виконання бойових завдань вистачає. У бригаді вже є підрозділи, повністю укомплектовані, наприклад, новими БТР.
Читайте також: Корупція в оборонному секторі – другий найсильніший ворог України
Офіцер відзначив також активну роботу виробників із користувачами на місцях: машини постійно вдосконалюються. Як приклад назвав заміну двигуна на БТР-3, що значно збільшила надійність машини загалом. Аналогічно вирішили проблему з підвіскою в «Спартанах»: після перших проблемних зразків, які не витримували навантаження броньованого корпуса (частково через їх нецільове використання, адже на початку війни не вистачало БТР), у техніці з нової партії вже враховано зауваження військових. Позитивні відгуки десантників дістав і новітній бойовий модуль «Шквал». Серед невирішених питань, на думку фахівця, — брак нормальних навчальних курсів для водіїв-механіків. Інколи непрофесійні дії бійців виводять із ладу навіть досконалу техніку, тим паче що сучасні БТР стають складнішими, у них більше електроніки та допоміжних систем порівняно з радянськими аналогами. По-своєму із цієї ситуації намагаються вийти на Львівському бронетанковому заводі. Як пояснили на підприємстві, його спеціалісти не тільки ремонтують техніку, а й запрошують екіпажі для навчання, спільного обкатування та з’ясування проблемних моментів. Це допомагає тримати зв’язок із військовими й запобігає пошкодженню машин через відсутність у бійців досвіду.
Загальною проблемою для всіх родів військ залишається відсутність автомобільної техніки. На передовій бракує бортових всюдиходів для перевезення особового складу й вантажу, евакуаторів, пересувних майстерень, медично-санітарних автомобілів. Загалом автопарк військових підрозділів хоч і оновлюється останнім часом, але все-таки має великий дефіцит сучасної важкої техніки різного призначення. Проблема і з легкими автомобілями, особливо у невеликих підрозділах рівня взводу-роти, що розкидані по передових позиціях. Таких машин просто немає в штаті цих одиниць, бо ще за радянською концепцією «уазик» мав бути лише у вищих командирів. Але тривале перебування частин у зоні АТО ставить низку побутових питань, які легко вирішити за наявності позашляховика. Можливо, згодом українська армія дозволить собі цей «не розкіш, а засіб пересування». А поки що з допомогою волонтерів з’явилося безліч старих, часом нерозмитнених автомобілів, які стають військовими «за покликанням».
Коли розмір має значення
Перелічені проблеми можна вирішити різними способами. Так, на думку генерального директора ПАТ «АвтоКрАЗ» Романа Черняка, значно покращити ситуацію може пріоритет вітчизняного над імпортом. Більшість оборонних відомств за кордоном віддає перевагу продукції, виробленій у межах країни, у тендерах на постачання техніки місцевий виробник має преференції (10–20%) перед рештою постачальників, навіть якщо в тих є складальне виробництво у країні. Крім того, за словами Черняка, для забезпечення якісного та оперативного ремонту при купівлі автотехніки має бути обов’язкове замовлення додаткових агрегатів (двигунів) та інших запасних частин для обслуговування й ремонту (в обсязі 15–20% вартості автотехніки). Критично важливим топ-менеджер вважає і влаштування навчальних тренінгів для провідних фахівців замовника (навіть якщо таку техніку вже постачали). Таким чином підтримується зв’язок його фахівців із виробником. Це, зокрема, дає змогу відстежувати зміни, що відбуваються в конструкції автотехніки в процесі експлуатації, своєчасно виявляти недоліки, проводити вдосконалення.
Читайте також: Яна Холодна: «Ми змогли позбутися «совка», і це насправді надихає»
Ще один крок, який допоміг би нормально розвиватися українському ОПК, — зміна форми власності підприємств. У США більшість оборонних компаній є приватними, між ними існує конкуренція, що дає змогу замовнику (армії) отримувати найкращу продукцію за найприйнятнішою ціною. Наявна сьогодні в Україні система обмежує можливості приватних виробників брати участь у створенні нового озброєння. Фактично відбувається дискримінація державою приватного сектору ОПК, що не сприяє його розвитку. До того ж приватний виробник має домовлятися з конкурентом (Укроборонпромом) про експорт своєї продукції, погоджувати ціни, право на підписання контракту. Нечисленні приватні підприємства ОПК, які нині є в країні, не дістають від неї підтримки, до того ж мають обмеження прибутку на рівні 1%, що не сприяє розвитку виробництва та проведенню дорогих науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт.
Інший підхід до функціонування та розвитку власної оборонки демонструють у США. Там на програми придбання озброєння в межах державного замовлення (Defense Acquisition System), а саме на науково-дослідні й дослідно-конструкторські роботи, витрачається майже третина всього оборонного бюджету. Крім того, Департамент оборони Сполучених Штатів запровадив дві програми залучення малого бізнесу до оборонного замовлення. Це SBIR (Small Business Innovation Research) і STTR (Small Business Technology Transfer). У їхніх межах федеральні агентства США дають змогу навіть невеликим дослідним компаніям вивести на ринок свої розробки. Саме завдяки новинкам від малого бізнесу за програмами SBIR і STTR Америка утримує лідерство у галузі військових інновацій. До підтримки проектів долучається Агентство передових оборонних дослідних проектів (DARPA), але офіційно SBIR і STTR координує урядове Агентство у справах малого бізнесу (SBA). Крім того, воно є розпорядником позабюджетних коштів обсягом 2,5% загальних дослідних бюджетів.
Цікаво, що, за даними Департаменту оборони США, понад 50% фінансів виділяється компаніям із персоналом до 25, а третина — до 10 осіб. Причому діє принцип цільової підтримки окремих проектів замість запровадження загальних пільг чи знижок. Так, на стадії стартапу проект може отримати грант до $100 тис. терміном на півроку. Після оцінки технічних переваг та можливостей проекту компанії-переможці отримують фінансування обсягом до $1 млн на два роки для продовження розвитку ідеї за результатами першої фази. За цей час розробник проводить дослідження й оцінку комерційного потенціалу ідеї. Ключовий момент: на цьому етапі держава не висуває жодних вимог до розробника із приводу наявності ліцензій, системи військового приймання, контролю якості чи бухгалтерської звітності. Тобто конструктори мають нагоду зосередитися на власних ідеях замість бюрократичних проблем.
Читайте також: Стати партизаном онлайн
Третій етап — вихід продукту на ринок, коли компанія-винахідник набуває всіх прав інтелектуальної власності на нього. І тут держава уже не витрачає бюджетних коштів, а розробник сам повинен знайти фінансування в інших держструктурах або у приватному секторі. Завдяки програмі SBIR США знизили вартість модернізації військової техніки: нині близько 55% державного оборонного замовлення виконується силами малого бізнесу. В таких умовах навіть невеликі підприємства здатні конкурувати з гігантами галузі на кшталт Boeing чи Lockheed Martin, а ті, своєю чергою, змушені обмежувати свої апетити й оптимізуватися, що зрештою робить військову техніку дешевшою. Як приклад можна розглянути динаміку ціни на винищувач-бомбардувальник п’ятого покоління Lockheed Martin F-35 Lightning II. За інформацією американського аналітичного видання Defense One, ціна одного літака впала від $279 млн у 2007 році до майже $97 млн у 2017-му.
В українського ОПК є величезний потенціал, утім, його реалізація потребує сучасного підходу до управління, впровадження новітніх технологій не лише за верстатами, а й у офісах. Постійний контакт із виробниками та користувачами, прозорі системи закупівель, конкуренція замість корупції — ось універсальний рецепт для вітчизняного ОПК, перевірений часом і багатьма країнами.